На Земмерінгу

Леся Українка

Кучері темні уквітчала хмарка

цвітом з гранати огнистим,

лине туди, де здалека біліє

шпиль своїм чолом пречистим.

Лине і щедро квітки розсипає

геть по всім небі навколо,

хоче зогріти палкими квітками

теє холоднеє чоло.

Квітка торкнула, і сніг загорівся,

мов золотеє багаття,

шпиль усміхнувся новою красою,

наче по слову закляття.

Пташкою хмарка летить до шпилечка.

Ось вони, ось вони в парі!

Як же вони поєдналися щільно

в спільнім великім пожарі!

1902

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 291.

Вперше надруковано у збірнику «На вічну пам’ять Котляревському», К., 1904, стор. 121.

Автографи – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 704 (чорновий), під заголовком «Спогад з Земмерінгу», та № 2 (чистовий).

Дата в автографі – San-Remo, 16.11.1902.

Подається за першодруком.

Земмерінг – мальовничий гірський перевал у східних Альпах.

Лист на сайт