5.09.1911 р. До П. П. Лаврова

Вельмишановний Павле Пилиповичу, дуже дякую Вам, що таки вволили моє бажання і прислали на показ віньєту. Вона не зовсім мені зрозуміла (ліра, що сталася тюрмою для орлів-думок?), але, на погляд, була б непогана, коли б не оті три місця, що я обвела червоним олівцем. Чи не можна б їх ще якось перемінити? Ті голови на лірі якісь неестетичні, а вгорі вінок чи китиця з квіток, запевне, припадково і несподівано для самого художника, страшенно подібна до якоїсь широкої і негарної фізіономії з вирлатими очима і стремущими вухами (зверніть увагу, і Вам самим, напевне, се здасться). Я думаю, що голови на лірі легко змінити за помочею якогось ретушу.

А до китиці квіток можна б щось додати (листок чи квітку), щоб нарушити надмірну симетрію, бо саме вона і викликає ту прикру подобизну, а то, може, й зовсім можна ту китицю відкинути. Ну, та се вже справа технічна. Коли сі зміни буде пороблено, то я нічого не маю проти віньєти. Заголовок книжки нехай буде по-Вашому – може, се й краще.

Я не посилала посилки і листа на Вашу адресу, бо 1) забула її, а 2) Вас не було в Києві. Щодо «Руфіна», то, розуміється, хай буде так, як може бути. Беру своє прохання назад. Чи буде він друкуватись у «Л[ітературно]-Н[ауковому] В[існику]»?

З правдивим поважанням Л. Квітка

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 260 (текст); с. 517 (примітки).

Подається за автографом, що зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (Ф.4028. Оп.1. Од. зб.3. Арк.30).

Уперше надруковано у виданні: «Слово і час». 1991. № 2. С. 16 – 17.

…прислали на показ віньєту. – Ідеться про віньєтку зібрання творів Лесі Українки, підготовкою до друку якого у видавництві «Дзвін» займався Ю.Тищенко. На той час загальний титул книги вже було надруковано й змін, пропонованих письменницею, не зробили.

Віньєтка (пох. від франц. виноград) – прикраса на фото, у книзі; невелика орнаментальна або сюжетна композиція на початку чи в кінці тексту.

Заголовок книжки нехай буде по-Вашому… Тобто «Леся Українка. Твори. Кн.1 ».

Беру своє прохання назад. – Леся Українка пропонувала редакції журналу «ЛНВ» надрукувати весь наклад з її драматичною поемою «Руфін і Прісцілла» у Львові, щоб уникнути зайвих пропусків, які можуть з’явитися через надмірну увагу київської цензури. Видавництво в особі Ю.Тищенка не схвалило такої ідеї, позаяк на той час у Львові друкувалася тільки обкладинка часопису, а сам накладу Києві. Зрештою, у «ЛНВ» було опубліковано значно скорочений текст драми.