17.01.1894 р. До М. П. Драгоманова

Любий дядьку!

Поздоровляю Вас і всіх наших з Новим роком, сказала б з новим щастям, та я щось не вірю в щастя, отже, бажаю здоров’я та трошки більше спокою і радощів. Не гнівайтесь на мене, що я не одписала досі на Ваш лист, я тільки недавно отримала його, бо мама не дуже-то хутко передала мені його (28 декабря ст. ст.). Encyclopèdie я теж отримала і два шматки її віддала для перекладу, буду шукати ще помічників, коли поз’їздяться наші люди, а решту перекладу сама, нічого мені не зробиться.

Роблю я тепер властиве от що: вчуся по-англійськи вкупі з Людею С[тарицькою], помагаю Лілі (Олегові) вчитись по-німецьки та історії, помагаю складати «Дзвінок», щоб не був він сей рік таким поганим, як торік, читаю книжки, пишу свою повість та вірші в прозі і вірші в віршах, врешті, переписую власноручно власні і невласні писання. Окрім того, ходжу по світі, а се в Києві не легка робота, хоч я до неї вже трохи звикла. Святками я собі трохи балувалась, ходила з «своїми дітьми» – Лілею та Тосею (син тьоті Саші в гостях у нас тепер) – в театр тощо, а то був у нас Миша днів три проїздом до Шури. Наші таки все навідують нас один по одному, так що ми й не скучаємо тут. Я передала Ваш привіт Вашим старим приятелям, не багато їх єсть, та все ж трохи єсть, я їх бачу частенько і дуже рада, що можу назвати їх і своїми приятелями. Інші Ваші колишні приятелі вже не варті тепер сього ймення, та Ви се знаєте, – у нас з ними гречні відносини, але мені тяжко з ними говорити. Ну, та що там, мені з ними хліба не їсти!

Часом бачу того правдивого псевдоніма, що так проклинає всіх єліка суть од Драгоманова, під се прокляття і я підійшла – з тремтінням в голосі було об’явлено усім головам слухающим, що я проваджу самий шкодливий космополітизм… Es ist eine alte Geschichte! Але я сьому дуже рада. Я б не хотіла стріватися з сим псевдонімом, бо я ще не знаю, чим можуть скінчитись наші розмови, добре, коли не яким скандалом. А нехай йому цур врешті!

«Плеяда» наша готує збірник свій і, окрім того, брошурки для народу по історії українській, я б хотіла, щоб вони друкувались при «Поступі», але, здається, се не вийде, бо у нас не всі одної мислі, є в нас ще й такі голови, що їх треба немало освічувати, поки вони зовсім світлими стануть, се прикро, але се так, і я мушу Вам се сказати. Я буду прикладати всеї сили і снаги, щоб добитися того ладу і толку в товаристві, який би я хотіла там бачити. Запевне, що сії сили багато пропаде марне, але що ж тут зробиш? Від циклопічної будови падає все-таки досить велика і темна тінь, і вона покриває частину нашої «Плеяди», проти сеї тіні треба боротись тим з нас, що не покриті нею. Та не тільки ся тінь, і багато іншого не дає нам стати такими, якими ми повинні бути…

Господи, як мені самій тяжкий сей мій тон римського авгура! Але що ж зроблю, коли я, як і всі ми, живу під павутиною? Я думаю, під дамокловим мечем краще, ніж павутиною, бо там людина себе величніше почуває, а тут часом сам собі злиденною мухою здаєшся… Ну, вже се, правда, новорічний лист вийде, коли я буду далі в такому тоні писати. Врешті, для мене власне новий рік почався не так-то погано, я отримала такі новорічні дарунки, що можу співати від втіхи…

Як же там Ви і Ліда святкували? Чи не було знов яких концертів? Тут до нас приходив Кліс[ургський], обіцяв принести мені болгарських книжок. Він дуже здивувався, що я можу вимовить болгарський «ъ» зовсім так, як він! Ми з ним будемо один одного вчити, він мене по-болгарськи, а я по-українськи. От він цікаво говорить по-руськи! Я, певне, так по-болгарськи говоритиму, якщо буду в Болгарії.

Як хутко треба, щоб був скінчений переклад Encyclopèdie? Мальованців я вам пошлю 7-го, бо сьогодні вже спізнилась на пошту, а завтра свято. Погані брошури сього Сікорського, цур їм! Безсоромний він чоловік.

На свята ми додому не їздили, бо ми собі не робили різдвяних вакацій, а вчились, тільки три дні святкували. Мій Олег статкує! Ваші приятелі кланяються Вам. Бувайте здорові, цілую Вас і вітаю всю дорогу родину.

Ваша Леся

Шура Ваші листи останні отримала.

Чи вийшов уже 1 випуск «Житя і слова», чи ще тільки має вийти? Я його тут не бачу.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 201 – 203.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 121 – 123.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1217). Автограф не відомий.

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 232 – 233. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Encyclopédie я теж отримала і два шматки її віддала для перекладу – У Великій французькій енциклопедії були статті французького вченого Моріса Верна про Біблію. М. Драгоманов порадив Лесі Українці перекласти статтю М. Верна «Біблія, або Старий завіт».

Верн Моріс Луї (1845 – 1923) – французький реформіст, богослов і відомий публіцист, професор Паризького університету. Леся Українка переклала популярні в той час праці Верна «Євангеліє» та «Історія і релігія жидів». Обидва переклади були опубліковані І. Франком у журналі «Житє і слово» (1895, т. 3, кн. 1, с. 121 – 136, кн. 2, с. 286 – 295; т. 4, кн. 1, с. 68 – 80, кн. 5, с. 202 – 216).

пишу свою повість – «Одинак».

Часом бачу того правдивого псевдоніма – Тобто О. Я. Кониського, який мав багато псевдонімів.

Від циклопічної будови – Тобто від групи О. Кониського.

Мальованців я Вам пошлю – Тобто статтю І. О. Сікорського про секту мальованців та її засновника Кіндрата Мальованого.

Завтра свято – 6 січня старого стилю (за церковним календарем день богоявления, Йордан) належало до семи табельних днів, у які в царській Росії поштові операції не провадилися.

Сікорський Іван Олексійович (1842 – 1919) – професор кафедри психічних і нервових хвороб Київського університету, лікував Лесю Українку.