27.03.1911 р. До Н. К. Кибальчич

Люба товаришко!

Тільки що я одержала Вашу картку, а кілька день перед сим листа через Київ. На листа хотіла зараз відповісти, та якось нездужалось (зійшла було раз на високі сходи і з того мала уремічний напад), та не хотілось під таким враженням писати, бо і Ви могли б мати неправдиве поняття про моє тутешнє життя, думаючи, що мені живеться гірше, ніж воно справді є. Тим часом, крім сих двох-трьох днів погіршення, що вже минули, мені тут зовсім добре, бо ні разу не було такої t°, як на Кавказі (навіть і напад пройшов при 37,4°), а дома перед виїздом то вже рідко тиждень без 38° був, а то траплялось і 39 з лишкою.

Я ж і виїхала через тиждень після того, як лежала в такому стані, що чоловік мій з розпачу вже родині моїй телеграми посилав, радячись, що робити зо мною, як і куди мене везти (йому не давали одпуску, сестрі-лікарці теж не давали, а він боявся, щоб я їхала сама). Скінчилось таки тим, що я поїхала сама, нізащо не схотівши наймати жадних провожатих (та й де в нас гроші на такі розкоші?), і була потім дуже рада, що ніхто через мене не терпів того лиха, що терпіла я на морі, їхала я якраз в період великих штормів на Чорному морі, що кінчались подекуди й катастрофами. А я ще була на маленькому італьянському пароході, правда, дуже дешевому, але зате урядженому по-літньому (зовсім без грубок), і жити там можна було тільки під трьома ковдрами, та й то ще убравшися в найтеплішу одежу, яка лише була. Отак я і їхала тиждень до Цареграда, а вже аж там дісталася на ліпший пароход і в добрі умови.

Ну, мені й той переїзд пішов на користь, бо… знічев’я хоч 5 віршів написала закляклою від морозу рукою в книжечці для записування видатків (habent sua fata libelli!), a якби ж мене проводжав хто з непишучої братії, то яка б тому була потіха – dopo tante strapazze? І дивіться, яка неподібна буває людська натура: поки жилося літерально по-собачому – в холоді, в голоді (бо не дуже-то можна їсти під час бурі), – то я писала, можна сказати, par force; тепер же в теплі та в добрі, хоч мене на кілочок повісьте, нічого не хочеться робити, і якщо й роблю, то тільки «з патріотичного обов’язку». Хтіла б знати, чи більше є таких людей, як я?

Що мені Аджемова писала про Ваші плани переїзду, то то вже було давно і, либонь, з запізнених джерел. Якби я не боялась, що Вам обом може спека завадити (а про те нічого наперед не можна сказати, не попробувавши), то кликала б Вас у Єгипет. Тут часом можна ліпше врядитись матеріально, ніж в Європі, тільки треба конче знати дві-три європейські мови (головно французьку), а вже арабської згодом можна і тут навчитись. Торік, приїхавши завчасу, я тут дешицю заробляла, ну, тепер на два місяці не варт було й «машину розводити».

Сподіваюсь на Великдень бути вже в Києві у мами, а там і на Кавказ чвалати. До виїзду ще Вам не раз напишу. Чогось оце почала голова боліти, то мушу кінчати, а хотілось би ще побалакати з Вами, моя мало бачена, але мила товаришко. Коли б там Вам швидше здоров’я в хату! Міцно-міцно цілую Вас. Відклоніться Вашій дружині від мене.

Ваша Л. Квітка

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 342 – 343.

Вперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник», 1925, кн. 10, с. 141 – 142.

Подається за автографом (ф. 2, № 941).

5 віршів написала – Йдеться про поетичний цикл «З подорожньої книжки». Вірші датовані 15 – 21 січня ст. ст. 1911 р. (опубліковані в «Літературно-науковому віснику», 1911, кн. 5, с. 193 – 196).

якщо й роблю, то тільки «з патріотичного обов’язку» – натяк на вірш «На роковини», написаний до ювілею Т.Г.Шевченка.