Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Драматичні твори / Камінний господар

Камінний господар

Леся Українка

Драма

Діячі

Командор дон Гонзаго де Мендоза.

Донна Анна.

Дон Жуан

[Тут ужито французької, а не іспанської вимови імення «Жуан», бо так воно освячене віковою традицією у всесвітній літературі. З тої самої причини ужито італьянської форми слова «донна»].

Долорес.

Сганарель – слуга дон Жуана.

Дон Пабло де Альварес, Донна Мерседес – батько і мати донни Анни.

Донна Соль.

Донна Консепсьйон – грандеса.

Маріквіта – покоївка.

Дуенья донни Анни.

Гранди, грандеси, гості, слуги.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1977 р., т. 6, с. 71 – 162.

Драма Лесі Українки «Камінний господар». Перша сторінка автографа (1912 р.)

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1912, т. 60, кн. 10, стор. 3 – 51, з приміткою редакції про виникнення та поширення образу Дон Жуана в європейських літературах.

Драму написано у квітні – травні 1912 р. в Кутаїсі. У листі до А. Ю. Кримського 24.05.1912 р. Леся Українка писала:

«…Позавчора скінчила почату вже по великодні нову річ, але яку!.. Боже, прости мене і помилуй! Я написала «Дон Жуана»! Отого-таки самого, «всесвітнього і світового», не давши йому навіть ніякого псевдоніма. Правда, драма (знов-таки драма!) зветься «Камінний господар», бо ідея її – перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї і над дон Жуаном, «лицарем волі». Не знаю, звісно, як воно в мене вийшло, добре чи зле, але скажу Вам, що в сій темі є щось диявольське, містичне, недарма вона от уже хутко 300 літ мучить собою людей. …Так чи інакше, але от уже і в нашій літературі є «Дон Жуан» власний, не перекладений, оригінальний тим, що його написала жінка (се, здається, вперше трапилось сій темі)».

Над першим, чорновим варіантом драми Леся Українка працювала в період між 19 і 29 квітня 1912 р. Дата в автографах – 29 квітня – відбиває закінчення роботи саме над першим, чорновим варіантом твору. Але робота на цьому не припинилася – Леся Українка аж до початку червня удосконалювала текст п’єси: домагалася більшої виразності і стрункості образів, надаючи творові лаконічності. В листі до О. Кобилянської 3.05.1913 р. вона згадує про напружену працю над уже скінченою драмою,

«щоб зробити її короткою (вона була чи не вдвічі довша, ніж тепер), щоб сконцентрувати її стиль, наче якусь сильну есенцію, зробити його лаконічним, як написи на базальті, увільнити його від ліричної млявості та розволіклості…, уняти сюжет в короткі енергічні риси, дати йому щось «камінного».

«Я не люблю, – писала вона, – багато мережання та візерунків на статуях, а ся драма повинна була нагадувати скульптурну групу – такий був мій замір, а про виконання судити не можу. Щодо характерів, то я не мала на меті додавати щось нового до усталеного в літературі типу дон Жуана, хіба лише підкреслити анархістичність його вдачі, він, власне, повинен був таким бути, яким його звикли собі уявляти більш-менш усі, а коли так, то пощо ж було його виписувати детально? Донна Анна, здавалось мені, вже й так зайняла надміру багато місця в драмі, значно більше, ніж їй первісно було призначено, але командор, се я таки тямлю, вийшов занадто схематичним – се більше символ, ніж жива людина, а то, безперечно, є вада, тільки ж коли порівняти з тим, як обходилися з сею поважною особою інші автори, то все ж, може, я була уважніша до нього і принаймні дала йому якесь логічне поводіння і справжнє raison d’etre в драмі.

Шкода мені теж, що я не вміла поставити Долорес так, щоб вона не здавалась блідою супроти донни Анни, – се не було моїм заміром, і я навіть який час вагалася, хто має бути справжньою героїнею драми – вона чи донна Анна, і дала перевагу Анні не з симпатії (Долорес ближча моїй душі), а з почуття правди, бо так буває в житті, що такі, як Долорес, мусять відходити в тінь перед Аннами і стаються жертвами – властиво, не дон Жуанів, а власної своєї надлюдської екзальтації. Се тип мучениці прирожденної, що все мусить гинути розп’ята на хресті, хоч би мала сама себе на той хрест прибити, коли бракує для того катівських рук. Якби не було дон Жуана, то знайшлось би щось інше, для чого вона б «душу розп’яла і заколола серце», бо там, де Анна могла б уже бути щасливою, Долорес ще б таки не знайшла свого святого Грааля, а се тому, що над нею ніщо «камінне» не має влади, і всі ті усталені форми життя, яким, нарешті-таки, покорилась горда Анна саме тоді, як їй здавалось, що вона опанувала своєю долею, ті форми не покорили б ніжно-упертої вдачі Долорес, бо, отже, вона і в монастир пішла не так, як всі, не для рятунку власної душі, а для пожертвування нею! Вона і заручилась без надії на заміжжя, знов не так, як всі. Отже, усталені форми для неї тільки якісь містичні формули, що мають виражати, власне, не виразимі ні в яких формах почуття, але те, що в тих формах є «камінного», пригнітаючого, позбавляючого волі, не може мати влади над її вільною душею.

Так я думаю про Долорес, але, на жаль, не вміла передати тої думки читачам… Се шкода, але сього вже поправити не можна, бо я вже вийшла з того настрою, в якім писала ту драму, і вона вже мені не підвладна тепер, се вже «окремий організм», і не можна його вернути назад в материнське лоно…»

Леся Українка вважала п’єсу одним із кращих своїх творів. В листі до сестри Ольги Косач-Кривинюк від 5.10.1912 р. поетеса зауважувала: «Камінний господар» мені здавався першою справжньою драмою з-під мого пера, об’єктивною, сконцентрованою, не затопленою лірикою, зовсім новою супроти моєї звичайної манери».

Проте поетеса з хвилюванням чекала, як сприйме драму читач і літературна громадськість. В тому ж листі до сестри Ольги вона писала:

«…Якщо були які рецензії де на «Лісову пісню» або, може, будуть на «Камінного господаря», то, будьте добрі, зберіть їх для мене. Про «Камінного господаря» я питала думки у мами і Люді, посилаючи його, але вони обидві ніяк не обізвались на питання».

Драматичній поемі про Дон Жуана судилася щасливіша доля, ніж іншим драматичним творам Лесі Українки. На початку 1914 року «Камінного господаря» було поставлено в Києві театром Миколи Садовського, а газета «Рада» назвала день прем’єри «золотим днем» українського театру. У рецензії «Історичний момент з приводу першої й другої вистави «Кам’яного господаря» писалося:

«Прекрасна п’єса Л. Українки, глибоко задумана і художньо виконана, яка так оригінально трактує світову тему Дон Жуана, що скрасила б кожен європейський театр, мала відогратись перед нами, і в глибині серця билась, як птах в сильці, несміла думка, чи ж наш український театр в сучасному стані своєму вийде з перемогою з цієї справи. Він переміг!» [Леся Українка. Документи і матеріали. 1871 – 1970. К., «Наукова думка», 1971, стор. 285]

Автографи – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 784 (чорновий) і ф. 2, № 19 (чистовий).

Подається за першодруком, звіреним з автографами.

Тут ужито французької, а не іспанської вимови… – 3 приводу вимови іспанських власних назв Леся Українка радилася з А. Ю. Кримським. У цитованому листі від 24.05.1912 р. вона запитувала: «…Як треба казати по-іспанськи Dolores чи Dolores (іспанське жіноче ймення)? Як звучить j по-іспанськи – h (г) чи (х) ?»

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 25846

Модифіковано : 6.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.