Мати Лесі Українки

Петро Одарченко

Мати Лесі Українки належала до славної родини Драгоманових. В українській літературі вона відома під псевдонімом Олени Пчілки. Це прибране прізвище Ольги Петрівни Драгоманової-Косач якнайкраще характеризує її надзвичайну працьовитість. Вона, як трудолюбна бджілка, весь свій вік невтомно працювала на літературній, науковій, громадській і педагогічній ниві. Як людина мати Лесі Українки відзначалася мужністю, принциповістю, незламністю, наполегливістю і самовідданістю борця за краще майбутнє свого поневоленого народу. Ці риси материної вдачі успадкувала і її геніальна донька Леся Українка.

Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (Олена Пчілка) народилася 29 червня 1849 року в місті Гадячому на Полтавщині. Батько письменниці Петро Драгоманов – дрібний поміщик, учений юрист і літератор, людина освічена, інтелігентна, – виховав у своїх дітях людяність, демократизм і любов до простого народу. І діти Петра Драгоманова – світової слави вчений і політичний діяч Михайло Петрович та славна письменниця Олена Пчілка – зробили великий вклад в українську культуру.

Рідна мова, пісня, казка, українські народні обряди і звичаї становили ту родинну атмосферу, серед якої росла і виховувалася Ольга Петрівна Драгоманова.

Року 1866 Ольга Петрівна закінчила пансіон (середню школу) і через два роки одружилася з Петром Антоновичем Косачем. Після одруження Ольга Петрівна жила з чоловіком на Волині і тут розпочала свою наукову, письменницьку і виховавчу діяльність. Довголітня праця Ольги Петрівни над збиранням українських етнографічних матеріалів (вишивок) завершилася виданням її першої наукової праці «Український орнамент» (1876). Ця праця здобула високу оцінку не тільки серед українських учених, а й серед видатних західноєвропейських вчених. У Парижі один французький професор так захопився цією працею, що прочитав про неї цілий цикл лекцій. Багато інших етнографічних та фольклорних матеріалів, що їх зібрала Олена Пчілка, використали українські вчені в своїх наукових працях.

Тісний зв’язок із Галичиною після подорожі Ольги Петрівни закордон спричинився до розвитку її літературної творчості. Твори Ольги Петрівни (Олени Пчілки) залюбки друкували галицькі журнали «Зоря» та інші. Року 1882 вийшла в світ збірка поезій Олени Пчілки «Думки-мережанки». Дбаючи про українську лектуру для дітей, Олена Пчілка підготувала збірник перекладів «Українським дітям». Пізніше Ольга Петрівна написала багато творів для дітей – поезій, оповідань і драматичних творів.

Діяльність Ольги Петрівни як дитячої письменниці нерозривно зв’язана з її виховно-педагогічною працею. Видатна письменниця була одночасно і піонером в ділянці національного виховання українських дітей. Бажаючи уберегти своїх дітей від русифікаційного впливу чужої школи, Ольга Петрівна перша з-поміж тодішніх українських діячок вчила своїх дітей рідною мовою, а пізніше запрошувала вчителів-українців, щоб вони викладали її дітям гімназіяльний курс українською мовою. Сусіди-пани висловлювали велике здивування, помітивши, що Косачеві діти розмовляють «по-мужицькому» і ходять у «мужицьких» убраннях.

При домашньому навчанні українською мовою донька Ольги Петрівни Леся – як цілком справедливо відзначає М. Драй-Хмара, – «вийшла серйознішою і освіченішою від багатьох дітей свого часу. Надзвичайно важливим є те, що навчання провадилося рідною українською мовою, завдяки чому дитина не відривалася від національного грунту. Не можна не вбачати в цьому великого виховавчого таланту її матері, що весь час стежила за освітою своїх дітей та керувала нею. Як не тяжко було в ті часи учити дітей по-українському (бо жодного українського підручника тоді не було), все ж таки мати Лесина, жінка високо інтелігентна, й глибоко переконана українка, переборола всі труднощі й добилась того, що її діти здобули солідну освіту.» [М. Драй-Хмара. «Леся Українка. Життя й творчість». К. ДВУ. 1926, стор. 9.]

Завдяки заходам Ольги Петрівни її донька Лариса стала славетною українською поеткою. Про ці виховавчі заходи Ольга Петрівна писала в листі до Омеляна Огоновського:

«В дітей мені хотілося перелити свою душу й думки, – із певністю можу сказати, що мені це вдалося. Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я? Може б стали, але хутчій, що ні… Від батька вони не могли б навіть навчитись української мови, бо він нею не вміє говорити. Власне я ,наважила’ й завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, – щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше. Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому» [Ом. Огоновський. «Історія літератури рускої». Ч. III, від. 2, стор. 1127]

Ольга Петрівна відкрила своїм дітям чар рідної пісні, казки, чар безсмертної поезії Т. Шевченка, неоціненні скарби рідного слова та багатства світової літератури і культури.

Ольга Петрівна всіляко заохочувала малу Лесю писати вірші рідною мовою та вчитися літературної майстерності у класиків української та світової літератури. І ці заходи матері мали великий успіх. Лесі було лише 9 років, коли вона написала свій перший вірш «Надія». Під наглядом матері Леся вчить також чужі мови і в оригіналі читає твори світової літератури, а також робить перші спроби перекладів творів світової поезії на українську мову. Ольга Петрівна як педагог і як письменниця мала великий вплив на своїх дітей і зокрема на Лесю. Як свідчить дочка Ольги Петрівни Ольга Косач-Кривинюк, діти Олени Пчілки «обожнювали її в дитинстві, а ціле своє життя любили і шанували. Леся і брат Михайло любили її і були під її впливом чи не найбільше за всіх. Нам у дитинстві здавалося, що кращої, добрішої, розумнішої за маму на світі жінки нема» [О. П. Косач-Кривинюк. «Мати Лесі Українки. (З моїх споминів)». Уривок. (Рукопис). ОКК.

О. П. Косач-Кривинюк не встигла написати свої спогади про свою матір Олену Пчілку. Вона тільки почала їх писати, і тому залишився тільки початок цих спогадів. Ред.].

Листи Лесі Українки до Олени Пчілки яскраво свідчать про цей великий вплив матері на свою талановиту доню та про щирі дружні взаємини між матір’ю і дочкою. Леся розповідає матері про своє життя, про свою радість і горе, про свої творчі задуми, про літературне і громадське життя того часу. Ці листи становлять надзвичайно велику цінність для вивчення життя й творчості великої української поетки.

У перших поетичних творах Лесі Українки можна помітити виразний вплив літературної творчості її матері Олени Пчілки. Напр., патріотична поема Олени Пчілки «Юдіта» безперечно мала вплив на Лесину поему «Самсон». Пізніше Леся знаходить свій власний шлях.

Леся Українка все своє життя високо цінила свою матір Олену Пчілку як талановиту письменницю і літературного критика, радилась із нею і ділилася своїми літературними задумами. За кілька день перед своєю смертю Леся Українка продиктувала матері зміст поеми, що збиралася написати.

Олена Пчілка була видатною діячкою в різних ділянках культурної і громадської праці. Видатна письменниця, науковець-етнограф, публіцистка, активна громадська діячка, талановитий педагог, редакторка і журналістка, видавець цінних книжок для української культури і зокрема для дітей – такий далеко неповний перелік тих ділянок, в яких понад 60 років невтомно працювала Олена Пчілка. При цьому варто згадати такі окремі факти з життя й творчості Олени Пчілки. Разом із Н. Кобринською Олена Пчілка видала перший жіночий альманах, в якому опубліковано твори самих лише авторок-жінок і на теми виключно з жіночого життя. Цей цікавий альманах під назвою «Перший вінок» вийшов у Львові 1887 року. В ньому надруковано оповідання Олени Пчілки «Товаришки» та поему «Дебора», а також три поезії Лесі Українки і її поему «Русалка».

Року 1903 на святі відкриття пам’ятника І. П. Котляревському Олена Пчілка, демонстративно порушуючи заборону влади, сміливо виголосила свою промову українською мовою. Року 1905 вона була в складі делегації до прем’єр-міністра Вітте в справі скасування заборон на українське слово. Того ж року Олена Пчілка розпочала видавати український часопис «Рідний край» з пізнішим додатком для дітей – першим на Наддніпрянській Україні – українським журналом для дітей «Молода Україна». Не зважаючи на великі матеріальні збитки, зв’язані з виданням цього часопису, Олена Пчілка непохитно і уперто продовжувала видавати його.

Олена Пчілка завжди використовувала кожну нагоду для поширення і зміцнення національної свідомості в народі і для боротьби з русифікацією. Коли в січні 1917 року (ще до повалення царату) Олену Пчілку запросили на посаду редактора «Газеты Гадячского земства», то вона сказала, що прийме цю пропозицію тільки тоді, коли ця газета буде виходити українською мовою. І коли революція скинула кайдани з рідного слова, Олена Пчілка стала редактором «Газети Гадяцького земства», що пізніше була перейменована в «Рідний край».

Останні роки свого життя О. П. прожила в Києві, працюючи в трьох Комісіях Української академії наук. В цей час вона написала і надрукувала цінні розвідки з української етнографії, спогади про М. П. Драгоманова і про М. В. Лисенка та свою автобіографію.

4 жовтня 1930 року на 82 році свого життя упокоїлася видатна українська письменниця і громадська діячка Ольга Петрівна Драгоманова-Косач – Олена Пчілка.