Легенди

Леся Українка

Посвята товаришці
Л. Старицькій-Черняхівській

У легендах стародавніх

справедливості немає,

все там річ іде про жертви

та кривавії події.

В тих легендах ми читаєм,

як дитяча кров рожева

рани гоїла на тілі

жебрака, старого діда;

як раз дівчина убога

хрестоносця врятувала

від прокази сарацинів,

свого серця кров віддавши;

як людей лихії чари

в мертвий камінь обертали,

але кров невинна знову

оживляла те каміння.

Ті легенди червоніють,

наче пишна багряниця,

наче пурпур благородний,

від крові людей невинних.

Та горить у мене серце,

коли я їх пригадаю, –

проти сих легенд червоних

білий світ блідим здається.

1.08.1900

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 211.

Вперше надруковано у збірці «Відгуки».

Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 730.

Датується за першодруком.

Посвяти у виданні 1975 р. нема – я думаю, через те, що комуністичний уряд заарештував свого часу (1929) Л.Старицьку-Черняхівську, і після того її ім’я було заборонене. Я відновлюю цю посвяту згідно виразної волі Лесі Українки (в листі до О.Ю.Кобилянської з 12.11.1901 р.), повтореної в листі до матері з 18.01.1904 р.