Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Дослідження / Трагедія Правди / Художні засоби

Трагедія Правди

Художні засоби

Олександр Білецький

Отже, перед нами поема в діалогічній формі з однією центральною і головною особою – Кассандрою, що для неї і вся дія – троянська війна, і всі дійові особи – сестри, брати, троянці, греки – є тільки живе тло. За тло декоративне править гомерівська Троя, жіноча половина Пріамового палацу, майдани міста Іліона. Надзвичайно очитаній в історичній літературі, Лесі Українці легко було б спокуситись і старанно розробити це тло, давши йому увібрати, поглинути центральний образ. Дійові особи були близькі і знайомі по «Іліаді» та «Одіссеї» з дитячого віку. Щодо декорацій, то в кінці віку таке живе було ще враження, яке зробили розкопи в Трої Генріха Шліманна (ум. р. 1890-го), що його головні праці виходили в 1880-х роках і справу якого провадив далі в 1890-х роках Дерпфельд [Року 1891, напр., вийшла присвячена троянським і іншим Шліманновим розкопам праця Schuhardt'a “Schliemann's Ausgrabungen in Troia” (Leipz. 1891)].

Згадаймо, як не оперся спокусі «археологізму» Флобер у «Саламбо» або пізніше Мережковський у «Воскреслих богах». Цього не сталося з Лесею Українкою, і в «Кассандрі» п’єдестал не відвертає нашої уваги від піднесеної на нім статуї. Авторку поеми, як уже відзначали дослідники її творчості [M. Зеров. Цит. стаття, стор. LIV], взагалі мало цікавило відтворення пережитої доби. Багата на знання, вона не намагається виставити на показ своє багатство. «Місцевий» і «історичний» колорит покладено на картину дуже тонким, а часом ледве-ледве помітним шаром. Історія Паріса, посилання на міф про Прометея, Епіметея та Пандору – в першій сцені, натяк на історію Іфігенії – в п’ятій сцені, ось майже все, вставлене в текст із тих міфів та переказів, які оточували Кассандру.

Рідко який поет початку XX віку і в російській, і в західноєвропейських літературах, у творах на античний сюжет удержиться, щоб не показати широко і щедро свого знання міфологічних та історичних імен. Згадаймо в російській літературі міфологічні трагедії І. Анненського («Меланіппа-філософ» 1901, «Цар Іксіон» 1904 і ін.) або В’ячеслава Іванова («Тантал» 1905). У Лесі Українки цілком інший підхід до матеріалу, і непідготований читач її «Кассандри» не потребує широкого пояснювального словника. Афродіта, Артеміда, Арес, Аполлон, Геліос, Зевс, Мойра, Хаос – ось, здається, всі імена, подані в «Кассандрі» з старогрецьких релігійних переказів. Так само ощадлива вона, коли називає інших міфологічних героїв та героїнь.

Сама манера називання в неї така, що уважному читачеві не треба ніякого довідника, щоб з’ясувати собі те чи це місце поеми. Згадана, напр., Пентезілея (в сцені 5-ій) – і тут же, в репліці, подане потрібне пояснення: «Пентезілея, красна амазонка, що загинула за Трою без пори». І вже, звичайно, ніякого «Реального словаря классических древностей» не треба для того, щоб зрозуміти почуття, які змусили в останній сцені одного з сторожів побажати царській родині: «нехай би Гадес їх усіх забрав!»

Ту саму ощадність ми відзначимо у змалюванні декоративного тла. Мальовничий елемент у «Кассандрі» зведено до мінімуму. Цитований вище дослідник (М. Зеров) зауважує, що в Лесі Українки взагалі переважають образи слухові, а не зорові, і що твори, де згідно з темою їй доводиться приділяти головне місце не діалогові або монологові, а опису та розповіді – їй завжди вдаються менше. І проте, декорація «Кассандри» заслуговує на увагу і своєю мальовничою стороною. Добір кольорів на ній не різноманітний: по суті, всі кольори зафіксовані в епітетах діалогічної мови, сходять на такі: чорний (чорний корабель, чорні води, чорна кров, чорна доля), багряний, червоний, пурпуровий (багряні хвилі, багряна хмара, червона сандалія, червона нитка, пурпурна вовна), золотий і срібний (золоте пасмо волосся, золота гадючка на руці, золотокудра дружина тощо) і лише зрідка ще білий (місяць – біле око, сніжно-біле чоло тощо).

Цими фарбами то разом, то навперемінки обкрашується обстава розмов і дій: обстава, що цурається орнаментації, уникає вигадливих ліній і форм, змагає до монументальної простоти і не боїться примітивності. Для неї характерна, напр., така ремарка 4-ої сцени: «обидві царівни (Кассандра и Поліксена) стоять (на мурі) який час нерухомо, їх чорні постаті різко виділяються в місячнім світлі». Або останній момент тієї самої сцени – коли Кассандру відводять од мурів: – «місяць ховається за хмару, і темна купка людей, що веде Кассандру попід мурами, ледве мріє, а далі зливається з глибокою тінню від храма».

Тими самими фарбами і лініями змальовано нечисленні картини, що подибуються в тексті самого діалогу; напр., картина прибуття Паріса та Гелени до Трої (сц. 1-а) і інші. В усім цім відчуваються вже деякий повів модерністського малювання – без його спотвореності. Варто відзначити за одним заходом ту саму ощадність і обдуманий стиль нечисленних у поемі порівнянь: Долон на полі – «такий самотній, наче кипарис на роздоріжжі»; або – «сплелися над чолом слова вразливі, немов гадюки над чолом Медузи»; або ще (з брульйонової редакції): вітрила – «мов люті гарпії крилами бились з північним вітром» тощо. Все це разом надає зовнішньому оформленню матеріалу певного стилю, без ніякого ухилу в бік стилізації.

Варіанти тексту показують, між іншим, і в цій царині повсякчасне намагання Лесі Українки до самообмеження: всіма способами уникаючи непотрібної з її погляду археологічності й причепуреності, вона заміняє, напр., слово «пеплум» на слово «убрання», викреслюю в ремарці 4-ої сцени образ Кассандри з довгими пасмами волосся, що вихоплюється з-під чорного покривала і має на вітрі, – і лишає просто: «загорнена з головою в довге чорне покривало» тощо.

Коли нерухомому, декоративному тлу приділена така навмисне мала увага, то живе людське тло центрального образу розроблене ширше і глибше. В поемі майже нема й однієї дійової особи, що не мала б свого індивідуального відбитка. Навіть особи з суто службовою, з погляду композиції, роллю його мають; вкажемо, для прикладу, стару рабиню, що її Деїфоб у 5-ій сцені посилав по Кассандру. Ще більшою мірою стосуються це до вартових восьмої сцени. Психологія цих безіменних героїв Троянської війни, їх ставлення до панів і проводирів показані з великим художнім тактом.

По епічній ідеалізації не зосталось в поемі й сліду. Але її не заступила ні пародія, ні бурлеск, як у Шекспіра в «Троїлі та Крессіді» або у Котляревського в «Енеїді». Троянський народ, троянські воїни і ватажки показані з погляду художника-реаліста з усіма рисами класового розбрату і користолюбності класових інтересів. Ми чуємо, наприклад, про те, що військо не завжди без суперечок кориться своєму привідці, і домогтися тієї слухняності інколи важко (військо Ономаєве в 6-ій сцені); ми бачимо народ, що його пристрасті теж ледве стримує поки що міцний ще ланцюг релігійного культу (сц. 7-а); воїнів-сторожів, що справляють царську родину «до Гадесу»: «увірились вони усі троянцям – усі від Деїфоба до Паріса, а вже найгірш ота зловісна птиця» (сц. 8-ма). О. К. Дорошкевич вважає за можливе твердити навіть, що «психологія феодально-рабського суспільства часів його розкладу й занепаду… становить тло в драматичній поемі «Кассандра» [Підручник історії української літератури, вид. 1924 р., стор. 268]. Психологія ця розкривається нам, проте, не так у нечисленних масових сценах поеми, а більше в індивідуальних образах дійових осіб, протиставлених Кассандрі.

Композиція поеми майже скрізь антитетична. Експозиція характеру Кассандриного забирає 6 сцен: але антитези поширюються і на дві останні. В першій сцені Кассандрі протиставлена Гелена, живе втілення вроди, що її не духотворить ніяка думка – і тому вроди вбійчої, як смерть, вроди нерозважної, безжурної, стихійно матеріальної. І ця краса являє собою велику силу громадську, але силу, що дезорганізовує, несе з собою тління, гасить іскру Прометеєвого вогню в живій людині. У другій сцені ми маємо антитезу Кассандри в особі Поліксени, нареченої Ахілла: це бездумна, сильна безпосередністю і бідна на аналітичну думку молодість, по суті невідповідальна за своє сліпе ставлення до життя, за своє егоїстичне тяжіння до особистого щастя. В наступній сцені розвинена, уже накреслена в третій, антитеза Кассандри і Андромахи. Одна з найулюбленіших у гомеровім епосі героїнь не викликає симпатій в авторці «Кассандри». Андромаха – звичайнісінька жінка, «тільки жінка», охоронниця домового огнища і спокою, який є вищий для неї над усі шукання і всі правди. Саме Андромаха і говорить Кассандрі слова, такі гостро протилежні щодо свого духу всій істоті пророчиці, – і ми додали б, – також усій істоті самої Лесі Українки:

Доволі з нас уже твоєї правди,

зловісної, згубливої, так дай же

нам хоч неправдою пожить в надії.

Ох, я вже втомлена від тої правди!

Ой, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро! (сц. 5).

Цього не може, та й не хоче дати Кассандра, – і стосунки межи сестрами переходять у почуття гострої обопільної ненависті. Андромаха – представниця нерухомо-консервативного, побутового, «інстинктивного» принципу: це зв’язує її з такими людьми, як Деїфоб, як Ономай – натурами, так само чужими аналітичній думці. Всі вони ясно знають, чого хочуть; будь-які сумніви їм невідомі; Деїфоб простий і елементарний у своїм патріотизмі; суперечка стомлює його, звиклого командувати; і так само елементарно-простий Ономай, що, як купець, торгується з Кассандрою і зовсім не може зрозуміти тонкощів її діалектики. Складніший від інших Гелен, віщун і дипломат, носитель гнучкого і тонкого «фрігійського розуму» – також протилежний Кассандрі. Від Гелени до нього іде багато східців різних психологій, і найвищий східець посідав він. Але між ним, що для нього

тоненька смужка

брехню від правди ділить у минулім,

але в прийдешньому нема вже й смужки

і Кассандрою, яка вперто дає перевагу жорстокій правді над найласкавішою і добротворною для даного моменту неправдою – така само неперехідна прірва, як межи Кассандрою і Геленою, Парісом, з одного боку, і Кассандрою – і Андромахою, Деїфобом, Ономаєм, з другого.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку цього сайту!

© 2006 – 2014 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 509

Модифіковано : 19.06.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.