«Скрізь плач, і стогін, і ридання…»
Леся Українка
Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.
Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
[1890]
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 81.
Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 38.
Автографи – ІЛІШ, ф. 2, № 11, стор. 25, та ІЛІШ, ф. 2, № 747, стор. 45. До київського видання збірки «На крилах пісень» 1904 р. Леся Українка поезію не включила.
Датується 1890 р. за раннім автографом.
Подається за збіркою «На крилах пісень», 1893, стор. 38.
Стежки
На крилах пісень
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
