11.09.1896 р. До Л. М. Драгоманової

Дорога моя дядино!

Дуже мене зажурила звістка про Ваш бронхіт. Сподіваюсь, що досі він уже минув і що Ви не їздили більше у Владаю, бо там хоч і свіже повітря, та все-таки різке для людини, що тільки що перенесла бронхіт. Простіть за такі pattes de mouche, краще писати не можу – одвикла писати лежачи, а колись добре вміла.

Певне, по симпатії до Вас і я залягла. Нічого особенного у мене нема, нога fait des caprices, як завжди, та доктор совітував полежати з тиждень, щоб дати їй зовсім успокоїтись. Я, властиво, можу ходить, а тільки сидіть довго не можу і лежати боком, а тільки на спині, а мені заважає [це] спать як слід, бо я привикла спать іменно боком. Причини сьому я не можу знайти, хіба, може, те, що я багато сиділа за письменним столом останнього часу, а може, і те, що самі кості в суставі трошки перемінились, то давленіє на місце, вражене туберкульозом, погіршало. Я не придаю сьому серйозного значення, бо вже се третій приступ за сей рік і, певне, пройде так же скоро, як і ті два, ну, а коли ні, то пошукаємо яких радикальніших способів, ніж просте лежання, чи то, як виражається мій доктор, «нравственная повязка».

Сія історія поплутала мої плани, і я тепер не знаю, як мені зробити, чи оставатись тут, у Колодяжному, до октября, як я думала раніш, чи їхати в Київ, се буде залежать від того, на чому остановиться моя нога, – коли перестане боліти, то зостанусь, а коли потребує радикальних способів, то, може, поїду в Київ, хоч і то ще не знаю, бо коли прийдеться, напр[иклад], наложити пов’язку (не моральну, а матеріальну), то, може, краще лежати тут, ніж займати місце в тісній і без того київській квартирі. Правда, скучнувато тут буде, але се вже «посторонние соображения и к делу не относятся». А скоріш усього, що се фальшива тривога, і я завтра або післязавтра плюну на всі нравственні пов’язки, встану і займусь своїми ділами, як ні в чім не бувало.

Мама і Олеся вже в Києві, я, здається, писала про се Раді. 2-го сент[ября] у Олесі перший екзамен по зак[ону] божому, головний камінь преткновенія, коли вона одоліє його, то вже можна думати, що все гаразд буде. Мама возиться з ремонтом квартири, клопоту немало, бо треба переклеювать, перекрашувать, перебивать і т. д. – утомиться вона, певне, дуже, та що ж робить! Микось і Оксана поїдуть 3-го сент[ября] в Київ, може, і я з ними, не знаю.

Чи не досить уже сього базграння? Боюсь, що Ви утомите собі очі таким листом, а то б, може, ще писала. Краще було б одложити писання до ліпших часів, та хочеться обізватись до Вас, я входжу тепер в положення людей, даремне ждучих листів. Бувайте здорові, люба, дорога дядино, і не бійтесь за мене – не першина, викручусь! Цілую Вас і всіх. Ліді писатиму от-от.

Ваша Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 344 – 345.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 172 – 173.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 357 – 358. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Датується за змістом цього та інших листів. У першій публікації лист помилково датовано 30 липня.