«О, як то тяжко тим шляхом ходити…»

Леся Українка

О, як то тяжко тим шляхом ходити,

широким, битим, курявою вкритим,

де люди всі отарою здаються,

де не ростуть ні квіти, ні терни!

Здалека вабить, мріє те верхів’я,

що так палає золотим пожаром!

Непереможно прагну я поставить

там високо червону короговку,

де й сам орел гнізда не сміє звить!

Як порива мене палке бажання

піти туди пісками, чагарями,

послухати гірської пущі гомін,

заглянути в таємную безодню,

з потоками прудкими сперечатись,

поміж льоди дістатись самоцвітні,

збудити в горах піснею луну!

Проводарем хай служить короговка,

нехай тримає на слизькій дорозі,

аж поки на верхів’ї не замає,

змагаючись проти гірського вітру.

Коли ж мене на півдороги стріне

важка лавина і впаде, мов доля,

на голову мою, тоді впаду я

на сніг нагірний, мов на білу постіль.

Хай по мені не плачуть смутні дзвони,

хай заспіває вільний, дзвінкий вітер,

закрутиться метелиця весела,

і зарояться сніжні зорі колом

і з поцілунками холодними закриють

мені палкі та необачні очі…

16.08.[1901]

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 195 – 196.

Вперше надруковано в циклі «Ритми» (збірка «Відгуки»).

Автограф не зберігся. Дата поезії в першодруку неточна, її слід датувати часом перебування Лесі Українки в Карпатах – 16.08.1901 p.

там високо червону короговку – деякі образи цієї поезії (гора, гніздо на її вершині, червона корогва) – мають спорідненість з образами драматичної поеми «Осіння казка».