Гра у «відьми»

Запис Лесі Українки

Діти вибирають «відьму»: одна стає і, – показуючи за кожним словом на кожного з дітей по черзі, починаючи від себе, «по сонцю», себто зліва направо, – «рахує» так:

Ене, мене, іки, паки,

ерве, серве, ісумдаки,

ей, свей, скусматей,

сіньки, піньки, цервута,

алки, малки, талки, туз.

[Так само рахують не тільки до сієї гри, а й до інших, інші «лічилки»: див. Иванов, № 57, 60]

На кого впадає остатнє слово, той стає за «відьму». Так само вибирають «матку».

«Відьма» сідає долі, надувшись, мовби лиха, інші йдуть до неї, побравшись за руки «ключем» (у стяж), так що передня, «матка», може заслонити собою всіх. «Матка» починає співати, мовби дражнячись, а за нею всі:

Ой ти, бабо, ой ти, стара відьмо,

запрягаймо й їдьмо

за границю по пшеницю,

а поки ще видно.

«Відьма» зривається і силкується схопити котре, а «матка» боронить всії собою. Коли ж «відьма» таки торкне котрого, то той зостається, а всі біжать врозтіч; «відьма» ловить, і, котрого зловить, той стає «відьмою» на її місце. Той, що «відьма» торкнула ще перше, поки всі розбіглись, стає за «матку», і гра знов починається.

Місце запису: с. Колодяжне, коло Ковля

Варіанти:

Сементовский, с. 13.

Милорадович, с. 54.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 102 – 104.

Примітка К. Квітки (Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1918 р., ч. 2, с. 220): «Веснянки № 20 і 25 теж належать до дитячого репертуару в тих селах, у яких перейняті подані в сім збірнику мелодії».