16 – 17.10.1899 р. До О. Ю. Кобилянської

Дорога панно Ольго!

Не хутко Ви зібралися мені написати, та й я Вам не зараз, а все через ту саму причину: не було часу (от і як же нам стати «слов’янськими Шекспірами»?!). Було часом так, що ледве чи могла шматок хліба з’їсти. Спочатку треба було хоч якось трохи куток собі вибрати і прибрати, далі виїздила Ліля до Петербурга [пише звідти довгі листи, дуже вдоволена зі свого життя там, і робота, пише, цікава. Я дуже рада за неї, хоч без неї мені багато бракує], то знов було не до писання, а ледве трохи втихомирилося, то втягли мене до літератури.

Минулого тижня мала я відчит про нові напрями італьянської літератури (Ада Негрі і д’Аннунціо), а що до сеї теми прийшлось чимало різних сонетів etc. перекласти та й саму розправу написати, то зайняло се кілька днів шаленої роботи. До того ж я мусила ще собі і вбрання якесь приладити, бо то з моєю машиною (кайданами!) не кожну сукню можна убрати, отже, пошила собі власноручно чорну blouse-fantaisie, – се знов зайняло кілька днів марудної роботи. Читала я у тутешньому Літературному товаристві, в присутності 120 осіб, – не багато людей, але для мене досить. Відчит мій сподобався, і тепер маю його десь надрукувати. Се був мій перший прилюдний відчит, і мені самій дивно, що я не боялась, читаючи, бо взагалі вважаю естраду якимсь Blutgerüste. Маю в замірі ще два або й три відчити, але то ще згодом, тепер є багато іншої роботи. Тільки сьогодні і завтра нехай робота пожде: я взялася до листів, бо інакше страчу всякі зв’язки з людьми, вже «найвищий час» відповідати на давно отримані листи. Вираз «найвищий час» я вичитала в одному галицькому письмі, отже, галичани не мають чого дорікати Вам німеччиною, бо самі перекладають до слова з німецького!

Так от бачите, взялась я до роботи. Купила собі крісло, приставила до свого столика impromptu і пишу, а як не пишу, то шию, а як не шию, то вчу Дору або ще кого «началам премудрости». Дору я прийняла до себе в хату, отже, вона тепер під моїм безпосереднім «згубливим» (як казав один патріот) впливом. Правду кажучи, воліла б я жити сама в хаті, але се було б не по правді, бо тоді інші мусили б жити втрьох (мама, Оксана і Дора), а я ще не так погрязла в егоїзмі, щоб на таке пристати. Врешті, Дора мало мені заважає, бо лягає спати рано, а встає пізно, а я, як Вам відомо, Nachtvogel і відколи в Києві, то рідко можу заснути раніше 2-ї г[одини] ночі, дарма що зуби вже не болять (я вже їх поправила).

Здумайте, до чого мало було часу – я тільки вчора вперше могла заграти як годиться! хоч фортепіано вже з тиждень як привезене. Правда, раз серед найгарячішої роботи вирвалася і заграла Вашу наймилішу «Poème érotique» (якби Ви могли її чути там на своєму Новому світі!). A propos, я не забула про «Бретонську легенду» і просила її у п. Лисенкової, але вона ще не знайшла її для мене серед хаосу нот, – піду завтра правити.

Треба завтра і до Люді піти, випросити Вашу «Некультурну» на прочитання, Людя хвалилась, що має її. Будьте ласкаві, подякуйте п. Стефаникові від мене за його «Синю книжечку» (нащо її видали в зеленій обложці – es ist etwas komisch), я зробила б це сама, та не знаю його адреси. Гарні його нариси, тільки сумні невимовно… врешті, вся наша література веселістю не відзначається, часом як начитаюсь її (не виключаючи і власних творів), то так і хочеться сказати з розпачем Гамлета: «Най дьявол носить смуткове убрання, а я надіну ясні кармазини!» – і, певне, я се зроблю, тільки ще не зараз, потрохи звикатиму, оце ж почала червоні капелюхи носити…

Рада я, що Київ лишив по собі у Вас такі добрі спомини, а то панове галичани дуже його нам знищили, так лають та дорікають, що нам лишається тільки в груди битися та «mea culpa» повторяти. Однак я сього не роблю, бо маю взагалі нерозкаяну натуру, а волосся моє і так попелясте, то пощо маю його попелом покори посипати? Тим-то я і з паном професором (антипатія п. Кобр[инської]) преломила копіє за українську молодь, що справді не така вже нікчемна, як він гадає. Між іншим, сей професор знищив страшно мою «Блакитну троянду», казав, що я собі нею попсувала репутацію і тепер мушу поправити свою славу іншою драмою. Тут уже я не ламала копія, а як щира правовірна спустила очі додолу і мовила: «Постараюсь, шановний добродію…» Запевне, моя драматична репутація тепер не високо стоїть в Галичині. О, je mer’sch, je mer’sch! du juter Gott!, a нарешті – schadet nichts, як казали в нашій клініці.

5 – 17.Х. От і на другий день лишився лист! Се я так листи пишу.

Щоб не забутися, зараз адреси напишу: 1) моєї братової: г. Юрьев, Лифляндской губ., Пеплерская ул., № 5, Александре Евгеньевне Косач; 2) моєї дядини: Киев, Паньковская ул., № 14, Людмиле Михайловне Драгомановой. Тепер пишіть листи, коли хочете. Вчора отримала лист від братової, згадує і про Вас, зробили-сьте на неї добре враження.

Не знаю, що такого, чогось мені буква за букву заскакує, так бридко сьогодні пишу, що страх, відай, пора кінчати листа. От ляжу і буду читати.

Була сьогодні у Люді, просила Ваше оповідання, та вона не дала, десь заложила далеко між паперами, обіцяла завтра знайти.

Ей, приїздіть, панно Ольго, знов до мене, та будемо собі знов szare godziny справляти! і чай будемо пити «не отвратительный», і Гріга гратимем, і я Вам страшні драми та дикі фантазії розповідатиму, та й залетимо обидві ins Blaue hinein! A тим часом бувайте здорові, liebe ferne Freundin. Мама, і Лисенки, і Стар[ицькі] Вас вітають, і дядина теж.

Ваша Л. Косач

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 140 – 143.

Вперше скорочено надруковано у вид.: Хрестоматія критичних матеріалів, т. 3, с. 103 – 104. Повністю вперше опубліковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 1, с. 86 – 88.

Подається за автографом (ф. 14, № 872).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 498 – 500. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

треба було хоч якось трохи куток собі вибрати – Косачі переїхали з вул. Назар’ївської, 21 (нині вул. Ветрова), у будинок № 97 на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці (тепер вул. Саксаганського), де в 1960 р. відкрито Державний літературно-меморіальний музей Лесі Українки.

виїздила Ліля до Петербурга – Ольга Косач поступила на Вищі жіночі медичні курси і десь 15 вересня ст. ст. виїхала з Києва.

мала я відчит – Доповідь «Два направления в новейшей итальянской литературе» була зроблена 30 вересня (за ст. ст.) 1899 р. і надрукована в журн. «Жизнь» (1900, № 7, с. 187 – 214) та в «Иллюстрированном сборнике Киевского литературно-артистического общества» (1900, с. 187 – 218).

заграла Вашу наймилішу «Poème érotique» – Йдеться про твір для фортепіано норвезького композитора Едварда Гріга (1843-1907).

на своєму Новому світі – Новий світ – назва вулиці в Чернівцях, де в будинку № 61 жила О. Кобилянська (тепер вул. Тараса Шевченка, № 83).

я не забула про «Бретонську легенду» – Можливо, мається на увазі «Chanson bretonne» Сесіля Шамінада (1857 – 1944), французького композитора і піаніста.

Вашу «Некультурну» – оповідання Ольги Кобилянської «Некультурна» (1897).

«Синя книжечка» – перша збірка новел В. Стефаника (вийшла у Чернівцях 1899 p.).

я із паном професором преломила копіє – Йдеться про українського літературознавця і мовознавця Олександра Михайловича Колессу (1867 – 1945). А може, і про М.С.Грушевського.