«Три хвилини»

Леонід Підгайний

Революція 1905 року поставила руба питання перед революційною інтелігенцією: як же ставитися до тих «кривавих жахів», що несла вона з собою? Приймати їх як неминуче чи одкинути?

І от, в діалозі «Три хвилини» в цьому блискучому зразку діалектичного змагання, Л.Українка й розв’язує проблему терору та ідеї, суперечку 2-х поглядів – матеріалістичного та ідеалістичного.

Проблему розв’язує вона у формі дискусії поміж 2-ма представниками ворожих партій з часів французької революції 1789 р. – монтаньяром та жирондистом [Монтаньяри – революційна партія, що репрезентувала інтереси дрібної буржуазії, повалила партію жирондистів – ліберальної буржуазії і оголосила червоний терор дворянській контрреволюції], при чому монтаньяр стоїть на позиції матеріального погляду, а жирондист – ідеаліст.

Суперечка між ними, як сказано, це чудовий диспут двох світоглядів – матеріалістичного й ідеалістичного – і перемагає перший.

Жирондист каже: «ідея вічна», а монтаньяр: «як і ваше тіло, ні більш, ні менш». Монтаньяр є прибічник терору, він матеріаліст і свідомий того, що все не вічне, все умре, в тому числі й жирондисти, і монтаньяри. «Тільки в тому річ, хто перший зогниє, а хто останній», бо в останньому «правдива вища нагорода народам, партіям та одиницям». Монтаньяр певен, що «не в ідеї сила, а в самій крові», він не вірить, щоб «ідея поборола живую людську силу», «сила вродить повинна силу, а примари (ідеї) примарами зостануться».

Цей диспут вони провадять у в’язниці, де сидить жирондист. Нарешті, ввесь ідеалістичний світогляд жирондиста розбито непереможним наступом залізної логіки монтаньяра, жирондист не хоче йти під гільйотину заради ідеї, а за допомогою монтаньяра тікає з в’язниці й стає емігрантом.

Проте сподівана воля не така солодка, як здавалася у в’язниці. Жирондист знову затужив на волі, в еміграції, затужив за боротьбою й змаганням, бо «там було життя» і «одна хвилина там давала більше, ніж усі три роки, що прожив він тут».

І жирондист не витримує «занадто вільної в’язниці вигнання» й тікає знову до Франції, у вир боротьби. Тепер він вірить у кров і діло, в практичну, революційну боротьбу, і для неї вертається назад.

Так за допомогою діалектичної логіки матеріалістичний світогляд переміг рештки ідеалістичних поглядів і наблизив авторку ще більше до революційної дійсності та червоного терору: «хто хоче бути республіканцем добрим, хай гострить меч на Брута щонайперше».