Полярна ніч

Микола Жарких

Цей твір, написаний десь 1908 року, становить неначе пару й противагу до раннього вірша «Досвітні вогні». І тут ми бачимо картину ночі, на цей раз – тривалої, полярної ночі. Гурт людей, імовірно, засланців, серед цілковитої темряви розмовляє про світло.

Крамола твору не в тому, що зображено засланців. Вірш не даремно має підзаголовок «фантазія», – тут слід шукати непрямого змісту, другого дна.

Темна ніч – це образ політичної реакції, яка наступила після революційних битв. Ці битви окреслені образом «бенкету», після якого лишились «плями червоного вина» та «побиті й порожні чарки». Червоне (криваве) вино – образ пролитої крові ще з часів «». Чарки – це образ паростків нового життя, що почалось за революційних часів. Ці паростки – неначе скляні, тобто дуже крихкі, до того ж ще й «порожні», тобто недостатні, нерозвинені (або такі, що втратили свою кров-вино). Але й ці паростки вже «побиті», понівечені реакцією.

Складнішим постає тут світло як образ нових ідеалів, нового вільного життя. Щодо нього учасники розмови висловлюють три точки зору. Перша вкладена в уста молодого хлопця: це непорушний оптимізм щодо майбутнього торжества свободи в образі «полярного дня». Другу висловлює старий дід: ця ніч буде тривати без просвіту, і ніхто з присутніх не доживе до настання дня. Третю висловлює жінка: справжнього дня ніхто не бачив, були в минулому тільки сполохи (полярного сяєва), тобто непевного і зникомого світла. Сполохи – це ще один образ революції, але не з точки зору боротьби, а з точки зору здобутків, які оцінюються ефемерними і нетривалими, такими, що тільки манять і одурюють людей.

З цих уявлень про світло тільки полярний день відповідає бадьорому оптимізму образу досвітних вогнів. А роздуми над підсумками революції показують, як нелегко давався Лесі Українці її оптимізм, її несхитна віра у перемогу української справи. Те, що в 1905 році розглядалось тільки як одна з можливостей (я маю на увазі вірш «Упоєні на бенкетах кривавих…», де зустрічаємо і «кривавий бенкет», і «білу ніч» як сурогат дня), тепер стало сумною дійсністю.

Примітною особливістю даного вірша є незвичний для Лесі Українки об’єктивізм – викладаючи поетичні образи можливого майбутнього, вона не стає ні на чий бік, не солідарізується з жодною точкою зору, не береться пророкувати сама, а тільки записує, що пророкують інші.

Я надаю певного значення тому факту, що Леся Українка не опублікувала цей твір за свого життя (він був опублікований в 1923 році). Можливо, виливши на папір оці невеселі міркування, поетеса вирішила не додавати суму своїм і без того засмученим товаришам і залишила твір pro domo sua. Тепер ми, маючи можливість читати вірші, які вона не призначала для публікації, можемо бачити її ідейний шлях в більших подробицях і трохи іншій перспективі, ніж бачили її сучасники з самих тільки прижиттєвих публікацій.