4. Характеристика Біблії з релігійного й літературного погляду; її мова й стиль
Моріс Верн
Переклад Лесі Українки
Ми не думаємо оцінювати тут Біблії з погляду догматичного. Різні церкви – юдейська й християнська в своїх різних відмінах – уважають її за книгу натхнену (inspiré), себто за таку книгу, де божа сила зібрала всі накази про доктрину й поводження, про те, як людина мусить вірити й робити. Ми ж, тримаючись тут тільки чисто історичного погляду, мусимо признати, що релігійна і моральна вартість Біблії єсть непорівняна, бо ся книга, появлена на грунті малої юдейської країни, у народу без великої політичної ваги, написана за 20 або 24 ст. тому назад, мовою невідомою західним народам, ся книга покорила всю Європу в перекладах на мову перш усього грецьку, потім латинську, потім німецьку, англійську, французьку, і вона затримала завойоване при собі, зоставшись святою книгою для всіх народів, що йдуть на чолі цивілізації.
Ось фактична проба релігійної і моральної вартості Біблії. Жидівські учені потрафили дати ідеям всевлади і справедливості божої, принципам особистого, родинного й громадського щастя таку вдатну форму, що вона за вісімнадцять століть не втратила свого впливу. Навряд чи треба додавати, що ся вартість жодним способом не залежить від тих дат, які визначені для складання чи то укінченого збірника, чи то окремих книг; чи П’ятикнижжя або Пророки будуть твором XIV, XIII ст., чи тільки III ст. до Хр., від сього не вменшиться значення поданої в них моральної науки.
Дуже цікаво порівняти релігійну вартість Біблії з вартістю інших подібних утворів. В наш вік люди робили собі в сій справі чималі ілюзії під час великих відкрить в Індії та Персії. Сподівано було знайти далеко багатші релігійні літератури, більше згідні з духом „арійських” націй. Сі фантазій минули. Всі порівняння Біблії з релігійними писаннями Індії, Персії, Китаю, Єгипта, Ісламу вийшли на користь Біблії. Вона надто добра тим, що складена в укінчений збір і не губиться в нескінчених та туманних розправах. Сим вона зовсім надолужує ті хиби в композиції, що ми вказували в ній.
Літературна вартість Біблії мусить бути поставлена якнайвище. Новітні великі літератури через те так дуже піддавались її впливові, що вона вражала заразом і розмаїтістю і помірністю справді класичною в вислові своїх улюблених ідей. З Біблії можна б скласти таку антологію, що могла б устояти проти всякої іншої. Згадаймо між іншим картину сотворення світа (Битія – 1), величну по красномовності й простоті; оповідання про гріхопадіння (Бит. II і III), де популярна форма єднається з тонким дослідом і з гіркою красномовністю; потім уступи з патріархальної епопеї, такі як виступ Авраама в обороні Содоми, посольство Елеазара до Месопотамії, вдячність Йосифова, оповідання про єгипетські кари, синайські сцени, деякі сторінки з Второзаконня, багато промов Ісайї та Єремії, де мова то горда, то проймаюча й чула.
Черпайте з Йова, Псалмів, Рут, Пісні Пісень, Еклезіаста і з книжок історичних, ви в них знайдете стільки скарбів, що вам трудно буде вибирати між ними. Біблія, в своїй цілості – класичний твір, бо ті релігійні й моральні правди, висловлені в ній, зібрані там у короткі й вражаючі речення. Тільки сим не хочемо сказати, що святі письмовці завжди утримувались на однаково високому рівні морального натхнення і літературної вартості. Напр. описи різні в Іс. Навіні і Числах показують прикрий дух фанатизму і національної виключності, так само і книга Естери.
Не можна сказати, щоб Пісня Пісень намовляла до чистих звичаїв, а Еклезіаст заохочував до відважного діла. В Псалмах є чимало холодних літаній; в П’ятикнижжю, Іс. Навіні і Літописі чимало самохвальних тирад, нагромаджених чисел і технічних дрібниць, у Єзекиїла й Захарії темряви і уступів непевного смаку, в Іоїля багато холодної риторики. Але ж власне тут можна сказати: ubi plura nitent, non ego paucis offendar maculis.
Друга риса, що додає Біблії класичного характеру, се цілковита натуральність, надзвичайна простота, через яку досягаються найбільші ефекти. Люди часто на сьому помилялись, не дослідивши добре, і говорили, що се „примітивність”, що сі твори зложені серед люду простого, ще дуже близького до природи. Се дуже хибна думка. Такі бездоганні твори, як Битія та Йов могли повстати тільки в часи найповнішого духового розвитку, при помочі глибокої науки та письменського хисту. На сих двох книгах найбільш основували мильні думки, бо в сих книгах шукали відбиття номадного та пастушого життя самих прадідів нації, не розуміючи того, що тільки культурний чоловік, справжній артист міг намалювати сі чудові образи; врешті номадне, пастуше життя провадилось у Палестині до самих християнських часів у південній частині Юдеї на східному березі Йордана.
Врешті, щоб краще признати здібності єврейського генія, ми цілком противимось тому розбиванню Біблії, що ввели в моду критичні школи. Замість того, щоб приймати книжки такими, як вони дійшли до нас, признаючи при тому, що є причини бачити в них роботу не одного автора, – їх розбивають і з сих уривків складають штучно книги, що повинні були бути, і дають сим книгам зовсім умовне існування. Забувається справжній твір, що єсть тепер, що має історичну форму, для гіпотетичного і не запевненого складання. Такими способами можна позбавити довіри ті студії, що виключивши з них помилки в методі, дуже прислужилися нам до розуміння давньої жидівської літератури.
Треба відкинуто сі готові кадри; не годиться вважати часів відбудування за „рабинський” вік, нездібний до жодного натхнення, до нових і відважних літературних концепций. Сей присуд оснований на чистому непорозумінні і може привести до найтяжчих помилок; він походить від неправдивої і ненависної думки про юдейство. Деякі християнські теологи об’явили, що відколи Біблія була скінчена, за часу Ездри, жиди стратили божу ласку й натхнення і впали в якийсь духовий і моральний рахітизм.
Се просто чистий абсурд. Ми мали поважні причини, щоб віднести до часів відбудування збір книг, де сяє творчий геній літературний дуже вільний, поєднаний з непорівняним моральним натхненням. Знов же доказано, що починаючи з III ст. до Хр., жиди почали в греко-римському світі ту надзвичайну пропаганду, що проложила путь християнству і направила його течію. Отже пора вже зректися тої образливої і дурної характеристики останніх дохристиянських століть.
Мова Біблії єсть єврейська, належить до сім’ї так званих семітських мов, як от арабська, фінікійська та арамейська (сирійська). На скільки можемо сягнути назад, ми вважаємо можливим уставити, що ті народи, які заселяли південну частину Сирії (басейн Йордана) від XI ст. до Хр., до часів полону: ізраеліти, моавіти, аммоніти, ідумеї, говорили на різних мовах дуже близьких між собою і невелика різниця мов не заважала племенам зноситись між собою.
В VI і V ст. політичні турботи, здається, кинули деякий заколот; давня єврейська зосталась мовою науковою, мовою учених і письменників єрусалимських і такою вона зісталась аж до часів християнської ери; але народна мова дедалі все більше піддавалася сирійському або арамейському впливові. І се до такого ступня, що в деяких найменше давних писаннях Біблії маємо чимало сторінок написаних по-арамейськи; їх називають недокладно халдейськими.
Переміна давньої єврейської мови на арамейську в народному вжитку сталася помалу, а певне пішла хутко, починаючи з III ст. до Хр., тільки сьому неможливо визначити докладно дати. Знов же й грецька мова хутко розширювалась, і можна поставити питання про книжки, заховані в грецькій колекції (книги другого канону), чи не були вони написані відразу по-грецьки. Принаймні єврейські оригінали сих книг зникли.
Певне більшість єврейських книг була написана письмом того типу, що звуть фінікійським або давнім єврейським; певне незадовго до християнства вони були переписані квадратовими літерами, що звуться вавилонськими, і так вони й досі зостались.
Щодо біблійного стилю, то ми тут обмежимось що найпотрібнішими увагами. Єврейська мова, при всій простоті її складні, надається з надзвичайною легкістю до вираження найрізнородніших ідей і почувань, і се було великою пересадою, коли її уважали за негідну до вираження філософічних ідей. Се мова з міцного й блискучого металу, по виразності й силі її можна рівняти до латинської.
Тут не місце входити в питання, до якого ступня на основі лінгвістичних відмін різних книг можна визначити їх дату і походження сих книг. Сього критерія надуживано занадто і вже доказано, що основи ті були не досить поважні. При тому було показано, що там, де здавалось, були архаїзми, уважніше око мусило допустити неологізм, наслідок поступової арамеїзації мови. Певно, якби тільки можна було по яких вказівках узятих із самих книг, – а вже ми бачили, при яких непевних здобутках ми зостались у сій справі, – розкласти їх на кілька століть, то можна би спробувати зложити главу історії єврейської мови, порівнюючи їх стиль; але ж тепер сього не можна зробити.
Можна тільки взагалі сказати, що великі збірники: Закон, кн. історичні і пророчі, написані класичною єврейською мовою, але що в деяких книгах розділу Kethoubim або Писань пробивається видимо зростаючий вплив арамейських діалектів.
Так звані поетичні місця в Біблії заслугують особливої уваги. Вони стрічаються подекуди в П’ятикнижёі та в кн. історичних. Але книги пророчі, Йов, Псалми, Притчі, Пісня Пісень, усі вони сливе виключно поезії. Проте досі не могли визначити в них ні міри, ні стіп, ні риму; характерна риса єврейської поезії, се паралелізм, себто подвоєне вираження думки. Сей спосіб знаходить собі різнородне застосування і біблійні письменники осягають ним великі ефекти. Можна би сказати, що поезія єврейська, се скоріш витриманий мірний стиль, доведений часами до строфи. Ось кілька прикладів сього паралелізму:
1) Які хороші твої намети, Якове!
2) Твої оселі, Ізраелю!
1) Вони простяглися неначе долини,
2) Неначе сади над рікою, і т. п.
1) Повстань, Вилак, і слухай,
2) Склони свій слух до мене, сину Сіппорів
1) Гилька виросте з стовбура Єссейового,
2) Парість піде з коріння його. –
1) Хай згине день, коли вродився я
2) І ніч, що мовила: вродився син. –
1) Чому не вмер я в материнім лоні?
2) Чом не сконав, виходячи з утроби?
1) Слово твоє підіймало тремтячих,
2) Ти укріпляв коліна, що вгинались…
1) Тепер прийшлось до тебе – ти ослаб!
2) Тепер ти влучений і ти збентеживсь! –
1) Коли Ізраель вийшов із Єгипту,
2) Коли віддалив ся від чужого народу дім Якова…
1) Юда став святинею його,
2) Ізраель був обладою його.
1) Побачило море й побігло від нього,
2) Йордан повернувся назад.
1) Плигали гори немов барани,
2) Могили неначе ягнята.
1) Що тобі, море, чого ти біжиш,
2) І ти Йордане, чого відступаєш?… і т. і.