28.11.1911 р. До П. П. Лаврова

Вельмишановний Павле Пилиповичу!

Тільки що я одержала послані од Вас 200 р[ублів]. Дякую, що не задержували довше, бо мені сі гроші тепер дуже до речі.

Значить, я вже отримала всього за книжку «Твори Лесі Українки» 250 р[ублів]. Напишіть, чи, по отриманні решти, я маю Вам прислати якусь формальну розписку (може, Вам треба для звідомлення спільникам), чи досить моїх листів і почтових розписок.

При сій нагоді прошу передати до редакції «Вісника» моє прохання, чи не можна б надалі, якщо друкуватиметься ще яка моя віршована річ (напр[иклад], як буде прийнята недавно послана «Лісова пісня» і інші), давати для неї трохи буйніший друк і ширші пробіли межи стрічками, такі, які даються для прозаїчних творів, а то я знаю напевне, що не всім читачам під силу таке дрібне читання. Коли редакція не має змоги платити за менше убористий аркуш ті самі гроші, то я згожуюсь на те, щоб аркуш рахувався не по розміру паперу, а по встановленому досі числі стрічок, себто по 784 на аркуш. Коли ж се робилося з огляду на довжину твору, щоб не розтягати на багато книжок, то нові мої речі, я думаю, не завдаватимуть уже сеї трудності.

Варто б пошкодувати очей, коли вже не моїх читачів (їх, може, замало для того), то хоч друкарських робітників, се ж відома річ, що від дрібних друків вони скоріше сліпнуть, та й коректорові, либонь, ті «петити» не дарма даються. Мені дуже прикро, що саме я, хоч і по неволі, завдаю таку кривду людям праці, і прошу вірити, що се моє прохання подиктоване не бажанням собі матеріальної користі, а вищими мотивами.

Дуже дякую за прислані 2 прим[ірники] книжки. Пробачте, що досі я Вас не повідомила про те, що їх отримала, отак – то нездужалось, то ніколи було.

Бажаю Вам усього доброго.

З правдивою пошаною Леся Українка

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 277 278 (текст); с. 522 523 (примітки).

Подається за автографом, що зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (Ф.4028. Оп.1. Од. зб.3. Арк.31 – 32).

Уперше надруковано у виданні: «Слово і час». 1991. № 2. С. 17 – 18.

…може, Вам треба для звідомлення спільникам… – На той час спільниками (співвласниками) видавництва «Дзвін», заснованого в липні 1907 р. в Києві письменником В.Винниченком, літературним критиком І.Личком та журналістом Прокопом Понятенком, були В.Винниченко, Ю.Тищенко (директор) та Лев Юркевич, які поновили роботу спілки в оновленому складі.

Личко Іван Дмитрович (1882 – 1937) – український прозаїк і драматург, літературний і театральний критик, публіцист, перекладач, лісовий інженер і агроном за фахом; у 1933 р. репресований, загинув на Соловках.

Понятенко Прокіп Дмитрович (1878 – 1971) – український письменник, журналіст, громадський діяч, урядовець міністерства внутрішніх справ УНР, співробітник української дипломатичної місії у Варшаві (1919 – 1920), в останні роки життя мешкав у Казахстані; близький приятель Симона Петлюри.

Юркевич Лев Йосипович (1883 – 1919) – український громадсько-політичний діяч, письменник і публіцист (псевдонім Л.Рибалка, E.Nicolet), меценат (після смерті батька (1910) значну частину свого спадку віддав на підтримку української преси); протягом 1907 – 1917 рр. мешкав за кордоном, помер у Москві.

Петит (від фр. petit маленький) друкарський шрифт, кегль якого дорівнює 8 пунктам (близько 3 мм).

Дуже дякую за прислані 2 прим[ірники] книжки.Ідеться про зібрання драматичних творів Лесі Українки, надруковане у видавництві «Дзвін».