9.06.1896 р. До Л. М. Драгоманової-Шишманової

Люба моя Лідочко!

Моя «единственная старшая кузина»! Тільки що получила твого листа і от зараз пишу, щоб знов не уподоблятись… самій собі! Як бачиш, твій лист застав мене вже в Колодяжному, отже, твого порученія не можу зробити зараз, напишу про нього мамі, може, лист мій зловить її в Києві, на перепутті з Гадяча додому, а може, у мами і тут де є така бумага, тільки я сама не знайду.

Мама в Гадяч поїхала на коротко: устроїти ограду на бабушкиній могилі і покінчити з орендами, папа теж поїхав з нею. Ми, здається, нікуди сього літа не поїдемо, хоч мені і хотілось би, і треба поїхати в Полтавщину, та ще не знаю, як там буде. Твоя boule vagabonde просиділа, слава богу, зиму в Києві, нікуди не рипаючись, потім так же само просидить літо в Колодяжному, ну, а далі вже хто його [знає], як буде, далі, може, і на корабель au long cours попаду, різне буває.

Не дай тобі боже, якщо ти посмієш не явитись до нас на той рік, до своєї єдинственної (от уже іменно єдинственної!) тітки! От іще мені той дом, я вже провиджу з нього силу клопоту для тебе, ще стане на перешкоді твоєму приїзду в Росію. Построй там принаймні і для мене яку-небудь коморку на случай, коли я приїду до тебе на перепутті з кругосвітнього плаванія. Ти знаєш, се у мене idée fixe – попасти в подоріжжя навколо світу, що поробиш – страсть! Однак це все пустяки я пишу.

А от одна просьба: там у Києві деякі дами просили мене узнать, що то за общество есть у Лондоні покровительства бідним дітям. Мета сього общества, наскільки я знаю, помагати бідним дітям не милостинею, а тим, щоб, узнавши адрес, сім’ю і т. д. кожної такої дитини, подавати їй систематичну і корінну поміч. Деталі сього діла мені зовсім не відомі. Може, тобі, при помочі лондонських знакомих, не трудно буде довідатись про се, а коли тобі не хочеться з сим возитись, то, може, ти мені даси які адреси в Лондон, а я вже постараюсь сама довідатись.

Ну, як же там твоя робота? Хоч би ти мені прислала які з твоїх articles, мені дуже цікаво, як ти справляєшся з своєю роллю журналістки. От, чом не поїхала в Москву на коронацію, там би знайшла своїх колег-журналісток (consoeurs, чи як їх назвати?), впрочем тебе при твоїй «страсти к зрелищам», напевне, задавили б на Ходинському полі! Слава богу, що тебе там не було! В Києві усі оці торжества вийшли nec plus ultra скучні, окрім самої звичайної ілюмінації і надзвичайної давки, на Крещатику нічогісінько не було.

Взагалі під кінець в Києві було поганенько: жара несамовита, кругом тільки і розмови, що про екзамени… бр-р-р! Олеся і Оксаночка, впрочем, добре справилися з тими екзаменами, Оксана вже тепер гімназистка 4-го класу, а Олеся – може, і восени їй доля попанує – буде гімназисткою 7-го кл. Микось перейшов без екзамену і прохолоджується тут уже з перших чисел мая. Боюсь, що він страшенно забуде все за літо! Як там Зоря і його наука? Чи переслали йому мого листа? Чи не думаєте вже і Міку запрягти на зиму у шкільну науку?

Не добре робить Рада, що занедбала малювання, се таке діло, що його і забути недовго. При сьому я згадала про Шаца – проклятий він чоловік! Не думала я, що він на таку путь піде, та що вже cosi fan’ tutti!.. Жалко мені бідну Мінцес, і звідки на неї така біда? Я од душі бажаю їй поправитись. Чому ти не пишеш нічого про m-me Белчеву, чи вона в Софії, чи, може, за границю виїхала? Що роблять Койчу, чи вже перестала Ел. Г. боятись червеного Рака (а може, вже і самого Рака нема на світі?)?

Кланялись тобі твої «друзья детства», т. є. поклонились би, коли б у них шия або спина могла гнутись, але вони горді, привикли ще за часів Перуна, щоб їм люди кланялись, а не вони людям. Знаєш, хто се такі? Баби камінні в ботанічному саду в Києві! Чи тобі нічого не нагадує їх ім’я? А я так рада була бачити їх! Мені згадалось, як ми з тобою Стрибогів і Даждьбогів представляли і багато-багато такого дитячого, милого. І серед усіх тих картин проходить енергічна світла постать дорогого, незабутнього дядька. Ай, Лідочко, невже правда, що хутко рік, як його вже нема? Часами мені мріється, що він десь є, там «за границею»… Все-таки ми і тепер похожі всі на обломки розбитого корабля… Одно тільки: не бачить він того, що діється і в вашій і в нашій стороні, добре тому, хто не бачить сього всього!

Бачила я тут одного молодого болгарина, «подающего надії», але хто його знає, як він справдить ті надії в Болгарії. Я йому навіть сказала, що хотіла б побачити його років через три в Болгарії, він спочатку не зовсім зрозумів мене, а потім, здається, трошки образився. Ти його побачиш в Софії, то можеш розпитати про мене і про нас всіх. Клісурський, певне, досі теж дома; я чула, що він був у Петербурзі сей рік. Ну, пора вже кінчать, нема часу, я, знаєш, тепер пишу драму! (Excusez du peu!), се вже не те, що мете! Чому не пише мені дядина і Рада? На Ваню я вже махнула рукою, хіба, може, тоді получу од нього листа, як рак свисне! Се тільки ти у мене статкуєш як слід моїй «бедненькой, толстенькой Лидочке».

Цілую тебе і мечки, малката і голямата; бувай здорова!

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 340 – 342.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 167 – 169.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 354 – 355. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Boule vagabonde – Леся Українка часто виїздила в різні місця на лікування. За це Лідія Драгоманова жартома називала її nôtre chère boule vagabonde.

На Ходинському полі – Під час коронації Миколи II в Москві 1896 р. на Ходинському полі мало відбутися масове гуляння. Через злочинну недбалість міських властей, які не забезпечили порядку, сталася велика давка, загинуло близько двох тисяч чоловік і кілька десятків тисяч було покалічено.

Пишу драму – мається на увазі «Блакитна троянда».