7.03.1896 р. До Л. М. Драгоманової

Люба моя дядино!

Не відкладаючи в довгий ящик, пишу Вам в той же день, як отримала Вашого листа. Простіть, коли я Вас вразила яким необдуманим виразом, я ніколи не зробила б навмисне жадної прикрості Вам. У мене тепер час так розхватаний, що справді путнього листа неможливо написать, часом і сама не знаю, що пишу.

Відколи мама поїхала в Колодяжне, мені прибавилось клопоту по хазяйству, але зате при ній більше гостей ходило, так що, властиве, на одно виходить. Тепер ще у нас столовник, наш квартирант, то приходиться ще в кухню ходить, підганять і помагать дещо кухарці, так що до обіду усяка інша робота іде уривками. До того маю ранком один урок (це, впрочім, не довго буде – тільки до 1-го марта), а по обіді треба самій то урок свій учить, то написати дещо, то прочитати, то, наконець, побігти (це останнє робиться рідко, в крайній потребі, бо нога щось капризує), отже, і виходить, що часто початі вже листи лежать тижнями нескінчені. Оце мама поїхала, вже більш тижня тому назад, а я тільки вчора послала їй листа; се все пишу Вам не для того, щоб оправдуватись (qui s’excuse s’accuse!), а просто так, щоб дати поняття про моє життя, бо на листи до Вас повинен бути час.

Життя моє іде якось нерівно, то тихо, то шпарко. В самі останні дні мені була така прикрість, що просто я і сказати Вам не можу, та воно і не варто казать, бо це не обходить ні нашу сім’ю, ні знайомих Вам людей, а тільки мене саму. Кажу Вам, що якби мною правив один тільки вузький егоїзм, то я повинна була б остатись у Вас і закрити очі на все інше, ну, та для цього треба мати девіз après nous le déluge! Але це девіз, недостойний учениці великого учителя. Вже краще девіз: fais que tu devras, advienne que pourra.

У нас усе іде собі середньо. Микось учиться так собі, Оксана і Олеся завзято, часом уже і занадто завзято, в «чаянии» осінніх екзаменів. Здоров’я моє так собі, я прийнялась за желізну воду, ну, та до літа, може, знов гаразд буде, тим більше, що і тепер нічого особенного нема, а так собі, як бувало в Софії. Інфлюенца тим часом минає нас, хоч по Києві ходить.

Як прикро було читати про Ваші пертурбації! Ніхто з наших, окрім мене, не може постигнуть всю прелесть перебирання на іншу домівку в Софії т. і., бо «Wer den Dichter will verstehen, muss in Dichters Lande gehen».

Ой, кінчаю! Чую, що ученик мій збирається вже в путь, а він мусить однести листа сього на пору, щоб одправити його рекомендованим, інакше я віднині листів не посилаю в Болг[арію].

Скажіть Ліді і Раді, що я їм от-от-от напишу, «да поразит меня гнев олимпийцев», коли не напишу хутко! Тепер ті самі олімпійці свідками, що не маю часу (це видно по почерку, Ви вже простіть). Зорі лист теж буде, якби його не по-французьки писать, то було б скоріше, але і так буде невдовзі. Мікиного листа мама мені чомусь не прислала, але я його стребую і з відповіддю не забарюсь. Жаль, що часу нема, а то «излила» б я цілий поток негодованія на Ваню, а тепер скажу тільки «грозна мечко!»…

Шатцу я, здається, хутко сама листа напишу. C’est abominable, sa conduite!!

Бувайте здорові, бережіть себе, не вдавайтесь в таку тяжку тугу. Боже мій, якби я була з Вами!

Цілую Вас і всіх міцно.

Ваша Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 336 – 338.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 164 – 166.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 350 – 352. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Один урок – Леся Українка в цей час вивчала англійську мову і брала уроки в Копейкіної (докладніших відомостей немає).

Wer den Dichter – цитата із «Західно-східного дивана» (1814 – 1819) німецького поета Й. В. Гете (1749 – 1832).