15.02.1897 р. До Л. М. та А. М. Драгоманових
| Київ |
Любі мої дядино і Радочко!
Простіть, що пишу обом разом і що лист буде недовгий, не такий, якого ви заслужуєте за Ваші більш ніж милі листи. За остатній час я запустила кореспонденцію і тепер маю багато листів написать за сьогоднішній вечір і за завтрашній ранок, а завтра вполудні мені, певне, знов зроблять вприскування і тоді adieu, amis, au plus bel avenir.
Задержка вийшла через те, що остатнє вприскування прийшлось дуже тяжко, я насилу прийшла в себе і вже більш не дам робить експериментів вроді тройних доз йодоформу і т. п. «форсированных» прийомів. Краще пролежати лишній місяць [сього не прийдеться, бо я через місяць, т. є. в кінці марта, встану], ніж робить такі «проби», від яких рискуєш зробитись морфіністкою. Ну, та се вже діло минуле і, сподіваюсь, не вернеться. Тепер моя нога в «нормальному» стані, т. є. болить, але честь знає, спати дає без морфію, позволяє писать і навіть скучні книжки читать.
«Скучні» книжки – се економічні, за які я тепер взялась, невважаючи на те, що моя поетична натура, очевидно, не для сього створена. Але «в наш матерьялистический век, когда и т. д..» інакше не можна…
Наші всі маються добре, Оксана була слаба, та вже тепер пройшло, певне, завтра в гімназію піде. Мама теж давно оправилась після інфлуенци. Олеся проявляє енергію у всьому, окрім кореспонденції, так що всі просьби писать за себе і за мене зостаються «втуне», тим часом так я була б рада, коли б хто взяв на себе бюлетені про моє здоров’я, а я сама могла б писати про інтересніші для мене речі. Микось і Дора наукою себе не обтяжують, і гордість їх тройками («средними отметками») не ображається. Мама дуже журиться мною, і я рада, що «Лит[ературное] общ[ество]» хоч трохи одбиває її від сумних думок. А в обществі життя іде шумно, часом не без принципіальних баталій різних елементів, що придає багато живості йому і заставляє мене жалувать, що я не можу бути активним членом.
Папа в Колодяжному, але, може, хутко приїде сюди.
Ви добре зробили, що написали просто мені сюди, так скоріше. Скажіть, чи отримали Ви мого листа з віршами і грішми? Картину ми отримали, велике спасибі за неї! Копія зовсім гарна; простіть, ніхто не хоче вірить, що се Ваша робота! Запрошую Раду на літо до себе в Крим малювати марини. Ну, бувайте здорові! Цілую міцно Вас.
Прошу кланятись прихильним до мене людям.
Ваша Леся
Прошу, не журіться мною дуже. До мая полежу, а там, може, і мине назавжди ся чортовичина з ногою.
Пришліть, будьте ласкаві, французький переклад з Шевченка, що я бачила у Вас в «Magazine Internationale», присланий колись Гольдшт[ейном]. Запізнилась з одправкою.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 364 – 365.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 187.
Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 375 – 376. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Датується за першою публікацією.
«Скучні» книжки – се економічні – Леся Українка в цей час вивчала марксистські праці з питань політико-економічного розвитку суспільства.