18.09.1911 р. До сестри Ольги
| Хоні | 5.IX 1911. Хони, Кутаисская губерния, Кутаисского уезда [уезд конче потрібен, щоб не було помилки на пошті] |
Любая Лілеєнько!
Рівночасно з сим посилаю «накладную» на книжки заказним, та не знаю, чи пошлють тобі повістку, то довідайся там. Там я пишу про посилку, а тут додам, що хотіла і сукно купити та послати, та в Кутаїсі сказали, що сукно теє роблять саме в Хоні, де його і краще, і дешевше можна купити, ну, то я вже книжки одправила товаром, а сукно пришлю поштою, як куплю (хутко).
Хоні трошки «трущобка», але нічого собі – багато садків, просторі зелені двори, гори на горизонті, хоч само воно рівне, як Рівне, або як Колодяжне. Нагадує Колодяжне і те шосе, що проводить сюди з Кутаїса, бо по обидва боки глибокі рови, та й в самому Хоні багато ровів і колодязів. Словом, кавказьке велике Колодяжне (має 30 квадр[атних] верстов). Поки що вогкість не дуже почувається, бо в тій частині, де ми живемо, нема ровів з водою, а крім того, тепер чудова погода.
Марусю прийшлось нам лишити в Кутаїсі в пансіоні, бо тут їй нема 5-ї класи, – маємо платити за неї 350 р. на рік, що дуже журить Кльоню, але що ж робити? «Горе вдячним народам»…
Щодо «Історії», то я нічого не маю проти Галичини, тільки уважай, що тоді конче треба додержати тамошнього шкільного правопису з тим «ї» і т. п. (як у «Віснику»), бо там щодо сього дуже «строго». Щодо змісту, то може розділ про жидів їм не підійде, а втім не знаю. З мого боку перешкод нема.
Щодо Єгипту, то, сказати правду, я хотіла б не їхати сеї зими. Се не тільки матеріально, але й морально тяжко отак щороку швендяти по курортах. Колись я боялась лишити Кльоню самого, а тепер… може, скоріш би самого лишила, а то бувають такі tête-a-tête, що від їх збожеволіти можна… Та й минулі роки я сподівалась, що Єгипет може дати щось радикальне, а тепер я вже сеї надії не маю, а для підтримування того стану, що тепер, чи варто стільки заходу? Тепер, правда, мені трохи гірше, ніж було в Єгипті, але ж се і торік так було, та так уже, певне, й буде, а не можу ж я безвиїзно жити в Єгипті. Гірше тим, що t° майже щодня вище 37, а разів зо три і вище 38 була (раз навіть 39), рідко такий вечір, щоб не було кривавих точок і обрізків, самопочуття знов не дуже добре, томлюся скоро, і болить частенько, але різкі напади не часто бувають. Коли осінь не покаже чогось гіршого, то все це ще можна терпіти і в Єгипет можна не їхати. Хіба коли стане так, як торішньої зими, то вже муситиму, але ж може не щороку така скажена зима буде. Я дуже вдячна тобі за готовність помогти і все оце пишу щиро, бо з тобою не тяжко про се говорити.
В гості тебе я, звісно, запрошую, так само і тьотю Сашу, але де ще ми самі до того літа будемо – хто теє може сказати?.. А чи запрошуєш ти нас?
Ну, бувай здорова, любая. Я вже сьогодні багато писала. Цілую міцно тебе і Михалюня.
Твоя Леся
Ал[ександр] Ант[онович] сюди не приїхав. Ф[еоктиста] С[еменівна], підгодувавши його, вернулась до нас, і все, значить, in statu quo.
Гроші я від тебе одержала ще в Кутаїсі, спасибі!
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 361 – 362.
Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 415).