18.10.1900 р. До М. I. Павлика

Шановний друже!

Давненько не озивались ми один до одного, але то з нами часто буває… Тепер, на жаль, певне, нічого цікавого не напишу, бо досить-таки втомлена, а час не жде, треба писати зараз, щоб не прийшлось пождати знов. Зайнята я дуже, бо, крім звичайної своєї белетр[истичної] роботи, маю іншу обов’язкову: відколи стала здоровшою, схотілося на свої ноги стати (воно ж і пора!), от і впряглась до роботи. Та нічого, се добре. Маюся тепер на здоров’я зовсім не зле, головно, що нога вже спокій дала після хірургії; нерви часом не дають спокою, але то вже їм так годиться, либонь, чи не професія того вимагає. Взагалі – all right!

Хочеться мені у Вашу сторону навідатись. Можливо, що як управлюся з роботою (себто заведу їй постійний лад) та зберуся з грошима, то й зроблю Вам візиту, ще таки, може, сеї зими, а ні, то навесні. Я перестаю розуміти галицькі обставини, а се мені прикро, я ніяк не вважаю гал[ицьких] справ для себе чужими.

Єсть у мене до Вас прохання (як завжди – визискую!): будьте ласкаві, збирайте під час виборів усякі газети, відозви, брошурки, памфлети і т. і., що будуть видані всіма гал[ицько]-руськими партіями чи то приватними людьми, і складайте в себе ту колекцію. Чим повніше буде та колекція, тим краще. Згодом один добродій, рос[ійський] кореспондент, напише Вам з Берліна, куди треба ту колекцію вислати, а Ви йому пошлете рахунок, скільки Вам той збір коштуватиме, то добродій Вам зараз же той рахунок залагодить. Ви не відмовляйтесь від заплати за колекцію, бо то не для мене, а для того добродія, то за що маєте йому даремно послуги такі робити? Коли Вам самим тяжко тим зайнятись, то попросіть когось із мені знайомих молодих галичан від мого імені зробити те і передайте ті умови, про які пишу Вам. Мені було б дуже неприємно, коли б з сього мого прохання ніякого скутку не вийшло, бо раз, що я обіцяла кореспондентові залагодити сю річ, а друге, що слід, аби про гал[ицькі] справи були безсторонні і добре освідомлені дописі в рос[ійських] газетах, а сим, власне, і має займатись мій знайомий кореспондент. Отже, се слід для нас же самих.

Колись Ви писали мені про організування молодежі. Організатор з мене лихий (краще сказати, ніякий), але молодь починає сама організовуватись; тут уже, сподіваюсь, і я щось можу помогти, бо на помічницю все ж більше вдалась, ніж на «війтову палицю». Eppur si muove!

Ще прохання: пришліть мені, таки вже мені самій, оповідання Мартовича, якщо вони вже вийшли, та, може, й Бордуляка вже можна набути, на адресу: Фастов, Киевской губ., Елене Григорьевне Бердяевой.

Коли побачите Ф[ранка], передайте йому моє вітання і мій великий жаль з поводу лиха в його родині, справді, серце крається на саму думку про те!

Вам щиро стискаю руку.

Як маєтесь?

Л.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 183 – 184.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 309 – 310.

Подається за автографом (ф. 101, № 356).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 514 – 515. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

рос[ійський] кореспондент – В. Водовозов, який у той час був у Берліні.

Eppur si muove! (A все-таки крутиться!) – слова Галілео Галілея (1564 – 1642) після його вимушеного зречення від учення Коперніка про рух землі навколо сонця.

оповідання Мартовича – 1900 р. «Українсько-руська видавнича спілка» видала збірку оповідань «Нечитальник» Леся Мартовича (1871 – 1916), українського письменника і громадського діяча.

Бердяева Олена Григорівна – російська письменниця, знайома Лесі Українки, дружина С. О. Бердяева.

Коли побачите Фр[анка], передайте йому моє вітання і мій великий жаль – Мається на увазі тяжка хвороба дружини І. Франка. В липні 1900 р. Франко писав А. Кримському: «Моя жінка тяжко недужа. У неї літом була руптура (запалення сліпої кишки. – ред.), яку оперовано щасливо, а тепер проявилося божевілля…»