Подорож до моря

Борис Якубський

В тематиці дев’ятьох Лесиних поем ліричних невеличка «поема» року 1888-го «Подорож до моря» займає виняткове, одиноке місце. Вона не зв’язана не тільки хоч чим-небудь з іншими її ліричними поемами, але й взагалі не зв’язана з темами всієї творчості нашої поетки. Єдине, що об’єднує в певну групу цю ранішню поему Лесі Українки з іншими поемами цієї ж доби, це – стиль, кволий, одноманітний, сентиментальний, але це є, в істоті своїй не літературна навіть риса, а риса життєва, світоглядна.

Як певний тематичний жанр поеми, «Подорож до моря», певна річ, має своїх попередників, головним чином – в європейській поезії; але зв’язати її безпосередньо з чимось вважаємо за неможливе, через те, головне, що лектура поетична Лесі Українки зовсім не вивчена і мало відома; маємо тільки-но загальне твердження, що вона добре була обізнана на європейській, переважно французькій поезії. Жанри опису подорожі вона могла знайти також по-перше в Байрона, по-друге – в Гайне, добре знаному, нарешті в Словацького (цикл «Wspomnienia z podróży»), що його так само Леся Українка знала добре. Якогось безпосереднього зразка поетичного для Лесиної «Подорожі до моря» нам знайти не вдалося.

Отже щодо генези цієї теми в Лесі Українки, найприродніше було б прийняти думку про утворення поеми-подорожі просто, як з одного боку – несподівано яскравих вражень від дороги до Криму та самого, вперше побаченого, Криму, а з другого боку – як звичайне для молодої поетки стремління зараз же прибрати ці свої враження конче у віршову форму.

«В кінці 1880-х та на початку 90-х років відбувся ряд Лесиних подорожів до Криму, враження від яких зафіксовано в циклах вірша «Подорожі до моря» та «Кримських спогадах» [М. Драй-Хмара. Леся Українка, життя і творчість, стр. 12].

Цікаво, що дослідник назвав «Подорож до моря» – «циклом віршів». Він мав рацію. Поетка сама, очевидно, не зараховувала «Подорож до моря» в поеми; принаймні в збірці «На крилах пісень» (Київ, 1904), редагованій самою Лесею Українкою, є відділ «Поеми», що в ньому уміщені «Русалка», «Самсон», «Сірома» й «Місячна легенда», а «Подорож до моря» подана в другому місці збірки, серед різних віршів, навіть не в циклі «Кримські спогади».

Це для уваги фахівця-літературознавця дуже цікаво, бо свідчить якраз, що Леся Українка обережно та вдумливо ставилася до такого незвичайного, незвиклого для рядових поетів поетичного акту, як жанрове визначення твору. Оскільки «жанр» є літературне поняття не стале, оскільки кожний літературний твір, зроблений у певному традиційному жанрові, завжди більш чи менш змінює, «трансформує», поновлює й знезвичайнює саме свій жанр, остільки для характеристики Лесі Українки-поета це показово. Вона не зважилась однести «Подорож до моря» до добре вже відомого їй жанру поеми.

Леся Українка легенду «Самсон» назвала поемою, а легенду «До велета» залишила просто між різноманітних віршів; це – справа почуття та системи класифікації самого автора. Але, за звичайного погляду на твір літературний, «Подорож до моря» є поема, і навіть за підходу до твору, як до жанру, який еволюціонує: про це свідчать розміри твору та його тематичне об’єднання; проти цього говорить різноманітність обраних поеткою віршових метрів для кожного з розділів твору: це – незвичайно для поеми, як такої. Погодимось на тому, що «Подорож до моря» можна сприймати і як поему, і як ліричний цикл. В цьому немає нічого незвичайного, оскільки, по-перше, – поети дуже індивідуально визначають звичайно жанр свого твору, по-друге, оскільки теорія трансформації літературних жанрів зараз ще, на жаль, не на такому перебуває ступні свого утворення, щоб дозволяла нам кожного разу безсумнівно визначити жанр твору.

Перейдемо до аналізу самої «поеми» чи «ліричного циклу». Перш за все спинімося на розвитку теми твору. Початок – є прощання з «рідним куточком», з Волинню; тут дано натяк і на причини подорожі – хворобу:

Мене від тебе доленька жене…

Реалістичний інстинкт звелів поетці заявити, що її «мчить залізний велетень», цебто, що вона подорожує залізницею. Перший малюнок – «килими чудові» «темних лугів» та «веселих берегів» ще рідного краю. Другий малюнок – антитеза, «латані ниви», закриті хмарами та «душним димом», і поетка не може утриматись від сентенції:

Щастя колишнього хвилі злотисті

Час так швидкий пожира, мов огонь…

Третій малюнок – знову «Красо України, Подолля» – «хороші, красні села», «лани золотії», «ярочки зелененькі». Четвертий малюнок – знову антитеза: «степ той без краю», «степовеє село». П’ятий малюнок – «велике місто» на краю «темного моря», «людей – без ліку», «музика весела» – і таке типове для романтика – почуття «біди самотному у місті широкім». – «Далі, далі від душного міста» – малюнок шостий – широкий простір моря, детальний та захоплений його опис і романтичне – «забуваю і щастя і горе, все наземне, – з’єднатись з тобою я жадаю на час, на годину, щоб не бачить нічого на світі»… Малюнок сьомий – теж романтичний і потрібний для українки спогад про «ті байдаки», що «легкими чайками» колись «плили на сей бік та за козаками» – і далі простора романтична ламентація на тему:

Де поділась наша воля, слава наша смутна?

Восьмий малюнок – вечір на морі (романтика не обійдеться без малюнку вечора!); дев’ятий і останній – «кінець подорожі», «вже хутко прибудем додому» і серед «обіймів щоденщини й лиха наземного» – романтичні спогади про – «синє море, безкрає, просторе»…

Поема «Подорож до моря», чи цикл ліричних поезій про «Подорож до моря» є ще примітивно зроблений твір, наповнений «сентиментальним романтизмом» (за формулою Ол. Веселовского), щиро-дитячий (поетці йшов шістнадцятий рік), безпосередній, наївний і до певної міри – шаблоновий. Цей висновок ні в якому разі не принижує нашої, без прибільшення кажучи, великої поетки. На рівні тодішнього її розвитку, і – що особливо варто уваги – на рівні навіть тодішнього розвитку нашої поезії, цей твір має своє й неабияке значення.

Романтизм тут щирий, не фальшивий, не епігонічний; думки та настрої, хоч і сентиментальні, але вириваються так само щиро й молодо. Для шістнадцятилітнього читача ця поезія шістнадцятилітньої поетки і сьогодні зберігає всю свою свіжість і молоду силу. А коли ще приглянутися до оформлення цієї невеличкої поеми, до тої надзвичайної і типової для молодої і дорослої Лесі Українки уважності в будові та в оздобленні свого твору, то в історичному аспекті – а як же інакше маємо ми право цінувати літературний твір? – поема «Подорож до моря» є не твір невдалий, а твір, що становить певне поетичне досягнення.

Приглянемося коротенько до його будови та оздоблення. Перш за все – поставлено собі завдання метричне: всі дев’ять розділів зроблено в різноманітних метрах; для тодішньої української поезії і це було не «щоденне». По-друге – надзвичайно старанно оброблене римування цієї невеличкої поеми; поема має 109 рим, з них 52 – багаті (різних граматичних форм), а решта – завжди точні, немає ні одної слабої, бідної, що було ще тоді звичайним у наших віршах явищем. І головне – велике багатство поетичних образів. Зараз вони можуть здаватися для української поезії за трафаретні, але ж поставимо їх на їхню історичну ступінь.

Справжній поет має завжди один обов’язок: висловити, виявити правильно, художньо себе, свої почуття й думки. За ними тоді ми визнаємо почуття й думки його доби, його оточення. В цьому полягає значення поезії. З цього соціологічного погляду рання поема Лесі Українки «Подорож до моря» є типовий твір почуття рідного краю, почуття природи рідної та чужої, південної, почуття історичних зв’язків півдня з любим рідним краєм для соціальної групи тодішньої доби – 80-х років дев’ятнадцятого століття, – тієї соціальної групи, що до неї належала як розумінням, так і почуттям Леся Українка.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка Твори. – [Київ:] Книгоспілка, [1927 р.], т. 3, с. 29 – 32.