Характер і вартість історична євангелій
Моріс Верн
Переклад Лесі Українки
Ми присвятили чимало місця порівнюючому аналізу та критиці євангелій і нам здається, що це єдиний спосіб для роз’яснення їх вдачі та історичної вартості. Хто читав наші досліди уважно, той зрозумів, напевно, як перше по даті євангеліє, зване св. Марка – дало початок трьом іншим, і як явились на світ одно по другому євангелія св. Луки, св. Матвія, і св. Івана. Придумаймо собі трьох будівничих, що взялися приладити вже готову будівлю для трохи змінених вимог; вони затримують деякі частини, переробляють інші, а часом ставлять і зовсім нові прибудовки.
Але тут ми мусимо спинитись на деяких точках, ледве зачеплених досі. Ми показали, що св. Лука, певне, мав перед очима євангеліє св. Марка і вмістив його в свій твір, додавши звістки про дитячі літа і про воскресіння та розширивши поле для розвитку ідей про боже милосердя та про високу вартість віри і молитви. Гаразд!
Чи маємо вважати, що ці переробки і додатки були навіяні авторові писаними джерелами, які він мав у руках поряд із євангелієм св. Марка? На це треба рішучо відповісти: не зважаючи на думки критиків, що силкуються довести, ніби в часи св. Луки можна було братися поправляти готовий текст тільки за допомогою писаних документів або усних переказів однакової ваги, св. Лука зробив нове видання євангелія, поправлене, перероблене і значно доповнене задля причин тільки догматичних і тенденційних; треба вважати, що йому, або, скоріше, можливо його оточенню, належить ця заслуга чи вина, а зовсім не тим якимсь таємничим джерелам, що нібито він знайшов.
Він нам сам показав, як за його думкою треба подавати «Євангеліє» сучасним людям. Ми вказали, що й св. Матвій так само брався до цієї справи. Ми через те поставили це писання третім з ряду, що так ми можемо уявити собі справу про його складання і зміст тим способом, якого трималися; ставлячи ж св. Матвія раніше св. Луки, ми не можемо дійти ні до якого висновку; при тому багато уступів у св. Матвія доказує, що він далі стоїть від початкової церкви, ніж його попередники. Це видно по його стараннях – подати доктрину дуже вироблену і струнку, по його нелюбові до жидівства, по прославленню особи і діяльності ап. Петра, по натяках на дуже розвинену організацію церкви.
Що до св. Івана, то він взагалі не не відрізняється ні намірами, ні вірою від своїх попередників, хоч не раз різко противится їм; самими суперечностями він завдав чимало клопоту кільком поколінням екзегетів. Що ж, хіба й він користувався якоюсь скарбницею, невідомою старшим письменникам? Багато критиків розвивають і таку думку, часом навіть і досить зручно й дотепно, але тим тільки самі себе збивають.
Коли ж положити, що автор четвертого євангелія знав три перші, то можна легко пояснити всі його переробки в фактах, починаючи з воскресіння Лазаря і кінчаючи постановкою цілого плану, що переносить у столицю все головне, що одне має значення, з життя і подій Месії. Це могло бути навіяне таким реченням, вжитим у двох євангеліях: «Єрусалиме! Єрусалиме! ти, що вбиваєш пророків! Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, але ви не схотіли того.» (У св. Луки XIII, 34; порівн. у св. Матвія, XXIII, 37).
Євангелія св. Луки, св. Матвія, і св. Івана треба роздивлятись як три переробки євангелія св. Марка, зроблені одне по одному, щоб задовольнити нові потреби християнської церкви і освітити деякі елементи, догматичні, занедбані до того часу.
Отже, треба поставити питання, чи автор євангелія св. Марка, пишучі свій твір, основу трьох інших, мав іншу мету, ніж вони, чи він писав для доктрини, чи власне для історії? Іншими словами: чи перше євангеліє має інший характер, ніж три пізніші?
Досить роздивитися аналіз, поданий нами, щоб відповісти на це питання, а цей аналіз доводить нас до того, щоб бачити в творі св. Марка теологічний виклад про месійну роль Ісуса з Назарету, де говориться спочатку про те, як він проповідує царство боже і робить дивні зцілювання, потім про те, як іде відважно на страту, щоб визволити грішних і нещасних людей. Між св. Марком і іншими євангелістами є тільки та справедлива різниця, що Марко перший твердою рукою визначив план «викладу євангельського», а інші тільки поправили його працю. Але ні один, ні другі не думали писати справжньої історії, збирати і подавати в строгому порядку факти зовсім певні; найкраще оправдує нашу думку та свобода – можна це сказати без вагання, – з якою вони переробляли оповідання своїх попередників скрізь, де думали, що більш чи менш радикальна зміна послужить на користь наймилішій для них доктрині.
Програма, розвинена у св. Марка, є не що інше, як тема для проповіді християнської, такої, яка була встановлена після одного або двох поколінь у гурті тих, що визнавали особу Ісуса з Назарета за Месію, про якого провіщали пророки. Отож, там і представлено, як Ісус виконав програму месійну, визначену у св. Письмі, всією своєю діяльністю взагалі, і власне тою смертю на хресті, що стала відразу підвалиною новонародженої віри.
Крайні перипетії діяльності Месії, власне остаточна перемога над ворогами Бога і правди, страшний суд, панування царства божого на землі, все те відсунуто на пізніший час, і теологія взялася розвиватися, набираючи натхнення, особливо з текстів Ісайї та псалмів, потрійний тип Месії, учителя, лікаря і мученика. Ось тема євангельської історії; але ті подробиці або елементи, що утворюють тіло цієї теми, де взяв їх св. Марко, котрого ми тут вважаємо виразом молодих християнських громад?
Тут можемо вказати на великі постаті зі Старого Завіту та на більш звичайні події з історії Ізраїля, як на такі, що найбільше помагали ділу, і між ними на першому місці на дивовижні пригоди з виходу в Єгипет і мандрівки Ізраїля по пустині, а найперше на дивне життя пророків Ілії та Єлисея. Це велика заслуга Штравса, що він звернув загальну увагу на цей пункт.
Коли Ісус із Назарета був признаний за Месію обіцяного і жданого, тоді віра християнська перенесла на нього все, що тільки оповідання з минулого затримали надзвичайного про типові особи якого-небудь Мойсея, Давида, Ілії або Єлисея, про самий народ ізраїльський, все, що тільки згадувалося у пророків про діла, віднесені до майбутнього Месії.
Немає жодної подробиці в чотирьох канонічних євангеліях, яка не походила б з натхнення біблійних книг або не була б позичена з цих книг. Треба тільки виділити окремо існування в першій половині панування Тіберія людини, що викликала великий рух серед люду галілейського та іудейського, провіщаючи початок месійної ери. Сучасний уряд брутально відповів на то муками і стратою в столиці за римського прокуратора Понтія Пілата, але гурт відважних учнів признав ту людину за Месію.
Щоб показати виразніше, до якого ступеню св. Марко позбавлений прикмет літописця, що старається вірно передати недавно минулі події, пригадаймо кілька типових. Ось Ісус двічі втихомирює хвилі, здійняті бурею (св. Марко, IV, 35 і далі, VI, 47 і далі).
Кому спаде на думку, не впадаючи в плиткий раціоналізм, бачити в цьому епізоді в подвійній формі змінений спогад справжньої події? Це тільки два способи виражати віру в велику власть Месії, пана світових сил; але та обставина, що письменник не відступив перед подвійним виданням цього епізоду, показує, що він мало надає ваги тому, як власне сталося це чудо, що ставить на один рівень дві версії, незгідні між собою, але напевно однаково відомі серед громад християнських, та що він має на думці мету чисто догматичну, аби скріпити віру християн серед небезпек, якими загрожували їм ворожі сили.
Св. Марко не вагається також подати також у двох формах роздавання хліба (IV, 35 і далі; VIII, 1 і далі, порівн. VIII, 19 – 21) та мало дбає про незвичайність подвійного оповідання про те, як Христос згоджується нагодувати простим хлібом голодну юрбу, – той Христос, що подавав усім високе поживлення духовне, – він, навпаки, ставить це як аргумент; врешті чудо розмноження хліба взяте з легенди про Єлисея (2 царств, IV, 42 – 54). Ці подвоєння показують теж, що оповідання мали вже закінчену форму в той час, коли писав автор євангелія св. Марка.
Коли ми впевнилися в чисто догматичному й апологетичному характері чотирьох євангелій і вказали, що факт відіграє там роль другорядну і підпорядковану, то ми утвердились у цьому за допомогою різних уваг, а одна з них має особливо велике значення. Не тільки неможливо відзначити поступ чи який-небудь хід в євангельській історії, але сама її оправа невиразна і туманна.
Топографія Палестини, власне Галілеї в I в. н. е. нам доволі відома. Отже євангелія виставляють центром діяльності Ісусової Капернаум, таку місцевість, саме існування якої не досить доказане в ту епоху, а положення її не було досі визначене на землі палестинській.
Так справа стоїть майже з усіма місцями, де відбувається історія євангельська. Це пункт першорядного значення, але на нього досі не звертали потрібної уваги. Ми відзначимо тут також невиразність і недостатню зв’язку в описі уряду митарів, або зборщиків, де автори не в стані ніколи сказати докладно, кому служили ці агенти; чи збирали мито в пограничних містах, чи були урядниками для збирання місцевих податків? По цьому ми можемо зважити характер і вартість історичну чотирьох євангелій.
Їх характер є головно теологічний і апологетичний; їх вартість історична власне через такий характер є найменшою. Коли ж приходиться оцінювати їх вартість моральну, релігійну, духовну, то ми скажемо, що проби критичні ніяк не зменшили її, і що християнство, змалювавши чотири різні постаті Христа, дало побожним і чутливим людям поживок незрівняної сили, краси і смаку. Євангелія стали гідним вінцем тих вартих подиву доктрин, викладених законодавчих, історичних, пророцьких і ліричних Старого Завіту.
Примітки
Подається за виданням: Верн М. Євангеліє. – Львів: 1905 р., с. 43 – 51.