8.04.1906 р. До матері

Люба мамочко!

Не написала я тобі раніш, бо все-таки думала, що, може, ти в Полтаві запізнишся, то буде лист лежати. А це сьогодні Макаренко їде, то й віддасть тобі сього листа. У нас, як завжди, ранні і вечірні «перельоти», аж не раз ніколи і вгору глянути. Сьогодні, слава богу, одв’язалась я вже від того «Лес шумит», хоча цілий вечір і ранок на нього пропало, – се вже був крайній час, бо автор хоче скористати з пробування тут п. Оппокова і «пристроїти» свій переклад у «Зорі». Оппоков зустрів мене на вечорі Шевченка і там же дав мені примірник своєї «Зорі» – нічого собі журналець, надто ілюстрації порядно зроблені, – казав, що 1-е число запізнилось так через Кримського, бо той все не випускав з рук передмови до своєї граматики, даючи їй дуже велику «вигризку». Але зате передмова вийшла таки справді гарна і навіть цікава, хоча, здавалось би, на такий сухо-учебницький сюжет і трудно щось цікавого написати. Тепер я бачу, що популяризаторський талан у Кримського дуже великий. Ну, але се все ти сама побачиш.

Людя вже виїхала з Баку. «Особое мнение» підписала, і воно сховано у мене. Науменка ніяк не можу вловити, але завтра, певне, вловлю. Він чомусь і на вечорі Шевченка не був.

Статті своєї я сі дні не зачіпала, ніколи було, та й вечір той мені багато перебив, бо як прийшла я з нього у 3-й год. ночі, то так утомилась, що й досі не можу як слід одійти, бо все якось виспатись не можна. Я згоджуюсь, що про Чернишевського сказано в мене коротко (та се ж тільки конспект був) і є помилки в оцінці деяких рис його епохи, але що про нього самого яко белетриста, то я таки так думаю – рідко хто з белетристів так дратував мене своїм нахабним презирством до нашого благородного хисту, як цей самозванець в белетристиці, і я сього не можу сховати. Між іншим, то не було моїм заміром, щоб перша частина моєї статті вийшла навіть цікавішою, ніж друга, бо я таки її головно ради другої писала. Але, звичайно, я ще займуся основно першою частиною і прийму на увагу твої замітки. Тільки що прийшла картка од Кривинюка і Лілі, що Ліля приїде в страсну п’ятницю вкупі з Радою (і, звісно, з Бобриком), а п. Кривинюк зостанеться в Празі. Отже, значить, ти раніш Бобрика будеш дома.

Я забула передать тобі просьбу Людмили Михайлівни одну – про тую ж таки книжку ювілейну, що, може, ти її там де-небудь знайдеш, а другу – про листи дядькові до бабушки, якщо вони єсть і якщо ти можеш дати їх Людмилі Михайлівні. Вона дуже просила, щоб я передала тобі сю її просьбу ще в день твого виїзду, та я якось забула.

Ну, ми з Гусьом купили вже муки, а яєць завтра купимо, а з печивом пождемо на тебе.

Палажка якось про двері пам’ятає, може, вже сама боїться.

Радує мене полтавський народ – давно б уже пора так! Бувай здорова, мамочко, і до побачення. Міцно цілую тебе.

Твоя Леся

На страсну середу знов закликають, щоб кінчати «закладини» Товариства ім. Шевченка, бо в суботу сливе ніхто не прийшов – потомлені були всі після вечора.

P. S. Приїздив Квітка на 1½ суток, а на провідному тижні має приїхати днів на 4, спеціально для записування дум. Дід Кравченко вже тут, тільки сі дні простудився і співа з великим трудом. Та, може, до провід поправиться. Страх мені хочеться, щоб Квітка списав думи «на злість» X.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 159 – 161.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 47 – 49.

Подається за автографом (ф. 2, № 218).

Макаренко – особа не встановлена.

Одв’язалась я вже від того «Лес шумит» – Очевидно, Леся Українка редагувала переклад цього оповідання В. Г. Короленка, здійснений М. І. Вдовиченком і надрукований у журналі «Зоря», 1906, №№ 5 – 6 і 7 – 8.

Оппоков Іван – редактор і видавець українського журналу «Зоря», що виходив 1906 р. в Москві.

Вдовиченко Максим (1876 – ?) – український поет.

Передмови до своєї граматики – Йдеться про передмову А. Ю. Кримського до «Практичного курсу для вивчення української мови», який друкувався в «Зорі».

Статті своєї – Мається на увазі перший варіант статті «Утопія в белетристиці».

рідко хто з белетристів так дратував мене своїм нахабним презирством до нашого благородного хисту, як цей самозванець в белетристиці – ця фраза у виданні 1979 року завбачливо замінена трикрапкою. Ми відновлюємо її за цитатою у статті Б.Якубського «Леся Українка як літературний критик» (Твори Лесі Українки. – К.: Книгоспілка, 1930 р., т. 12, с. 12).

В страсну п’ятницю – Тобто 16 квітня 1906 р.

Листи дядькові до бабушки – Тобто листи М. П. Драгоманова до своєї матері Є. І. Драгоманової (1821 – 1895).

Бобрик – здрібніло-пестливе ім’я сина О. П. і М. В. Кривинюків Михайла.

Гусь – жартівливе прізвисько Ісидори Косач, сестри Лесі Українки.

Палажка – особа не встановлена.

Радує мене полтавський народ – Леся Українка палко схвалювала ініціативу полтавської губернської земської управи, всієї прогресивної громадськості міста про збір коштів у межах Російської імперії на спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку в Києві (дозвіл Міністерства внутрішніх справ на це був одержаний 13 вересня (31 серпня) 1905 p.).

Кравченко Михайло Степанович (1858 – 1917) – видатний український кобзар, автор двох дум про революційні події 1905 р. в с. Сорочинцях на Полтавщині. К. Квітка мав намір на фонографі записати його репертуар, але здійснив це за допомогою Лесі Українки і К. Квітки пізніше Ф. Колесса.