17.06.1901 р. До О. Ю. Кобилянської

Liebe, liebste Wunderblume!

Хтось просить не сварити, що не зараз вислав фотографію, се вийшло так: листонош прийшов, як мене не було вдома, а він такий педант, що тільки в руки адресатові віддає реком[ендовані] листи, отже, приніс вдруге Вашого пакета аж увечері в суботу, а в неділю хтось на пошту до полудня спізнився, бо намагався викінчити того ж таки дня статтю для «Жизни», але викінчив тільки аж пополудні! Тоді вже взявся заодно переглядати чужий манускрипт (присланий від когось з Чернівців]), думав, що пошле його сьогодні до Львова, але бачить, що конечне мусить мати старий манускрипт, бо деякі місця в копії полишені біло і невідомо, що там має стояти, а напам’ять хтось не вміє. Отже, чи не буде хтось такий добренький послати сюди хутенько старого манускрипта, аби хтось другий мав уже собі з тим спокій.

Він уже одну біду з голови позбув – оту статтю до «Жизни» про Мих[аеля] Крамера – es lebe die Freiheit! Хто не має обов’язкової, на термін, літерат[урної] роботи, той не знає, яке то щастя має чоловік в той день, коли, нарешті, відправить рукопись геть з хати! Тепер на тиждень хтось має цілковиту волю (окрім чужого манускрипта!), а там мусить подумати про матеріал до дальшої статті, бо хтось інакше сяде на лід з своїми фінансами, як не буде статкувати, вже й так до кінця липня не матиме нічого і не знає, чи дотягне «до нового» о власній силі, чи прийдеться «просити помочі згори» (а хтось уже від того відзвичаївся!). Комусь три місяці безробіття (нібито спочинку!) і цензурні капризи вилізуть боком, бо муситиме потім подвійно гарувати… Ет, якось-то буде! не варт про те говорити!

Фотографій замовте, будьте ласкаві, 6 тим часом. Єсть деякі дефекти в тому знімку, то я щось не знаю, чи замовляти більше. Пораджуся з Вами, приїхавши.

Хтіла написати Вам більше, як ми з фрейліцікою ходили в Korlagan-Schlucht, як вона там у воду впала і т. і., але нехай вже або другим разом, або розкажу на словах. Тепер якось я втомлена від писання і не маю гумору. Зрештою маюся добре і приїду, певне, до когось зовсім здоровою.

Св[ятій] Анні цілую ручки і прошу видужати зовсім, поки хтось приїде. Всій Вашій родині мій уклін. Чорненьку дитину поцілуйте.

Ой, спішусь, вже пізно, здається, на пошту!

Паси, паси, паси . . . . . . . . па!

Хтось

Обидві п. Нізнер когось вітають.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 242 – 243.

Вперше скорочено надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 247. Українською мовою повністю вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 351.

Подається за автографом (ф. 14, № 883).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 542 – 543. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

статтю для «Жизни» – «Михаэль Крамер». Последняя драма Г. Гауптмана».

чужий манускрипт – рукопис драматичної поеми «Одержима», яку переписала О. Кобилянська для «Літературно-наукового вісника». Леся Українка виправляла цей рукопис, готуючи до друку.

прийдеться «просити помочі згори» – тобто у батьків.

цензурні капризи – Мова йде про заборону цензурою в 1901 р. статті «Новейшая общественная драма».

Фотографій замовте, будьте ласкаві, 6 – Маються на увазі фотографії Лесі Українки і О. Кобилянської, зроблені в Чернівцях. Пізніше коломийський видавець Яків Оренштейн на основі цих фотографій випустив поштові картки.

Св[ятій] Анні цілую ручки – тобто матері Ольги Кобилянської, Марії.