Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Драматичні твори / Одержима

Одержима

Леся Українка

Драматична поема

1 | 2 | 3 | 4

1

Берег понад озером Гадаринським. Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий берег.

Mipіам, «одержима духом», в глибокій тузі блукає поміж камінням понад берегом, далі зіходить на шпиль скелі і дивиться не на берег, а в глибину пустелі, вона бачить там когось удалині.

Міріам

Він там, він все сидить так нерухомо,

як те каміння, що навколо нього.

Над ним – мені здається, я те бачу, –

нависли думи хмарою важкою,

от-от з них стрілить ясна блискавиця

і цілий світ осяє. Ох, коли ж,

коли вона розіб’є темну хмару?

Хоч би мене убила блискавиця,

я прагну, прагну, щоб вона злетіла,

щоб хоч на мить чоло те просіяло.

Годівлю дав юрбі, тілам і душам,

всім дав спокій, а сам у сій пустелі

пасе думок отари незчисленні.

Нема їм впину, а йому спочинку…

Який він одинокий, боже правий!

Невже йому не можна помогти?

Невже він завжди буде одинокий?

«Месія прийде в славі світ судити» –

так сказано в пророцтві, більш нічого.

І правда, й милосердя – все для світа,

а для Месії що? Чи тільки слава?

«Війна і звада, смерть, недуги зникнуть,

мир буде на землі і щастя в людях…»

А для Месії? – знову «слава в вишніх»?

І тільки слава? О, яка ж то кара

Месією, що світ рятує, бути!

Всім дати щастя і нещасним бути,

нещасним, так, бо вічно одиноким.

Хто міг би врятувать його самого

від самотини, від страшної слави?

(Пригнічена раптовою втомою, сідає під скелею і схиляється на камінь.)

Чого ж се я слідом за ним блукаю?

Чого? Сама не знаю. Певне, дух

мене сюди завів на певну згубу.

Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще,

ніж в іншім місці. Я загину тут,

я вигострила погляд у пустині,

мов соколиний зір, – все виглядала,

чи він хоч не подивиться на мене?

Не подивився і не обернувся…

Занадто вже буйна була надія!

Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю!

(Розхитуючись, як ті, що голосять на гробі, співає стиха тужливу східну пісню, довго, без слів.)

Про се співати можна, а сказати

слів не стає.

(Співає знов.)

Яка була юрба

за ним, як він ходив по Галілеї.

І кожний встиг торкнути хоч одежу,

хоч край плаща Месії, тільки я

торкнути не посміла, бо нічого

просить не мала в нього: ні здоров’я,

ні страви на безхліб’ї. Я не знаю,

чого я йшла з юрбою…

(Співає знов.)

Він нікому

не відмовляв потіхи і поради.

Кому що бракувало, він давав.

(Співає.)

А що ж мені бракує? О Месіє,

ти, може, знаєш?!

Незамітно для Міріам Месія наблизився до неї з-за скелі, надійшовши з пустині, і схилився над нею.

Месія

Знаю, Міріам!

Міріам

(жахнулась)

Учителю!

Месія

Не бійся, жінко, спокій

я хочу дать тобі.

Міріам

О, я не хочу,

не хочу я спокою!

Месія

(лагідно і разом суворо)

Міріам,

Се дух в тобі говорить. Чом не хочеш?

Спокою прагне всякий.

Міріам

Але ти,

учителю, покинув той спокій,

що був у тебе в тихім Назареті.

Месія

Ти дорівнятись хочеш…

Міріам

(з поривом)

Ні, Месіє,

я не рівняюся до тебе, ні!

Я знаю те, що я нещасна жінка.

Месія

Так нащо ж ти зрікаєшся спокою,

єдиної потіхи всіх нещасних?

Міріам

(з раптовою одвагою)

Бо ти його не маєш, сине божий!

Месія

Яке тобі до мене діло, жінко?

Міріам, знищена, збентежена, закриває лице покривалом і повертається йти геть.

Месія

Стій, Міріам, скажи, ти в мене віриш?

Міріам

(не одкриває лиця)

Я вірю, що ти божий син, Месіє,

і всім, окрім мене, даси рятунок.

Месія

Усім, крім тебе, жінко?

Міріам

Ти сказав.

Месія

Я не сказав того.

Міріам

Та я те чула.

Прости, учителю, я мушу йти.

(Відступає.)

Месія

Куди ти йдеш?

Міріам

Не знаю. Так, на безвість.

Месія

Чого ж ти йдеш?

Міріам

Бо мушу йти.

Месія

Навіщо?

Міріам

Ти знаєш. Ти – Месія! Я не знаю.

Месія

Зостанься тут.

Міріам мовчки спиняється.

Месія

Скажи мені, ти чула,

що говорив я людям?

Міріам

Так, Месіє.

Месія

Ти прийняла мої слова?

Міріам

Ніколи

я не забуду їх.

Месія

І вслід їх підеш?

Міріам

Вони слідом за мною підуть всюди,

волаючи: «Ти йдеш в неправу путь!»

І, мов на жар пекучий, наступати

я буду на слова твої огнисті, –

сліди мої від них криваві будуть.

Месія

Уперта річ твоя, ти мов рабиня,

що знає волю пана і не слуха.

Таких рабів сувора кара жде.

Міріам

(падає навколішки)

О горе! Впала вже на мене кара,

і вже її ніхто не здійме з мене!

Месія

У тебе мало віри. Якби ти

хоч зерня віри мала

Міріам

О, я вірю,

без краю вірю в тебе, сине божий,

та я не вірю в себе! Я не вірю,

щоб я могла твої слова прийняти.

Месія

Таке смирення гірше від гордині.

Міріам

О, сто раз гірше, я те добре знаю,

і з того розпач мій.

Месія

Ти не наводь

обмови зайвої на власну душу, –

такою чорною вона не може бути.

Міріам

О ні, учителю, вона чорніша,

ніж хата-пустка, що після пожежі

чорніє порожнечею. Вода

твоїх речей, цілюща та живуща,

душі моєї вигоїть не може.

Вода боронить від огню живого,

згорілу ж хату дарма поливати.

Месія

Та що тобі спалило душу, жінко?

Міріам

Не знаю: чи ненависть, чи любов.

Месія

Кого ж ненавидиш ти?

Міріам

Ворогів.

Месія

Своїх?

Міріам

Твоїх.

Месія

Я їх казав любити.

Міріам

А я люблю… не їх.

Месія

Вони для тебе,

як і для мене, ближні.

Міріам

Але я

від них далека, наче від єхидни.

Месія

Вони не відають, що творять.

Міріам

І єхидна

несвідома, а всяк її розтопче,

як стріне на шляху.

Месія

Якби єхидна

могла покинути свою отруту,

вона була б не гірша від голубки.

Міріам

Але вона отрути не покине.

Месія

Про царство боже на землі ти чула?

Міріам

Та я ж тепер ніде його не бачу.

Месія

Ти дивишся й не бачиш, маловірна.

Міріам

О так, не бачу! Світло твого духа

мене сліпить. Чим ти мені ясніше,

тим душі ворогів мені темніші,

тим менш єхидна схожа до голубки.

Не маловірна я, занадто вірю,

і віра та мене навік погубить.

Я вірю, що ти світло – і такого

ся темрява до себе не приймає?

Я вірю, що ти слово – і такого

отой глухорожденний люд не чує?

Їм, може, треба іншого Месії?

Їм, може, сина божого не досить?

Месія

Вони сліпі, вони ще не прозріли,

самого слова мало їм для віри,

їм треба діла.

Міріам

Ти творив дива!

Месія

Творив дива ще тільки над водою;

сього не досить – треба крові.

Міріам

(з жахом)

Крові?

Чиєї крові, вчителю?

Месія

Моєї.

Міріам

Хай їм вона на голову впаде!

Месія

Не проклинай, вертається прокляття

на того, хто сказав його.

Міріам

Нехай!

Я знаю се, проклята я навіки,

бо я любить не вмію ворогів.

О, кожний тихий усміх фарисея

для мене гірш від скорпіона злого.

Мені бридка не так сама отрута,

як все оте гнучке, підступне тіло.

Я вся тремчу, коли його побачу.

В моїх очах я чую зброї полиск,

в моїх речах я чую зброї брязкіт,

так я узброєна в свою ненависть,

як вартовий коло царської брами,

що радий вихопить на кожного свій меч,

хто тільки зле замислить на владаря.

Месія

Чи ти й мене ненавидиш так, жінко?

Міріам

(з докором)

Учителю!

Месія

Ти, може, скажеш – любиш?

Міріам

Ти се сказав.

Месія

Я так сказав: хто мовить,

що любить господа, а брата ненавидить,

неправда то.

Міріам

Хіба ж і той не любить,

хто душу віддає?

Месія

Що значить, жінко,

віддати душу?

Міріам

Значить – буть готовим

загинуть за любов.

Месія

То се ж би звалось –

віддати тіло. В тім душі нема.

Міріам

А хто покине батька, матір, браття,

все рідне, любе, все, чим жив він досі,

для іншого – невже і той не любить?

Месія

Хто зрікся всього, а себе не зрікся,

не любить той.

Міріам

О господи, якої

ти жертви хочеш?

Месія

Жертви я не хочу,

любові тільки.

Міріам

Мушу всіх любити?

Месія

Так, всіх.

Міріам

Усіх, крім тебе, – се можливо.

Але тебе і всіх – се понад силу.

Та за що ж, за що ж маю їх любити?

Месія

Недовірки питають тільки «за що?»

Міріам

О, як недовірки любити вміють!

Як поломінь, палка у них любов!

Месія

А та любов, що я від тебе хочу,

повинна буть як сонце – всім світити.

Міріам

О, що мені робить? Немає сонця

в моїй душі. Ніч, ніч, понура ніч.

Месія

Ще, може, зійде сонце і для тебе.

Міріам

(з раптовою надією)

Учителю! чи ти мені позволиш

пролити кров мою?

Месія

За кого? За людей?

Міріам

Ні, не за їх!

Месія

То нащо проливати

даремне кров?

Міріам

А може, недаремне?

А може, кров’ю викупить я зможу…

Месія

Кров без любові викупить не може.

Міріам

Якби ти хтів прийнять від мене викуп,

щоб не лилась твоя святая кров!

Месія

Ти хочеш викупить мене?

Міріам потакує мовчки головою.

Месія

Даремне!

Міріам

Нехай даремне! Та позволь загинуть

хоч не за тебе, то з тобою вкупі!

Месія

Ваалові дають даремні жертви,

я ж не приймаю їх.

Міріам

Месіє!

Месія

Ні, для тебе

я не Месія. Ти мене не знаєш.

(Відходить.)

Міріам зостається в пустині сама.

2

Гефсіманський сад. Дванадцять учеників сплять непробудним сном. Месія молиться. Міріам нишком крадеться попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.

Месія

(до учеників)

Спите? Не спіть! Моя душа сумна

до смерті

Ученики не озиваються, сплять.

Міріам

(до себе)

Боже! знов він одинокий,

ще гірше, ніж в пустині! Сії люди

твердіші від каміння… Он отам

лежить той ученик, що – люди кажуть –

учителю з усіх їх найдорожчий,

Та спить він, як і всі, – твердіше, може,

бо наймолодший… Я одна не сплю,

я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,

та я німа, як мур оцей, не видна,

як сяя тінь, так, мов я не людина,

так, наче в мене і душі нема…

Я приступлю до нього…

(Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається.)

Ні, не смію…

Він знову скаже, як тоді сказав:

«Яке тобі до мене діло, жінко?»

Що ж я йому скажу? Моя душа

тепер чорніша. Я тепер не тільки

до ворогів його ненависть маю,

але й до друзів. О, до сих ще більшу!

Ви, сонне кодло! Світло опівночі

не будить вас? Вам заграва кривава

очей лінивих не здола розплющить?

Бодай вам вічний сон наліг на груди

і зморою душив вас без кінця!

Мені сто раз від вас миліші гади,

бо в них таки, либонь, тепліша кров.

(З відразою одвертається від сонного товариства. Дивиться на Месію, прислухається.)

Про що він молиться?

Месія

(впівголоса)

Нехай мине

ся чаша.

Міріам

Саваоф! чи й ся молитва

в сю ніч твого престолу не досягне?

Вовкам даси ти на поталу сина?

Месія

Але хай буде так, як ти бажаєш,

а не як я

Міріам

Сам Вельзевул, напевне,

почув би милосердя.

Месія

(до учеників)

Ви спите?

Не спіть! моя душа смутна до смерті!

Міріам

Каміння у пустині відкликалось

потрійною луною, але сі

не обізвуться, ні, дарма надія!

Я обізвусь… Який злий дух тримає

мої слова? Учителю! Єдиний!

O світочу моїх очей! Невже ти

не бачиш, як я гину тут від туги,

від болю, від тривоги? І нічим,

нічим потішити тебе не можу!

…Я обізвусь… Ні, голосу не стане.

Коли ж і стане, дико забринить,

немов шакала голос опівночі,

бо туга стиснула за серце… Я не можу,

не можу бачити сього! Прощай!

Ох, Міріам, ти проклята від бога!

(Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з саду.)

3

На Голгофі. Ніч. Три хрести з розп’ятими, вже мертвими. Віддалік варта, інших людей нема, тільки Міріам сама під хрестом Месії.

Міріам

Він їм простив. Він їм усім простив.

Вони те чули і на віки вічні

його слова потіхою їм будуть.

А тільки я не прощена зосталась,

бо я не можу їм простить за нього.

Я всіх і все ненавиджу за нього:

і ворогів, і друзів, і юрбу,

отой народ безглуздий, що кричав:

«Розпни його, розпни !» – і той закон

людський, що допустив невинно згинуть,

і той закон небесний, що за rpix

безумних поколіннів вимагає

страждання, крові й смерті соромної

того, хто всіх любив і всім прощав.

Умер він, зраджений землею й небом,

як завжди, одинокий. А тепер

я тут сиджу, як завжди, одинока,

даремні сльози ллю і проклинаю

все те, що він любив, і з кожним словом

все більш надію трачу на рятунок.

І вічно, вічно буду одинока

на сьому і на тому світі. Так,

ніколи не скінчиться темна туга

і вічно буде жаль палити серце.

Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі,

що тричі одрікалися від нього,

і та родина, що ніколи в ньому

не бачила пророка; прийдуть, здіймуть

його з хреста, – бо вже ж він неживий

і більше мучитись за них не може, –

покроплять млявими слізьми й лагідно

спов’ють у хусти, понесуть покірно

під наглядом ворожих вояків,

сховають у печері й розійдуться.

А може, потім зійдуться докупи

тепленьким словом згадувать про того,

про кого за життя так мало дбали!

Ох, як би я тепер хотіла кинуть

отрутними словами їм в обличчя,

немов гарячим приском! Хай би очі

їм випекло, ті очі безсоромні,

що сміли тут дивитися на муку

того, чийого всі не варт мізинця!

Я знаю, що якби з’явилась я,

ненавистю спотворена в обличчі,

вони жахнулись би і запитали:

«Яке тобі до всіх нас діло, жінко?»

І я на те… що я на те сказала б?

Я б мусила мовчати, бо ненависть

не має голосу на поминках того,

хто всіх любив і всіх прощав… Ой горе!

В той час, як всі громадою зберуться

згадать того, кого я так любила,

я буду всім чужа і одинока,

не признана ніким, бо сам Месія

не признавав мене… О сине божий!

Нехай в моїм житті все, все неправда,

та вір мені, що я тебе любила.

Чи ти гадав, – я не зреклась себе?

Зреклась! я прокляла себе і душу,

ту душу, що не хтів прийнять Месія

собі на жертву. Де ж ще більше горе,

як не могти віддать за друга душу?..

Темрява огортає все більше гору, і хрест, і жінку під хрестом.

4

Майдан в Єрусалимі. Перебігають люди, оглядаючись боязко, часом сходяться малими гуртами і нищечком, шпарко перемовляються по кілька слів, потім знов розходяться. Mipіам повагом переходить майдан. Назустріч їй Йоганна, одна з прихильниць Месії.

Йоганна

(до Міріам)

Мир, сестро, й радість!

Міріам

Радості і миру

не знаю я так само, як тебе.

Йоганна

Прости, що зачіпаю незнайому,

але ж у нас така весела звістка.

Міріам

Що то мене обходить?

Йоганна

Всіх обходить!

Месія наш воскрес!

Міріам

(голосно)

Воскрес? Месія?!

Йоганна

На бога, сестро, тихше! ще почує

хто з люду й донесе синедріону.

Міріам

Ви боїтесь, коли б вам за Месію

кров не пролити так, як він за вас

пролив свою?

Йоганна

Проллєм, як буде треба, –

тепер не час.

Міріам

Ти, жінко, чим торгуєш?

Йоганна

Сказала б я, питання не до речі.

Міріам

А ти не знаєш, де тепер Месія?

На небі, певне?

Йоганна

Кажуть, на землі,

між людом ходить.

Міріам

Отже, в вас надія,

що є кому і вдруге кров пролить,

як прийде знову час!

(Гірко сміється.)

А я не вірю,

щоб він воскрес, бо ви того не варті!

Йоганна

Він не вважав, чи вартий хто, чи ні.

Міріам

Се правда! він ніколи не вважав

на те, що з вас ніхто його не вартий.

І все-таки не вірю, що воскрес він.

Йоганна

Але ж він сам пророкував про те!

Міріам

Для сеї самої юрби воскреснуть?

На се, либонь, не стало б і Месії!

Йоганна

Здається, помилилась я, бо ти,

як бачу, не прихильниця його.

Міріам

Прихильних мав він досить і без мене.

Йоганна зо страхом ховається в поблизький гурток.

Міріам

(їй услід)

Не бійсь! не розкажу синедріону,

бо він для мене не миліш, ніж ти,

хіба однаково ненависний.

(Близько проходить старий галілеянин, Міріам звертається до нього.)

Що, батьку,

чи правду кажуть, що воскрес Месія?

Старий

Так правда, як і те, що він пролив

за всіх нас кров свою святу, невинну.

Міріам

Він не за всіх пролив. Неправда, значить.

Старий

Як не за всіх!

Міріам

За мене він ні краплі

не проливав.

Старий

А, ти не віриш в нього…

(Хоче й собі сховатись у гурті.)

Міріам

Я вірю в нього !

Старий спиняється.

Вірю більш, як ти,

більш, як усі ви.

Старий

То приходь сьогодні

до нас на збір.

Міріам

(з відразою)

Щоб я до вас прийшла?!

Ховатися по норах вкупі з вами?

Мені при вас нема чого робити:

у мене на чолі немає плями!

Старий

А в кого ж є?

Міріам

У вас, у всіх у вас!

Усі ви допустили, щоб Месія

кривавий викуп дав за ваші душі.

І вам прийнять його було не тяжко?

Віддячились ви, правда, хто сльозою,

хто щирою до ворогів любов’ю…

Старий

Він сам казав нам ворогів любити.

Міріам

А ви й зраділи! так вам безпечніше:

душа врятована та й тіло не загине!

Старий

(з острахом)

Хто ти така?

Міріам

Я? «Одержима духом»!

Старий

Благай Месію, щоб зцілив тебе

і визволив від того злого духа

святою силою своєї крові й тіла.

Міріам

Щоб визволив мене ціною крові?

Своєї крові? Та невже ти, діду,

гадаєш, ніби я себе ціную

дорожчою, ніж чиста кров його?

Так слухай же: чи в огняній геєні,

чи в темряві без краю доведеться

мені на вік віків з душею пробувати,

та радощі моєї не зруйнує

сам князь темноти, радощі від того,

що на мені не важить кров Месії,

що він її за мене не пролив

ані краплини.

Старий

Як могло те статись?

Міріам

Ненависть врятувала від гріха.

Старий

Кого ж ненавидиш?

Міріам

Всіх вас, себе і світ.

Старий

За тебе теж пролита кров, та дармо,

бо ти не прийняла святого дару.

Міріам

І не прийму! бо я не Астарот,

щоб мала кров приймати в подарунок.

Непримітно підходить слуга синедріону і з ним римський преторіанець.

Слуга

Про що говорите?

Старий

(заминаючись)

Це, бачиш…

Міріам

Про Меcію!

Старий

Зовсім ми не про теє розмовляли.

Преторіанець

А хто ж то, дівчино, отой Месія?

Поки преторіанець і слуга слухають Міріам, старий галілеянии ховається між людьми.

Міріам

А той, що ви недавно розп’яли,

ви знаєте, він цар був іудейський.

Тепер він знов по всій країні піде,

бо він воскрес, воскрес у новій славі!

Нехай там стережуться цар, і цезар,

і весь синедріон, пекельна рада!

Преторіанець

(хапає її за руки, киває на слугу)

А дай шнурка, ми спутаємо кізку,

щоб не брикала дуже.

Міріам

Що? в’язати?

(Зручно нахиляється, бере камінь і пускає в голову слузі.)

Хоч одного, та все ж покарбувала!

Її знов хапають за руки, скручують і в’яжуть. Слуга одною рукою обтирає кров, а другою помагає в’язати Міріам.

Міріам

Хотіла б я всю вашу кров пролити,

віддячити за жертву!

Преторіанець

Що ж та жертва,

коли ви кажете, що він воскрес?

Міріам

Так що ж? Хіба минає все минуле?

Він пережив три вічності в три ночі,

прийняв три смерті. Чи тепер, воскресши,

забуде він страждання, зраду, смерть?

Простити може, а забути – ні!

О, будьте прокляті!

Слуга

Хто?

Міріам

Всі ви! Цезар,

синедріон, і цар, і весь народ!

Тим часом на майдані гурти потайних прихильників Месії зникли, а надбігла юрба іудеїв, фарисеїв та саддукеїв, почувши гомін на майдані.

Слуга

(кричить до народу)

Гей, слухайте, вона нас проклинає!

Голоси з юрби

Що? Що тут? Хто ся жінка? Що їй треба?

За що її зв’язали? Зрада? Змова?

Міріам

Я проклинаю вас прокльоном крові!

Слуга

Що суджено кленучому?

Голоси в юрбі

Каміння.

Люди набирають каміння і з диким ревом кидають на Міріам.

Міріам

Месіє! коли ти пролив за мене…

хоч краплю крові дарма… я тепер

за тебе віддаю… життя… і кров…

і душу… все даремне!… Не за щастя…

не за небесне царство… ні… з любові!

(Падає під градом каміння.)

[18.01.1901]


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 3, с. 126 – 147.

Вперше надруковано у журн. «Літературно-науковий вісник», 1902, т. 17, кн. 3, стор. 167 – 178. Того ж року «Одержима» була передрукована в збірці Лесі Українки «Відгуки», Чернівці, стор. 69 – 93.

В архіві зберігається повний чорновий автограф твору (ІЛІШ, ф. 2, № 799) із значними правками та дописками, без дати й без істотних відмін від тексту чистового рукопису (ІЛІШ, ф. 3, № 1625). Перший розділ чистового рукопису писаний рукою О. Кобилянської і має правки Лесі Українки, інші розділи переписані начисто авторкою.

Дата в чистовому рукописі – «18.01.1901 p.»

Драматична поема написана в Мінську протягом однієї ночі біля ліжка смертельно хворого С. К. Мержинського. Пізніше, в листі до І. Франка від 13 – 14.01.1903 р. Леся Українка визнала:

«…я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогею. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: J'en ai fait un drame».

Подається за збіркою «Відгуки».

Гадаринське озеро – біля міста Гадари (сучасна назва – Мукса) в Палестині.

Галілея – північна частина Палестини.

Назарет – невелике місто в Галілеї, в якому, за євангельською легендою, провів дитинство Христос.

Ваал – у релігії стародавньої Фінікії, Сірії та Палестини бог сонця, землеробства, родючості. Культ Ваала був пов’язаний з людськими жертвоприношеннями. В переносному значенні служіння Ваалу – гонитва за матеріальними благами.

Гефсіманський сад – місцевість біля Єрусалима в Палестині.

Синедріон – найвища рада в стародавньому Єрусалимі, яка складалася з єврейської аристократії та духовенства. Виконувала релігійні, урядові та судові функції.

Астарот (Астарта) – в сірійській та фінікійській міфології богиня родючості, материнства і любові.

Преторіанці – в стародавньому Римі воїни привілейованої імператорської гвардії.

Саддукеї – представники релігійно-політичної течії в Іудеї в II ст. до н. е. – І ст. н. е., які представляла інтереси рабовласницької знаті, вищих єрусалимських жреців та чиновників.

Додаткові коментарі…

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку цього сайту!

© 2006 – 2014 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 46020

Модифіковано : 27.11.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.