«В небі місяць зіходить смутний…»
Леся Українка
В небі місяць зіходить смутний,
Поміж хмарами вид свій ховає,
Його промінь червоний, сумний
Поза хмарами світить-палає.
Мов пожежа на небі горить,
Землю ж темнії тіні вкривають,
Ледве промінь прорветься на мить,
Знову хмари, мов дим, застилають.
Крізь темноту самотно зорить
Одинокая зірка ясная,
Її промінь так гордо горить,
Не страшна їй темнота нічная!
Гордий промінь в тієї зорі,
Та в нім туга палає огниста,
І сіяє та зірка вгорі,
Мов велика сльоза промениста.
Чи над людьми та зірка сумна
Променистими слізьми ридає?
Чи того, що самотна вона
По безмірнім просторі блукає?..
Примітки
Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 51 – 52.
Цей вірш під назвою «Зоря» вперше надрукований в журн. «Зоря», 1891, № 12, стор. 227.
Датується орієнтовно 1891 р.
Стежки
Зоряне небо
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
На крилах пісень
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
