3. Оригінальність драми Лесі Українки

Борис Якубський

Є думка, що Леся Українка написала свою «Оргію» під впливом драми польського поета Красінського «Ірідіон». Треба рішуче відкинути всякі спроби накидання авторові «Оргії» якихось впливів на вживані в його літературних творах сюжети. Буде правдиве тільки визнання, що Леся Українка брала ті сюжеті, як такі, що були їй потрібні для відтворення тих чи тих українських ситуацій та колізій. Так вона взяла Кассандру, Айшу й Мохаммеда, Дон Жуана, Ізольду і Трістана, але в усі ці образи всесвітньої літератури вкладала свої оригінальні, власні ідеї, перетворювала певний художній образ у зовсім новий. Найбільше це стосуються до Ірідіона Красінського та її Антея з «Оргії».

Красінський є виразний романтик з властивою романтикам містикою та релігійністю. Він втілює в своїх Ірідіоні та Ельзіні польські постаті, як і Леся Українка – українські. Але цей спосіб поетичної творчості не новий, його знав навіть і Шекспір. Леся Українка, на нашу думку, є в українській літературі найбільша представниця неоромантичного напрямку, неоромантичного стилю; і велика, грунтовна різниця поміж романтизмом Красінського і неоромантизмом Лесі Українки полягає в тому, що неоромантизм уже, перейшовши, перемігши, переживши реалізм і натуралізм, не мав ні містики, ні релігійності, і Леся Українка була цілком позбавлена того й того. Її Антей, хоч і втілений в образ релігійного грека, але виявляє себе в «Оргії», як соціальна особа, як людина, яка вмирає через умови, що в них немає ні політичної, ні мистецької волі.

Леся Українка в своїй драматичній поемі, в її сильних і глибоких художніх образах зобразила українську дійсність своєї доби. Це на Україні існують «українофіли» та «українофоби», на Україні заборонено українську мову. Україна не мала споконвіку спокою і закону. Українську літературу забороняли, український театр переслідували, в усьому українському бачили небезпечний «сепаратизм». Це українським письменникам доводилося друкувати свої твори по російських часописах, а то й писати російською мовою.

Леся Українка, активна громадянка своєї країни, в своїй творчості використала всю міць загартованого художнього слова, вповні виповнила свій громадський обов’язок, зробила з літературних творів могутню агітаційну зброю, бо ж література в своїй емоційній силі була й буде завжди специфічною агітацією за кращі ідеї людства, за волю, за красу, за перемогу правди. Позбавлена й найменшого українського шовінізму («в першу чергу соціалістка і лише в другу – українка» – слова І. Франка і пізніш В. Коряка), Леся Українка в своїй драматичній поемі «Оргія» боролася за волю українського краю та українського мистецтва. І тепер, коли маємо вже вільний український край і вільне українське мистецтво, можна тільки прикласти до Лесі Українки те, що було сказане нещодавно з приводу 65-ої річниці з дня народження М. Коцюбинського в 9-му числі за 1929 р. журналу «Гарт»: «Вивчаймо попередників сучасної революційної літератури, що залишили нам багату й барвисту художню спадщину».