Олена Пчілка. Націоналістичний світогляд

Р. Задеснянський

Оскільки ми вже торкнулися питання впливу на Лесю Українку її матері – Олени Пчілки та впливів М. Драгоманова, мусимо нагадати, що майже всі наші «українофіли» запевняли, немов О. Пчілка була лише «фізичною матір’ю» Лесі Українки, батьком же духовним мав би бути М. Драгоманов. Та навіть уже згадуваний тут М. Зеров обережно заперечував слушність цього погляду. Навівши таке, не узасаднене нічим, твердження Старицької-Черняхівської: «Все життя своє Леся… лишалася вірною заступницею його (Драгоманова) ідей», Зеров пише, що існують «два одмінні типи» серед учнів Драгоманова (Павлик-Франко), і тут же нагадує, що Павлик закидав Франкові «відступництво і зраду». Нагадавши сказане, Зеров пише: «Л. Українка скоріше належала до другого гурту драгоманівців».

Вправді, М. Зеров, який був соц.-демократом, думає, що Л. Українка, визволившись з-під впливів Драгоманова, «здобулась на певну розумову самостійність», яка, мовляв, привела її в число співробітників марксистських журналів. Так М. Зеров, прийнявши тезу унезалежнення від впливів Драгоманова, намагався зробити з Лесі Українки майже марксистку. Важливим, однак, в цьому випадкові для нас є ствердження М. Зеровим факту звільнення Лесі Українки з-під впливу ідей Драгоманова. Там же пише М. Зеров про вплив на Лесю Українку її матері. Зеров пише:

«У власній сім’ї виховання дітей Олена Пчілка взяла до своїх рук і, всупереч звичаям великої більшості тогочасних «українофільських» родин, повела його цілком по-українському».

«Під впливом матері в великій мірі сформувалася і літературна мова Л. Українки, і із школи О. Пчілки вона винесла цю уважність до народної фразеології й синтаксису, ці не зовсім звичайні для наших поетів лексичні скарби, це стремління обходитися ресурсами народного словника, тільки пом’якшуючи і окрилюючи його конкретність, цей такт і обережність у вживанню новотворів».

Але до цих тверджень Зерова мусимо додати, що не лише в ділянці мови впливала на Лесю Українку Олена Пчілка, але чи не ще більший був її вплив на доньку в ділянці ідеологічній. Та тут мати не накидала доньці своїх поглядів, лише пропагуючи їх в своїх творах і в журналі «Рідний край», висловлюючи в щирих розмовах, стимулювала боротьбу ідей в душі поетки та обережно і вміло допомагала їй знайти себе саму. Вже згадуваний тут відомий наш критик Д. Донцов у своїй статті «Олена Пчілка» (ЛНВ 1931 р.) дав блискучу характеристику поглядів Олени Пчілки, поглядів чужих українофільству, поглядів, що були немов антитезами до відповідних поглядів М. Драгоманова.

Олену Пчілку недолюблював Єфремов і його однодумці за «шовінізм» (націоналізм), антипатію до москвинів, вороже відношення до Белінського і московських ліберальних кіл. Порушуючи у своїй статті далі питання про вплив її на Лесю Українку, Донцов пише:

«Виключати або ослабляти вплив на неї (Л. Українку) О. Пчілки тим менше оправдане, що їх ідейну інтимність стверджують незаперечені факти: Леся Українка активно підтримувала «Рідний край», писала в нім, радилася безперестанно з матір’ю про свої твори (що видно з її листування, опублікованого свого часу в «Житті й революції») і пр.»

«Але залишім відірвані міркування і перейдім до єдиного правильного методу порівняння. Порівняймо ідейний світ Олени Пчілки зі світом Лесі Українки – і побачимо вражаючу подібність думок, поглядів, настроїв, тем, навіть поодиноких виразів… І навпаки, коли б мати місце і час, можна було б кожній майже думці, поглядові, виразові, настроєві Лесі Українки протиставити думки, погляди настрої й вирази її дядька, але діаметрально протилежні, як протилежні були їх такі різні натури…».

«Коли вхопити цілість ідейного світу Олени Пчілки і таку ж цілість Лесі Українки, то нас відразу вдарить їх яскрава спорідненість. І мати і донька були бойові вдачі, і одна і друга захоплювалися головно конфліктами різних людських порід, не класів тої самої породи. В обидвох велику роль грає момент «поєдинку з громадою» окремої одиниці. У обидвох – відраза до моралі «непротивлення злу». Обидві замилувані в натурах активних протестантів, обидві надихані незнаним в нашій літературі духом суворого пуританства, особливо в еротиці (гл. «Маскарада» О. Пчілки і скупість еротики Л. Українки). Обидві кохалися в духових, ідейних конфліктах… Все це, що так скажу, загальна тонація їх душ. Бринить вона і в подробицях, в окремих темах, гадках, навіть образах і висловах» (ЛНВ, стор. 447-448, рік 1931).

Далі вказує Донцов на подібність вдач Лесі Українки та її матері і подібність наставления обох до світу, а на закінчення вказує на подібність трактування ряду питань і проблем у творах О. Пчілки та Л. Українки. Між іншим пише Донцов:

«Образ жінки-патріотки» присвічував першим крокам творчості Олени Пчілки і той самий – перетворений – образ жінки фанатички одної ідеї – приковував увагу й її доньки. Ні, щодо Лесі Українки повну рацію мала Пчілка, коли писала: «В дітей мені хотілося перелити свою душу і думки, і я з певністю можу сказати, що мені це удалося» (ЛНВ, 1931 р. стор. 450).

Лише тут мусимо підкреслити, що Донцов наводить у тій статті переважно приклади подібності їх поглядів, взяті з тих творів, які Л. Українка писала вже визволившися з-під впливу оточення і Драгоманова, вже ставши міцно на власні ноги.

Треба вважати тактичною помилкою Донцова, що він у тій статті не вказав (а тим більше не підкреслив) «хронологічного» моменту, і це зараз же використали наші «драгоманівці» (явні й тайні), наводячи на доказ непереможного впливу Драгоманова цитати з дитячих та юнацьких творів поетки і «забуваючи», звичайно, звернути увагу на роки, в які були писані цитовані ним твори.

Не може бути сумніву в тому, що твердження Олени Пчілки, що їй «удалося» осягнути свою мету і «перелити свою душу» в свою геніальну дитину, дійсно відповідає правді, але й не може бути рівно ж сумніву в тому, що мати, «переливаючи свою душу», діяла надзвичайно обережно, щоб не зламати індивідуальності доньки, не приголомшити її духа.

О. Пчілка, безперечно, не перешкоджала Драгоманову [на початку 1895 р. перебувала 24-літня Л. Українка в гостині у М. Драгоманова, який і помер в її присутності] і оточенню «впливати» на Лесю Українку як в розмовах, так і шляхом «порад» та добору книжок. О. Пчілка обмежувалася до збудження у неї критицизму й подавання аргументів, які захитували вказані «впливи». Решту зробила вдача поетки. Такий спосіб «переливання душі», хоча був важкий і довгий, але зате він сприяв витворенню міцного, передуманого, виробленого у важкій внутрішній боротьбі світогляду, якого вже не міг ніхто захитати і який саме тому відзначався глибиною і всебічністю.

Примітки

Подається за виданням: Р. Задеснянський Творчість Лесі Українки. – München: 1965 р., с. 23 – 26.