Хрестоматійний приклад (Досвітні вогні)

Микола Жарких

Спробуємо побачити друге дно у хрестоматійному вірші «Досвітні огні», написаному в 1892 році:

Ніч темна людей всіх потомлених скрила

Під чорні, широкії крила.

Про що ці слова ? На першому дні ми бачимо ніч, яка подана через образ істоти з чорними крилами. На другому дні темна ніч – це політична реакція, яка притлумила громадську активність.

Хто спить, хто не спить, – покорись темній силі.

А що ж іще робити вночі, як не спати ? Або принаймні лежати в ліжку і мріяти або програмувати. На другому дні той, хто спить – це той, хто призвичаївся до гніту і навіть не помічає його; той, хто не спить – це той, хто бажає кращого життя. Але обидва підкоряються гніту і ведуть себе так, як вимагає поліція.

Щасливий, хто сни має милі!

Від мене сон милий тіка…

Хіба не добре бачити приємні сни ? І чи не набридне ніч-у-ніч лежати без сна і все програмувати ? На другому дні милі сни – це офіційно стверджені ідеологічні настанови, які мають задовольняти духовні потреби людей, як-то: самодержавіє, православіє, народність, воєнна могутність, прогрес освіти, гласні суди, земське самоврядування і т.д. Лірична героїня вірша не може задовольнятись такими настановами.

Досвітні огні, переможні, урочі,

Прорізали темряву ночі.

Люди, яким треба дуже рано ставати до роботи, прокидаються вдосвіта і пораються при штучному світлі. На другому дні ці вогні – образ нових ідеалів, які протистоять поліцейській доброзамірності.

Досвітні огні вже горять.

То світять їх люди робочі.

Авжеж, робочі, тобто трудящі, хто сам собі на хліб заробляє. Хіба пани мають потребу прокидатись вдосвіта ? На другому дні робочі люди – це ті, хто своєю діяльністю стверджує нові ідеали, привертає до них інших.

Радянська критика розуміла слово «робочі» як «пролетаріат, робітничий клас» і на підставі одного цього слова (буквально так!) зарахувала Лесю Українку до числа «пролетарських письменників». Якщо дивитись на це з точки зору здорового глузду, це просто нісенітниця, бо вірш не дає підстав говорити про якесь спеціальне соціологічне значення цього слова. Але у такому королівстві кривих дзеркал, як небіжчик Радянський Союз, жодне слово не означало того, що воно мало б означати, і атестат «пролетарської письменниці» відкрив творам Лесі Українки дорогу не тільки до друкарського верстату, але й навіть до шкільної програми. Без такого атестату Леся Українка опинилась би там, де опинились за совітів Михайло Драгоманов, Олена Пчілка, Олександр Кониський, Борис Грінченко, Сергій Єфремов і Михайло Грушевський – у «таборі буржуазних авторів, ворогів українського народу», про яких не те що шкільна програма, а навіть вузькофахові довідники не згадували. Отже, вірш «Досвітні вогні» у кривому дзеркалі радянської критики перетворився на ідеологічний «паротяг» (в радянському літературному побуті це слово означало ідейно витриманий твір, який щиро прославляє комуністичну партію, і заради якого можна друкувати й інші твори даного автора, не так ідейно витримані і не так щиро прославляючі партію, які грали роль «вагонів»).

Для того, щоб не повертатись надалі до теми «Леся Українка і робітничий клас», я відступлю від стеження за подвійним дном і зазначу, що єдина літературна праця Лесі Українки, яка дає матеріал для міркувань на цю тему – це український переклад драми Г.Гауптмана «Ткачі». Це народна драма з життя пролетаріату, і в ній все обертається довкола пролетарів – звісна річ, німецьких (сілезьких). Леся Українка переклала цей твір з почуття партійного обов’язку, гадаючи, що він буде використаний для соціал-демократичної агітації.

Ніякого українського пролетаріату в часи написання вірша (1892 рік) ще не існувало, а коли він з’явився, то Леся Українка не була знайома з його представниками і в своїх творах на сучасні їй українські теми таких людей не виводила. Першим письменником, який пізнав український пролетаріат не з соціал-демократичних брошур, а з реального життя, був Володимир Винниченко.

В цілому на першому дні вірш містить картину ночі і раннього пробудження трударів, які запалюють досвітні вогні. На другому дні – картина політичної реакції і заклик до боротьби, до утвердження нових ідеалів ще до того, як вони стануть загальноприйнятими.