Євангеліє по св. Марку

Моріс Верн

Переклад Лесі Українки

Євангеліє по св. Марку починається з розповіді про те, як, згідно з обіцянками пророків, прийшов чоловік на ім’я Іван, щоб приготувати новий лад. Цей чоловік чинив на березі Іордану хрещення на знак каяття і покути, і великі юрби люду збігалися до нього; але він тільки сповіщав про прихід когось більшого від себе. Незабаром з’являється на сцені і ця друга велична особа: це Ісус, родом з Назарету галілейського.

Коли він приймає хрещення, небо розкривається святий дух спускається на нього у вигляді голуба і голос згори сповіщає, що він є коханий син божий. Після цього Ісус йде в пустелю і витримує спокусу Сатани. Коли Івана Хрестителя забрали в темницю, Ісус прийшов у Галілею і там подав добру звістку, тобто, що хутко хутко має настати царство боже або царство Месії. Він призиває своїх слухачів приготуватися вірою і каяттям.

Не гаючи часу, він хоче набрати собі кількох товаришів або учнів. Отож, він, проходячи понад берегом галілейського моря, тобто Генісаретського озера, завертає по черзі до двох гуртів братів, спочатку до Сімона Петра та Андрія, потім до Якова та Івана, синів Зеведеєвих, і вони, покинувши свою роботу, долучаються до нього. В такому товаристві вступає він у місто Капернаум і в суботу проголошує промову у синагозі, там вчить авторитетним тоном, і це справляє враження на зібрання. Там же, у самій синагозі, біснуватий чоловік проголошує Ісуса сином бога, Месією, і тоді Ісус дає тому доказ, виганяючи біса.

Слава про таке диво не могла не розповсюдитись широко, хоч із нього тільки починається довгий ряд дивних одужань. Вийшовши з синагоги, Ісус у хаті Сімона і Андрія виліковує тещу Сімона Петра, що хворіла на пропасницю. Увечері до нього приводять із різних сторін слабких і біснуватих, а він лікує їх і визволяє, але наказує вигнаним злим духам не об’являти про те, що він є Месія. Потім він іде показувати свою місію рятунку в різних місцях Галілеї, промовляючи в синагогах та виганяючи злих духів. Навіть один прокажений прийшов до нього, вірячи в його надприродну силу, Ісус його вилікував справді, але, не бажаючи занадто великої слави, наказав йому мовчати. Тільки ж чоловік той не міг устояти перед бажанням прославити своє надзвичайне одужання, і після того юрби люду починають так обступати Ісуса, що він уже мусить шукати собі затишку.

Однак, через кілька днів він одважується повернутися додому (напевно, в хату Сімона та Андрія) в Капернаум; зараз же збирається юрба перед оселею і їй Ісус провіщає добру вістку. Дуже тяжко було доступитися до Ісуса тим людям, що принесли до нього на ношах паралітика: вони не могли дати ради, поки не пробили стріхи і не спустили ноші на шнурах у ту хату, де був Ісус. Тоді Ісус, зрушений таким доказом віри, поперше відпускає слабкому гріхи, а потім лікує його. Паралізований встає і несе привселюдно свою постіль на плечах.

Знову же на закиди книжників, що дивувались, як то може чоловік присвоювати собі право прощати гріхи, Ісус відповів, посилаючись на свою месійну гідність. Прийшовши на берег озера, він зустрічає на митниці певного Леві, сина Алфеєвого, і наказує йому йти за собою. Той чоловік сидів за столом у товаристві митарів і гультяїв, тому книжники і фарисеї докоряли Ісусу за те, що він водиться з такими, але він відповів їм, що його послано визволяти не праведників, а грішників. Так само й на дорікання, чому не не постить так твердо, як учні Івана Хрестителя та люди фарисейського вчення, він відповідає, що женихові товариші будуть постити тоді, коли жениха вже не буде з ними.

За іншої нагоди, з приводу того, що учні його зривали колоски в суботу, що син людський або Месія є паном над суботою. В цей раз він виразно вказує на свою месійну гідність. Він вкрай вражає своїх ворогів, фарисеїв та Іродіян, тобто людей, близьких до Ірода Антипи, вилікувавши в суботу у Капернаумській синагозі сухорукого чоловіка (св. Марка І, І-III, 6).

Так викладено першу частину діяльності Ісусової. З самого початку книги підкреслюється його месійна гідність, спочатку незвичайним явищем, що сталося одразу по хрещенні і визнанням вигнаних злих духів, потім його власними заявами, підтвердженими чудесами. Лікуючи скрізь людей за допомогою чудес, Ісус підтверджує тип Месії, обіцяного у пророків, при чому сповіщає, що царство божіє, щасливий і спокійний лад настане після сучасних злиднів і лихоліття. Центром його діяльності є Капернаум, галілейське містечко на березі Генісаретського озера. Звідси Ісус виходив у сусідні міста. Його претензія на гідність Месії вкрай вражала книжників, фарисеїв і прихильників Ірода Антипи, так що вони відібрати в нього життя.

Далі сцена ширшає трохи і дія стає виразнішою. Ісус у супроводі своїх учнів подається до Галілейського моря; за ним іде величезна юрба, що зібралась не тільки з близьких сторін, але й з Юдеї, з Ідумеї, з Переї і з фінікійського берега; через такий натовп Ісус мусить завжди мати напоготові човна, щоб не бути скинутим у воду натиском юрби. Настала хвилина, щоб організувати міцніше справу євангельської проповіді; для цього Ісус створює товариство дванадцяти учнів, що мають йому допомагати і робити місіонерські мандрівки, володіючи силою вигнання злих духів.

Після цього він повертається додому в Капернаум. Там він має справу з одного боку, з юрбою, що обступає його, не даючи навіть пообідати, з другого боку – з книжниками, що доказують, ніби він виганяє злих духів силою Сатани, а також – з братами, матір’ю, що вважають його за божевільного і хотять відмовити його від апостольства.

Він же об’являє своїй родині, що він зрікається її для духовної родини, зібраної його словом. Книжникам він каже, що вони впадають в непростимий гріх проти Духа Святого, ображаючи його посланців. Потім, сівши в човен, він звертається до юрби, згромадженої на березі, з промовою про близькість царства божого та про те, як його приймають різні стани слухачів. Потім він перепливає озеро і не виходить на берег. Він спав, коли страшенна буря здійнялася навколо човна, погрожуючи розбити його. Коли учні, що були з ним, розбудили його, він наказав лютій негоді втихнути.

Прибувши на східний берег озера в сторону Гадаренян, Ісус за надзвичайних обставин виліковує там одного надто небезпечного біснуватого; юрба злих духів, що знайшла собі житло в тілі цього нещасного чоловіка, входить в стадо свиней, свині раптом казяться і кидаються у воду. Чоловік же, вернувшись до розуму, сповіщає в Декаполі про своє дивне одужання. Тим часом Ісус переїздить знов озеро і вертається в Капернаумську околицю.

Вернувшись, він чинить два чуда: виліковує кровоточиву жінку, що торкнулася його одягу, і воскрешає дочку одного старшини з синагоги. В Назареті, своєму рідному місті, Ісус був прийнятий холодно. Потім він посилає своїх учнів на проповідь, по парі. Євангеліст відзначує тут, що цар Ірод Антипа, почувши, яка слава йде про Ісуса, зі страхом висловив думку, що це, певно, не хто інший, як Іван Хреститель, що був покараний смертю за наказом самого царя. Він каже: «Це той Іван, що я віддав на страту, тепер воскрес!»

Приходять апостоли здати справу Ісусові зі своєї місії, і він їде з ними на човні в самотнє місце, але юрба, прагнучи слова божого доганяє їх, ідучи берегом озера. Ісус, глянувши на неї, каже їй промову, потім годує її дивним способом. Після того він доганяє, йдучи по воді, своїх учнів, що поїхали човном вперед, і знов ступає не берег у своїй улюбленій стороні, де його приймають з великою радістю; за те він лікує там багато хворих.

Але книжники й фарисеї, що прийшли з Єрусалиму, дорікають Ісусові і його учням, чому вони не дотримуються встановлених законом очищень; Ісус відважно одрікає, що справжній бруд – це той, що що всередині людини. Але Месія мусить показувати силу своєї дивної помочі і за межею жидівської сторони, так як робив колись пророк Ілія; отже ми бачимо, що Ісус лікує фінікійській стороні молоду біснувату язичницю. Вертаючись у Галілею через Декаполь, він лікує глухонімого. Потім знов робить чудо, щоб нагодувати юрбу, що прийшла за ним здалеку, не взявши з собою харчів. Прийшовши в Віфсаїду, він робить видющим одного сліпця (гл. III, 7 – VIII, 36).

В цьому розділі ми не знайшли жодного нового елементу. Месія провадить своє завдання пропаганди та уздоровлювання, розширяючи круг своєї діяльності. Галілея і всі близькі околиці бачать його дивну владу; але тільки простий люд, прагнучи релігійної науки, збирається навколо лікаря і учителя, що піклується про всі страждання; люди ж влади духовної і політичної засуджують його на смерть. Ми, не гаючи часу, приступимо до оповідання про останні події.

Ісус, прибувши в околицю Цезареї Пилипової, наказує Петрові об’явити його месійну гідність, говорячи іменем своїх товаришів, але їм радить мовчати і сповіщає, що він мусить стерпіти великі муки, бути відданим в руки народної старшини, врешті вмерти, після чого воскресне. За кілька днів після цього він змінює вигляд (преображається) в присутності Петра, Якова та Івана, на високій горі; Ілія і Мойсей з’являються поруч нього, потім він знов сповіщає про свою наглу смерть.

Вернувшись до інших своїх учнів, він лікує біснувату дитину, говорить про силу молитви і вказує на привілеї, дані дитячий простоті. Дорогою в Юдею він висловлює свою думку про розвод. Він напирає на те, що накази божі мусять виконуватись і заявляє, що бездоганність є в добровільній бідності і в самопожертві, що за них буде дана найкраща нагорода. Проти світових гордощів, виявлених навіть в його найближчому оточенні, він виставляє сумні перспективи і страждання, що чекають його, і на які він іде без вагання. В Єріхонії він робить видющим одного сліпого, що привітав його, називаючи сином Давидовим, тобто Месією.

Надійшовши близько до Єрусалиму, він надсилає своїх учнів за ослом і в’їздить в столицю під гомін юрби, що об’являє близький прихід царства божого. Другого дня він проклинає фігове дерево, що має лист рясний та не має плоду – видиму емблему тодішнього іудейства, потім очищає храм, виганяючи з нього купців. Напевно такі демонстрації викликали гнів влади. Але коли жреці, книжники і старшина жидівська спитали в нього, з якого права він усе це чинить, Ісус відповів гідно, боронячись тілько іменем і пам’яттю Івана Хрестителя.

Потім, зводячи в одне порівняння всю історію ізраїльського народу, він прилюдно каже, що він коханий син «властителя виноградників» і що виноградарі стратять його, так як замучили перед тим добрих слуг, посланих раніше до них від господаря, тобто пророків. Коли ж у нього питали, як мають жиди відноситися до до римської влади, він об’явив, що її треба поважати, не ображаючи божого закону. Він встановлює доктрину воскресіння і майбутнього життя, об’являє, що божий закон складається з подвійного наказу: любити бога і ближнього, підносить надзвичайну владу Месії, суворо ганьбить книжників і хвалить щедрість однієї бідної вдови, що позбавила себе конче потрібного, аби наділити інших.

Коли учні попросили його висловити свої почуття до єрусалимського храму, вихваляючи його красу, то він пророкував його близьку руїну, пригоди, через які мусять пройти учні, страшні події та знаки, що віщуватимуть початок царства небесного і повернення Месії, що зійде з небес на хмарах, у кінці він радить усім триматися напоготові.

Ісус знає, що його мучитимуть під час свята Пасхи, що мала настати через день, і він починає готуватися до того. Він уголос хвалить ту жінку, що вилила йому на голову пахощі і каже, що вона бальзамувала його зарані. Він сідає з учнями до столу їсти пасху в кімнаті, що якийсь невідомий дав їм у розпорядження, прибравши її до свята. Звістивши спочатку, що він загине через зраду одного зі своїх дванадцяти учнів, він установлює замість обряду Пасхи жидівської новий обряд, де хліб являє його власне тіло, а вино – його кров, «кров нової спілки, пролиту за багатьох». Зробивши це і знаючи добре, або, скоріше, довідавшись від Бога про долю, що на нього чекає, він іде в сад Гефсіманський і там переживає напад страшенних моральних мук. Врешті зрадник Іуда приводить гурт посланих від жидівської влади; Ісус віддається їм у руки не боронячись, і учні покидають його.

Приведений до начальника духовенства, Ісус відповідає на питання зібраних жерців, старшини і книжників, або законників. Не по правді обжалуваний в тому, ніби він об’явив, що зруйнує храм, він об’являє урочисто, на питання великого жерця, свою гідність месійну і обіцяє, що скоро прийде знов на хмарах у світлі слави.

Така промова була прийнята за образу Бога і збір об’являє, що Ісус заслуговує на смерть; тут вміщена сцена відречення Петра. Це було вночі; наступного дня зранку жидівська влада вимагає від римського прокуратора конфірмації її вироку. Ісус тілько сказав римській владі, що він «цар жидівський», тобто Месія. Пілат, не бачучі жодної рації карати його, піддається тільки примусові, і скоріш допускає смертний вирок, ніж сам видає його. Прийнявши різні знущання від вояків, Ісус іде на муки і його розпинають.

Його смерть відзначена була надзвичайними явищами: темрявою, розідранням завіси в храмі. Ісус уголос вимовляє слова одного псалма, де Месія каже, що Бог його покинув, і конає з голосним криком. Римський центуріон, дивлячись на це, признає, що Ісус – «син божий». При Ісусові у цю тяжку годину не було нікого, окрім кількох жінок, що дивилися здалека. Один сенатор, прихильний його справі, виговорює чесний погріб для його тіла. Другого дня жінки, що були при Ісусові до кінця, йдуть до гробу з пахощами для тіла, але знаходять гроб порожнім і зустрічають ангела, який каже їм, що Ісус воскрес і має явитися учням у Галілеї (гл.VIII, 27 – XVI, 8).

Здається, що наш аналіз, хоч і дуже скупий, показує виразно план і тему другого євангелія. Ми розрізняємо в ньому три розділи, але їх можна звести до двох, єднаючи докупи два перші. Ми маємо тоді писання історично-догматичне. Перша його частина показує Ісуса в Галілеї і в суміжних країнах у ролі Месії, тобто надзвичайної особи з такою назвою, про яку повідомляли старі писання. Месія цей обіцяв прихід «царства божого» і чинив чудеса, лікуючи слабких. У другій частині розказується, як Месія добровільно, знаючи, що на нього чекає, пішов із Галілеї в Єрусалим і терпів там страшні муки, виконуючи тим справу визволення, все згідно обіцянкам пророків.

Примітки

Подається за виданням: Верн М. Євангеліє. – Львів: 1905 р., с. 2 – 14.