Трагедія

Микола Жарких

Цей вірш із циклу «Легенди» написано в 1901 році. Тема його (точніше, ключові поняття) взята з життя середньовічної (лицарської) Європи. Леся Українка присвятила цій Європі цілий ряд творів, частина з яких була написана раніше, а частина – пізніше за розглядуваний вірш.

Отже, тут ми бачимо лицаря, його даму, джуру, кривавий бій, смертельну рану, залізний панцир і замкову вежу. На цих ключових поняттях тримається досконало скомпонований заочний діалог лицаря і дами, котрий і утворює перше дно твору – гладеньке, рівненьке й абсолютно непрозоре.

Скільки не перечитуй цей вірш – з нього не можна вишкребти ніяких натяків на інший зміст, на друге дно. Оце є приклад, коли про друге дно можна довідатись тільки з ідейного контексту твору, тобто з додаткових джерел, зовнішніх по відношенню до твору.

Знаючи загальні ідеї творчості Лесі Українки, побачити друге дно в цьому вірші не важко. Смертельний бій – це революційна визвольна боротьба проти поневолювачів. Ця боротьба автоматично є боротьбою національно-визвольною, оскільки твір написано українською мовою, яку російська імперська влада вперто забороняла. Лицар – це революціонер, який офірує своє життя.

Є у нас м’які завої

і бальзам на рану гойний,

там на вежі біла постіль

вже давно для вас готова.

Якщо залишити революційну боротьбу, то можна далі жити на вежі у злагоді з начальством, визнавши справедливість і навіть корисність поневолення. Лицар відповідає без вагань:

Якби я хоч на хвилину

скинув сей залізний панцир,

кров би ринулась потоком

і життя моє порвала б.

Залізний панцир – це воля героя, яка підтримує в ньому життя і не дає зійти з обраного шляху. Не можна покинути революційну боротьбу, бо в ній весь сенс існування лицаря:

Будь проклята кров ледача,

Не за чесний стяг пролита!.. –

гукає лицар з іншого вірша Лесі Українки. Поетесі весь час хотілось писати про революційну боротьбу, але для цього треба було вигадати мистецьку форму. І цю універсальну художню форму, або творчий метод, вона винайшла і постійно застосовувала, досягнувши при цьому видатних успіхів. Цей метод я називаю методом подвійного дна (метод, як відомо – це послідовність прийомів, за допомогою яких можна виробити цілу серію речей, розв’язати цілу низку задач).

Особистий творчий стиль Лесі Українки виключав можливість зображення революційної боротьби, сучасницею й учасницею якої вона була, у формах цієї сучасності. Єдиний виняток тут становить оповідання «Помилка», котре ніяк не можна назвати творчим успіхом. Знаменно, що це оповідання лишилось не закінченим – мабуть, Леся Українка усвідомила його художню слабкість і тому втратила до нього інтерес. Будь-що будь, це оповідання ніяк не випадає порівнювати з поетичними шедеврами подвійного дна.