04.1897 р. До М. В. Кривинюка
| Квітень 1897 р. Київ |
Шановний і дорогий товаришу!
Ліля знов береться до науки (чи то до зубріння) і, певне, не матиме часу багато написати. А я вже одійшла від йодоформу і настільки маю «здравый ум и твердую память», як завжди.
Ви пишете, що поїдете в Полтаву, або в Житомир. Якби ж так вийшло, що Вам не можна було б ні там, ні там жити, то тоді Ви добре б зробили, якби приїхали до нас у Гадяч, там, може б, і роботу яку могли б знайти при земстві і все таки не були б зовсім без людей, та й до Полтави звідти недалеко, день їзди. Запевне, в самій Полтаві для Вас було б приємніше [рядок закреслений] і робота, може б, якась ліпша знайшлась, та все ж і в Гадячі літом непогано. Якщо Вас випустять хутко, подумайте про се. Жаль мені тільки, що мої запросини такі «безкорисні», бо я ж не буду в Гадячі сього літа, хіба під кінець. Взагалі, коли я звідки виїжджаю, то ніколи не знаю, як надовго. У мене є деякі проекти, і коли вони вдадуться, то я не буду на ту зиму в Києві і на се літо дома. У мене циганська натура і після 5-ти м[ісяців] лежання я більш, ніж коли, затужила за бродячим життям.
Про Шоп[енгауе]ра я сама була такої думки, що Вам обом його не треба, але вже нічого робить, попрошу, коли мене послухають, щоб Вам його принесли. Я легше можу ввійти в Ваше положення «підцензурних» людей. Скажіть І. М., що сьогодні (вже напевне) рішиться доля наших злополучних творів в жюрі. Цікаво б мені бачити наше жюрі: три супротивні стихії!… Ліля сидить коло мене і «наслаждається» Ломоносовим etc., надто виразами такими: «в сердитом, как перо, огне», «песчинка, как в морской волне»…
Наші починають роз’їздитись: Дора вже виїхала на село; як виїздила, то прощалась з усіма дуже радісно — ще не навчилась «приличия». Оксаночка теж, певне, виїде хутко, а Микось таки мусить тримати екзамени і ми з ним муситимем зубрити вкупі — се я на старість маю діло з екзаменами, правда, не з своїми, та се все одно. Тим часом я залінувалась до своєї властивої роботи — нічого не пишу, окрім дрібниць.
Як прочитаєте Венг[ерову], то напишіть, яке враження зробили на Вас в її описанні ті різні естети, прерафаеліти etc. Я в них не бачу ніякого признаку прогресу, як то бачить автор, а багато признаків божевілля або нещирости. Дивно бачити Гавптмана в такому товаристві.
Мені дуже досадно, що моє життя таке монотонне, навіть нема матеріялу для цікавого листа. Я врешті зроду погано пишу листи, се не входить в мої таланти. Лінуюсь переписувати, а то знов би послала Вам вірші, хоч Ви, здається, не дуже любите сю літературу, та все таки се єдине, до чого я здатна.
Хотіла б я, так як Ви, вірити в Сапєжка, та щось мені здається, що «не поможе бабі кадило»… Мені чується, що моя нога ще не радикально поправилась і що тут діло без ножа не обійдеться. Звісно, Сап[єжко] в сьому не виноват, а винен мій нікчемний організм та ще те, що моїй хворобі 15 літ. Тим часом я так чи інакше встану, але ж се тільки «до исполнения приговора», може, те «исполнение» буде восени… А може, вже пождати, поки з Лілі буде хірург, як гадаєте? Треба кінчати, бо пора віддати листа. Бувайте здорові! І. М. моє вітання.
Л. Косач
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 382 – 384.
Вперше надруковано у книзі О.Косач-Кривинюк, з архіву М. В. Кривинюка.
Примітки О.Косач-Кривинюк:
На вільній сторінці лист Ольги Косач до М. В. Кривинюка.
сьогодні (вже напевне) рішиться доля наших злополучних творів в жюрі – Леся Українка подала на конкурс, оголошений Київським літературно-артистичним товариством, своє оповідання «Голосні струни».