Частина 4

Микола Жарких

Зміст

У полоні (1903 р.)

Стаття до газети «Zeit» (1903 р.)

Наше життя під царями московськими (1903 р.)

Казка про несправедливого царя (1903 р.)

Якутська поема (1904 р.)

Три хвилини (1906 р.)

Перун (1910 р.)

«…Яка ж дивна, яка ж дивна оця щаслива сторона!..» (1911..1912 рр.)

У полоні

Хронологія цієї драматичної поеми визначена згадкою у листі Лесі Українки до О.Кобилянської з 19 грудня 1901 (1 січня 1902) р.:

Хтось надумав ще один маленький драматичний етюд, до пари «Міріам», але не знає, коли напише, тепер ще не має сили. Колись напише.

У листі до І.Франка з 31 грудня 1902 (13 січня 1903) р. Леся Українка повідомляла:

Свою «поему» я вже скінчила, вийшла то, властиве, не поема, а лірико-драматична сцена á la «Одержима», навіть в них обох є дещо спільне.

Зрештою, в чорновому автографі є дата – 9 січня 1903 р., що відповідає листу до Франка.

До цього можна додати тільки один маленький штрих. В листі до сестри Ольги з 16 (29. грудня 1902 р. Леся Українка писала:

Мені досадно страх, що я все не скінчу своєї літньої роботи. Але я таки працюю і над нею, а се тепер, поки знов статтю до «М[ира] б[ожьего]» почну, може, таки викінчу її.

Ця літня робота, яка розтяглась аж до грудня – майже безсумнівно «Вавілонський полон», бо інші твори цього періоду занадто короткі, щоб писати їх кілька місяців. Отже, можна вважати даний лист свідченням того, що поема була розпочата влітку 1902 року (що узгоджується і з листом до Кобилянської).

Стаття до газети «Zeit»

В листах Лесі Українки з рідкісною докладністю висвітлена її спроба співробітництва з газетою «Zeit».

1. Лист до родини Косачів з 20 жовтня (2 листопада) 1902 р.:

Справила я у Відні і всі літературні справи, записалась в бібліотеку (будуть сюди посилати книжки за 2 G[ulden] в місяць з пересилкою на мій щот), запевнила собі посилку безплатну газети «Zeit» (куди мене запрошено співробітницею).

2. Лист до сестри Ольги з 22 жовтня (4 листопада) 1902 р.:

У Відні я пробула 4 дні (жила у брата Кобилянської), бо мала багато справ. Познайомилась де з ким з віденських літератів; попала між співробітники газети «Zeit».

3. Лист до М. В. Кривинюка з 1 (14) листопада 1902 р.:

Треба ще до віденської «Zeit» обіцяну статейку написати, та вже хіба згодом, бо 6 год[ин] на три роботи поділити, то повстане літературний хаос в голові.

4. Лист до М.В.Кривинюка з 13 (26) листопада 1902 р.:

У Відні я читала «Zeit», була в редакції, навіть запрошена туди в співробітники по українських справах і се думаю на сім тижні щось туди послати.

5. Лист до О.Ю.Кобилянської з 17 (30) грудня 1902 р.:

Чи хтось не пише до віденської «Zeit»? A хтось, може, буде там писати, бо вже запрошений, тільки комусь тяжко по-німецьки писати.

6. Лист до М.В.Кривинюка з 3 (16) лютого 1903 р.:

Недавно я послала невеличку статтю до «Zeit», може, з німцями ліпше піде, ніж з росіянами.

7. Лист до О.Ю.Кобилянської з 27 лютого (12 березня) 1903 р.:

«Zeit» чомусь мені не присилає часописі і не відповідає на мій лист, посланий при дописі, так що я не знаю, чи прийнята допись, чи ні, і починає мене те іритувати.

Отже, стаття була написана і надіслана перед 3 (16).02.1903 р. Вона, напевно, не була надрукована, і доля її невідома.

Наше життя під царями московськими

Популярну брошуру під такою назвою Леся Українка почала опрацьовувати у Сан-Ремо в листопаді 1902 р. Ця робота досить добре задокументована в її листах до М.В.Кривинюка.

1. Перша досить невиразна згадка – в листі з 1 (14 листопада) 1902 р.:

Поряд займаюсь і другою (Вам відомою) роботою, виписала ще матеріали з Женеви — надиво дуже хутко вислані — чекаю ще й з Берну, та без тих в крайнім разі обійдуся.

2. Більше даних є в листі з 13 (26) листопада 1902 р.:

Я таки зайнята тепер тою роботою, що починала літом, та була невдоволена і знищила початок. Тепер я її більше підготовила, багато вияснила і для самої себе (неясність власної думки і зробила було те, що початок був поганий), так що почала вже знов писати і, здається, діло піде на лад. Тему Ви знаєте, вона подібна до теми присланого скрипту, тільки я хочу взятись до неї методом Драгоманівським, більш історичним, ніж агітаційним, через те обидві роботи, моя і присланий скрипт, не будуть одна одній заважати, навпаки, доповнятимуться навзаєм.

Я постараюсь опиратись на фактах та певних цитатах і ввести самого читача в критичний процес моєї думки, — декламації агітаційної буде якнайменше (я се обертаю в ліричні вірші, коли маю такий настрій), і даних буде, може, більше, ніж практичних виводів. Я думаю, що се не біда, бо практично-аґітаційні роботи вже єсть (от і сей скрипт такий), але історично-безсторонніх сливе нема. Се не значить, що я буду «безстороння» до безідейності, бо ідею я маю дуже виразну і, на щастя, вона зовсім не сперечається з фактичною правдою. Тільки я не можу дати такого фіналу, як у присланому скрипті, бо — се вже, може, моя чисто-особиста психологія винна — таку проповідь я могла б провадити тільки ділом (якби фізична сила), але словом, та ще «на холодно», в напівнауковій роботі, не можу.

3. Побіжна згадка є в листі з 3 (16) лютого 1903 р.:

Описала Вам мої злидні для того, щоб Ви не дивувались, чому я досі не скінчила давно початої роботи.

4. Варіанти назви роботи записані в листі з 18 лютого (3 березня) 1903 р.:

Я це все думаю, як назвати свою роботу (се для мене страх трудна річ — заголовки!) і тому не писала; думаю назвати: «Наша воля під білим царем» або «Наше життя під царями московськими, православними» — зважте, котре ліпше і так надрукуйте.

5. У листі з 26 квітня (9 травня) 1903 р. Леся Українка повідомляла Ф.Волховського про план популярної брошури з історії селянства:

…головно історію панщини, рекрутчини та податків і ставлення до того всього, свідоме і несвідоме, царів з їх маніфестами, політична історія буде там займати другорядне місце (найбільше зачеплю Палія і Мазепу і Гордієнка, Петра і Катерину, та ще панство, що продавало і купувало Україну «даже до дня сего») (Мороз М.О. Літопис життя та творчості Лесі Українки. – К.: 1992 р., с. 361).

6. У листі до Ф.Волховського з кінця квітня 1903 р. Леся Українка зазначила, що ще не починала писати цієї роботи, а тільки планувала її (Мороз М.О., с. 572). Це повідомлення певною мірою суперечить іншим відомостям про твір.

7. Робота була продовжена в Чернівцях, як видно з листа до М.В.Кривинюка з 29 травня (11 червня) 1903 р.:

Я тут взялася сильно до роботи, щоб покінчити перерване подоріжжям. Та підкузьмила мене моя господиня в С.-Ремо, не виславши потрібних книжок, полишених їй для відправки на пошту (я їх не хотіла везти, бо тяжкі, та й думала, що вони вже чекатимуть мене тут, а тим часом жалую страшно про се тепер), без них же не можу викінчити всеї роботи. Але се задержка не фатальна та й, у всякім разі, уладиться.

8. З наступного листа (з 6 (19) червня 1903 р.) видно, що Леся Українка розраховувала закінчити брошуру у Чернівцях, щоб не везти крамолу через кордон в Росію, і навіть планувала її друкування:

Назву («Яке наше життя під моск[овськими] царями») подано вже 1.5 тижня тому в Ж. [Женеву?], а звідти відповіді на виразні питання не отримано. К[узьма] дуже добрий чоловік, але провадити з ним ділові справи я вже не можу, се не по моїх нервах, — пиши не пиши, все йде, як у прірву, ні отвіта, ні привіта… Буду, здається, друкувати тут, коли приятелі згодяться: дешевше трохи (121 р. за аркуш в 10 тис[ячах] екземплярів), porto менше і до складу все ж можна буде доступитись якось. — Книжок з С.-Ремо так і не було, і я не могла писати, та може б все одно не вспіла.

9. Остання невиразна згадка міститься у листі до О.Ю.Кобилянської з 19 червня (2 липня) 1903 р.:

Нехай би хтось комусь матеріали слав, бо потрібні дуже (хтось отримав дві пачки тут).

Я розумію цей натяк так, що Лесі були потрібні книги для продовження роботи над брошурою, яких вона чекала із Сан-Ремо. Може бути й так, що «матеріали» – це конспіративна назва для самого рукопису брошури, який слід було переслати в Зелений Гай.

Далі слід цієї роботи губиться. Вона не була опублікована, і рукопис її невідомий. З наведених даних хронологічні рамки цієї роботи окреслюються літом 1902 – червнем 1903 років.

Казка про неправедного царя

Уродженець Полтавської губернії Фелікс Вадимович Волховський (15.08.1846 — 23.07 (3.08).1914) – легендарна фігура російського революційного руху, активний учасник усіх змагань 1860-70-х років. Був засланий на Сибір, в 1890 р. утік і оселився в Лондоні, де жив до самої смерті. В цей період життя він брав участь у революційній роботі як автор і видавець пропагандивної літератури. Брошура Ф.Волховського «Сказание о несправедливом царе и как он в разум вошел и какой совет людям дал» була нелегально видана в Москві у 1902 році.

1. 16 (29) листопада 1902 р. Леся Українка написала до Ф.Волховського листа, де повідомляла, що його львівський приятель просив її перекласти цю казку. Леся погоджувалася виконати цей переклад (збереглось 10 листів Лесі Українки до Ф.Волховського; я подаю їх зміст, зреферований М.О.Морозом (Мороз М.О. Літопис життя та творчості Лесі Українки. – К.: 1992 р., с. 340)). Львівським приятелем Волховського був М.Розенбаум, який у своєму листі з 21 листопада 1902 р. рекомендував Волховському Лесю Українку як можливого перекладача його казки.

2. В наступному листі з 21 листопада (4 грудня) 1902 р. Леся Українка писала Ф.Волховському:

Хотіла б я не зрадити Вашій надії на мій переклад, у всякім разі я до нього «серця прикладатиму», а там вже як буде, так буде. (Мороз М.О., с. 340).

3. У листі з 26 грудня 1902 р. (8 січня 1903 р.) Леся Українка повідомляла Ф.Волховського про хід роботи над перекладом (Мороз М.О., с. 344).

4. У листівці з 16 (29) січня 1903 р. Леся Українка вибачалась перед Ф.Волховським за затримку з надсиланням перекладу (Мороз М.О., с. 349).

5. У листівці з 7 (20) лютого 1903 р. Леся Українка пояснювала Ф.Волховському, що переклад затримувався через її погане здоров’я (Мороз М.О., с. 350).

6. У листі з 4 (17) березня 1903 р. Леся Українка вже не згадувала про переклад; повідомила Ф.Волховського, що воліла б підписувати свої твори як «Незалежний українець» (Мороз М.О., с. 354).

7. У листі з 10 (23) квітня 1903 р. Леся Українка повідомляла, що надіслала Ф.Волховському більшу частину перекладу (Мороз М.О., с. 360).

8. 19 квітня (2 травня) 1903 р. Ф.Волховський повідомляв Лесю Українку про отримання початку її перекладу (Мороз М.О., с. 360).

9. 23 квітня (6 травня) 1903 р. Ф.Волховський написав до Лесі Українки листа, де повідомляв:

Ваш перевод моей сказки уже одобрен редакционной комиссией Лиги и будет издан, как ее издание, с обозначением, конечно, псевдонима переводчика. (Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчості. – Нью Йорк: 1970 р., с. 680).

10. У листі з 26 квітня (9 травня) 1903 р. Леся Українка повідомляла, що надіслала решту перекладу (Мороз М.О., с. 361).

11. У двох наступних листах Лесі Українки до Ф.Волховського (з 19 червня (2 липня) та 22 червня (5 липня) 1903 р.) мови про переклад нема.

12. В листі до М.В.Кривинюка з 7 (20) серпня 1903 р. Ф.Волховський сповіщав:

Решено также издать украинскую версию моей сказки о несправедливом царе в переводе «Незалежного Українця». (Косач-Кривинюк О., с. 711).

В останні місяці 1903 року переклад був надрукований. Повний опис брошури виглядає так: Казка про неправедного царя, як він до розуму прийшов і яку людям пораду дав / Написав Ф. Волховський. Переклав з московського Незалежний Українець. [Б. м.]: Видання Аграрно-соціалістичної ліги та Соціалістично-революційної партії, 1903. — 64 с. У надзаголовку: Народна революційна бібліотека Поділу українського № 1.

Місце видання не зазначене, але з інших джерел відомо, що друкувалась брошура в Женеві. Це видання є великою рідкістю, нині відомо тільки три збережених примірники. В 1908 р. переклад передруковано у Галичині (у львівській газеті «Народне слово»), у 1910 р. – на Наддніпрянщині (Волховський Ф. В. Казка про царя Семена // Переклав Н. Українець. — Катеринослав: Вид-во Укр. соц. федералістів, 1910. — 47 с.). (Мороз М.О., с. 361)

З наведених даних випливає, що Леся Українка працювала над цим перекладом у грудні 1902 – квітні 1903 років.

Якутська поема

Ця поема має у виданні 1975 року дату: Тифліс, 20.04.1906, узяту з автографа.

Ця дата суперечить хронології життя Лесі Українки (у Тифлісі вона в 1906 р. не була) і здається звичайною помилкою друку. Треба – 20 квітня 1904 р., як вказала О.Косач-Кривинюк. Я наголошую на цьому виправленні, оскільки видання 1975 року є найбільш авторитетним академічним виданням.

Три хвилини

Ця драматична поема відома в чорновому автографі з датою 29 серпня 1905 р., що є твердою підставою для датування. Разом з тим, в листі до О.Кобилянської з 3 (16) червня 1906 р. Леся Українка писала:

Хтось не кінчив листа, бо раптом узявся до писання давно початої поеми драматичної з часів французької революції: трапився такий настрій, то треба було його використати, поки не втік. Хтось поему викінчив, а тепер спішиться скінчити листи.

Залишається припустити, що 29.08.1905 р. – то дата завершення власне чернетки твору, до якого Леся Українка повернулась знову через дев’ять місяців, щоб закінчити поему, яка вже встигла стати «давно початою».

Перун

Поему з такою назвою Леся Українка обмірковувала в Єгипті у квітні 1910 року, як то видно з двох її листів до матері:

Після сього чи маю ще поясняти, чому не написала «Перуна»? Яке вже там було мені писання (тільки й могла писати контракти, а то навіть листи не писались). (28 березня (11 квітня) 1910 р.)

Посилаю тобі «Єгипетську весну» – се поки що. «Перун» уже початий, але ще не скінчений. (30 березня (12 квітня) 1910 р.)

З цього задуму лишилось три строфи (Князь Володимир за Дніпром…), які у виданні 1975 р., 1) – даремно вважаються окремим закінченим твором; 2) – розпливчасто датуються 1910 роком. Згадані листи дають можливість датувати цей фрагмент 11 – 12 квітня 1910 р.

«…Яка ж дивна, яка ж дивна оця щаслива сторона!..»

Від задуму віршованої драми лишився тільки маленький фрагмент. Він орієнтовно датується 1912 – 1913 роками. Мені здається, що цього задуму стосується наступний фрагмент листа Лесі Українки до Ф.П.Петруненка з 22 грудня 1911 р. (4 січня 1912 р.):

Коли мама дома, то попросіть у неї для мене що знайдеться в хаті от із сих книжок (усе етнографія): «Етнографічний збірник», т. VII, «Галицькі народні новели» (той же збірник, т. XII – XIII, «Галицько-руські народні легенди»). Той же збірник, т. XV, «Знадоби до галицько-руської демонології» (сей останній найбільше мені бажаний).

Я начебто бачила сі томи у мами в шафі.

Ще якби можна дістати від кого в позику Франка «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський роман», його ж «Слово о Лазареві воскресенії» і його ж «Апокрифи» (їм єсть якийсь просторіший заголовок, але я його не можу згадати). Коли дістати можна сі книжки без великого клопоту (може, Черняхівські дадуть, мабуть, у їх є), то пришліть, бога для, а я обов’язуюся вернути, кому й коли скажете. Коли всіх не можна дістати, то хоч би «Демонологію» та «Апокрифи». Купити сього всього, на жаль, тепер не можу, і як добрі люди не поможуть, то так і буде, хоч книжки сі мені потрібні не для цікавості тільки.

Перелік книжок ясно вказує на зацікавлення Лесі Українки народною демонологією, фантастикою, апокрифічними релігійними темами. І саме ці елементи ми бачимо у даному фрагменті. Слова «книжки сі мені потрібні не для цікавості тільки» досить виразно показують, що Леся Українка мала якийсь літературний план в цьому напрямку.

Шкода за цим незакінченим твором, бо заносилось на другу «Лісову пісню».

В подальшому листуванні ніяких згадок про ці книги нема – мабуть, Леся Українка їх не отримала. А невдовзі, в квітні 1912 р., вона захопилась новою темою, з чого виник «Камінний господар». До проекту апокрифічно-фантастичної драми вона більше не поверталась.

Отже, на підставі листа можна більш конкретно датувати уривок кінцем 1911 – початком 1912 років.