1

С. Дікштейн

Переклад Лесі Українки

«Кождий чоловік живе з власної праці». Чи се так?

На перший погляд здається, що воно й справді так. Раз – стільки про се говорять, пишуть в газетах, книжках, про се ми чули і в попівських проповідях; друге – то таки подібно до правди, що швець дійсно живе з шевства, кравець з кравецтва, учитель з учительства, що фабриканти також працюють, коли не руками, так головою, навіть міністри, королі, царі і ті хіба мало напрацюються, підписуючи різні папери!

Чи вже се так? Чи кождий чоловік живе з власної праці?

Вас певне дуже здивує, коли вам скажу, що се не так. Ні один чоловік не живе з своєї власної праці; не тільки королі та міністри, не тільки фабриканти та купці не живуть з власної праці; не живуть також з своєї праці і працівники-ремісники.

Якби, наприклад, швець не тільки шив чоботи, але мав шматок землі, де заробляв би собі хліб, садив всяку городину; якби сам прав, сам ткав, сам шив собі більє й одежу, одним словом, якби все, що йому потрібно, робив в своїй власній хаті, тоді ми могли б сказати, що він живе справді з власної праці.

І давніше, кілька сот літ тому назад, воно, дійсно так бувало – давніше, коли ще кожне місто мало свої власні великі грунти, коли мало не кождий ремісник брав участь в міських справах, мав право до тих грунтів. Тоді, справді, ремісники все, що їм було потрібне, виготовляли в себе дома, на своїй частині грунту, і справді жили з власної праці.

Але відомо, що тепер се не так. Ремісники не мають свого грунту, і швець, наприклад, може тільки шити чоботи і нічого більше. А чобітьми ані наїстись, ані напитись, ані в них одягнутись. Це саме можна сказати про кравців, столярів, мулярів. Кравець не може ні їсти, ні пити своїх жупанів, а муляр з цегли не зварить собі обіда.

А що ж в такім разі сказати про королів, міністрів і подібних людей? Сі не тільки ні в чім собі не вміють порадити, але самі і їсти не потраплять : все їм треба подавати до рота.

Само шевство не нагодує і не напоїть шевця, як сама кравецька праця не обує кравця.

Хто ще міг би у нас сказати, що живе з власної праці – так се селянин.

Він принаймні сам обробляє хліб, саде городину у себе дома; багато селян навіть самі собі роблять одежу, хоча останніми часами те трапляється щораз рідше. Аджеж самі знаєте, що тепер вже господиня з більшою охотою купить собі спідницю на базарі, ніж дома зробить, бо та й краща й зграбніша й дешевша.

А що ви скажете, що в інших сторонах то навіть селяне майже нічого з потрібних їм речей вдома не виробляють?! Одні виробляють тільки вино, другі тільки льон, або тільки городину, а все що їм потрібно чи то для їди, чи для одежі, купують на базарі.

От як бачите, то ніхто, або майже ніхто не живе з власної праці. Швець живе з праці кравця, муляра, столяра, селянина; селянин знов живе потроху з праці кравця, шевця, столяра і т. д.

Всі люди живуть не з власної праці, а з чужої – з праці інших людей.

«Але ж кождий з них працює, – відповісте мені на се, – кождий з них, якби не працював, нічого-б не мав».

То правда! Але через це скажемо, що кожний не живе з своєї власної праці, а тільки зі своєї власної праці содержує себе.

На се ви могли б сказати: «не вмер Данило, так болячка вдавила».

Ні, не все одно і через що власне, зараз роз’ясню.

Якби швець, кравець, орач справді жили з своєї праці, якби все, що їм потрібно, мали у себе дома, як давніше бувало, – то кождий з них міг би бути певним, що хоч і буде йому раз краще, раз гірше. – все ж з голоду не вмре і якось викрутиться.

Але тепер зовсім інакше. Швець тільки шиє чоботи. Шиє їх якнайбільше, щоб потім продати. як всякий інший товар. Як знайде купця, то добре; продасть чоботи і матиме за що купити те, що йому треба. А як не продасть? Як йому скажуть, що чобіт і так доволі; як до його крамниці або майстерні не будуть приходити купці? Що тоді? Хіба чоботи він зварить дітям на вечерю; хіба чобітьми виплатить податок і заспокоїть лихварів, банки і інше?

Отже бачите, що содержувати себе з власної праці і жити з власної праці не все одно.

Доки люди все, що їм треба було, робили у себе дома, доки мало продавали своїх виробів, доти можна біло казати, що вони жили з власної праці; але з того часу, як люди почали щораз більш робити на продаж, щораз більш продавати чобіт, замків, столів, одежі, взагалі різних товарів, то почали менше працювати дома на себе, а більше на других. І тепер варшавський швець шиє чоботи для російського ремісника, англійський робітник кує цвяхи для варшавського шевця, а американський колоніст обробляє пашню для англійського робітника.

Однак з того часу, як на світі стало все більш товарів, ніхто не робить для себе, а всі роблять для других; ніхто не живе з власної праці, а з чужої, з праці інших людей.