23.11.1907 р. До матері

Люба мамочко!

Дуже-дуже дякую тобі за таку скору відповідь замість Дори.

Мені трудно уявити собі, щоб Дора була більше занята, ніж ти, ну, та «нехай буде так». Я таки дуже турбувалася за папу увесь сей час і тепер рада, що йому поліпшало, коли б же тільки він глядівся! Ліля писала, що йому треба буде «усиленно» пити йод, та чи не буде се трудно при українській зимі? Може б, краще папа приїхав до нас? У нас є де йому поселитись і «хазяйство» вже вряджене, а дієта у мене з ним тепер однакова, то, може б, воно йому й добре було з нами.

Хоча тут тепер дуже великої теплості немає, але ж, судячи по газетах, то таки велика різниця проти наших українських сторін – тут таки морозу не було, раз тільки вночі спустилось до нуля, а то і по ночах не менше як +5° R, вдень же середня t° +10 R, хоч був і такий день оце перед тижнем, що +17° в затінку було. Правда, останній тиждень нема сонця, а щось сіре заволікає небо, та все ж дощ рідко йде і ні вітру, ні туману немає. Все-таки ця сірість нервує, бо ми вже розбалувались на сонці. Може, під впливом такої сплінної погоди, а може, з яких інших, нам невідомих причин [Боюсь, що се від проб літературно-музичної роботи, до якої, може, ще зарано було братись. Л.У.] у К[льоні] так щось нерви закапризували, що я його сьогодня вже до лікаря виправила (головно мучила страшенна «утомляемость» від найменшого мозкового напруження).

Скутку з того вийшло небагато: лікар каже «врожденная неврастения», порадив деякі паліативи, та й годі… зрештою, що ж можна від нього вимагати? Треба сподіватись, що коли вже раз таке загострення минуло було, то й сей раз мине, а радикально вилічитись від нервів – се вже мало кому трапляється (та чи й трапляється?). Добре, хоч з легкими є надія справитись, бо в сьому напрямі поправка йде добре. Була, правда, на сім тижні маленька тривога: показалась було трохи кров, але всього раз і без жару, навіть без кашлю, так що, може, то навіть і не з легких.

Зі мною єсть одна переміна до кращого: знайшла я собі тут одного лікаря-німця (я таки в німців вірую), спеціаліста по хворобах ниркових, і він мені сказав, хоча він і хірург, що різати мене чи «пришивати» не треба, тільки треба на особий лад промивати. І хоч се промивання досить неприємна процедура, та я вже й за один раз почула від нього користь, то нехай уже миють, нічого робить, усе ж таки се лучче, ніж різати та шити. Цілий тиждень, по наказу сього лікаря, я «большею частию лежала на кровати» і через те дуже запустила усяке писання, і листи, і шиття, то тепер потрошку надолужаю.

От якийсь нудний вийшов лист – усе про слабості та про лікарів… Ну, може, зміняться справи, зміняться й теми. А чом ти, мамочко, не пишеш про своє здоров’я, чи вже можеш ходити? Цілую міцно тебе, папу, і Geschwister, та родичів. К[льоня] вам усім кланяється. Цілую ще раз.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 73 – 74 (текст); с. 449 (примітки).

Подається за автографом (ІЛ. Ф.2. Од. зб.223).

Уперше надруковано у виданні: Українка Леся. Твори в 5 т. Т. 5. С. 534 – 535.

…дуже турбувалася за папу увесь сей час… – У жовтні 1907 р. П.А.Косач пережив мікроінсульт, унаслідок якого батько Лесі Українки кілька днів погано розмовляв та не міг писати.

…знайшла я собі тут одного лікаря-німця… – Ідеться про Тамбурера П. – лікаря Лесі Українки, хірурга, активного члена Ялтинського благодійного товариства.

…«большею частию лежала на кровати»… – Перифраза з повісті М.В.Гоголя «Записки сумасшедшего» (1834): «Дома большею частию лежал на кровати» (слова головного героя – чиновника Оксентія Поприщина).

…чи вже можеш ходити… – Розтягнувши ногу, матір Лесі Українки більше місяця могла пересуватися тільки за допомогою стільця.