Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Драматичні твори / Руфін і Прісцілла

Руфін і Прісцілла

Леся Українка

Драма в 5 діях

Дія 1 | Дія 2 | Дія 3 | Дія 4 | Дія 5


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 4, с. 107 – 324.

Вперше надруковано в «Літературно-науковому віснику», 1911, т. 56, кн. 10, стор. 3 – 44, і кн. 11, стор. 193 – 241, без п’ятої дії.

Перша згадка про драму зустрічається в листі Лесі Українки до сестри Ольги від 23.02.1907 р., хоч робота над нею була розпочата ще восени 1906 р.

Драма Лесі Українки «Руфін і Прісцілла». Перша сторінка чорнового автографа (1908 р.)

В архіві поетеси збереглись: недатований чистовий рукопис, писаний Лесею Українкою, К. Квіткою та невідомим переписувачем (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 802), чорновий автограф, датований «28.08.1908 р., Ялта» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 803), підготовчі та бібліографічні матеріали, виписки іноземними мовами (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 804, 805) та недатований повний список драми невідомою рукою (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 820). Закінчивши роботу над драмою у 1908 р., Леся Українка після деякої перерви знову повертається до неї і в листі від 24.04.1910 р. до Н.К.Кибальчич з Гелуана пише: «…оце викінчую (властиве, вигладжую) торік дописану драму з перших віків християнства «Руфін і Прісцілла». Через кілька днів (29.04.1910 р.) вона надсилає драму до «Літературно-наукового вісника» з таким супроводжуючим листом:

«Ніяково мені так хутко по видрукуванню моєї чималої драматичної поеми У пущі». – ред.] посилати Вам оцю свою «драмищу», однак мушу се зробити. Посилаю саме тепер через те, що боюся, коли б вона – в разі, якби її везти на Україну, – не дістала в руки «иностранной цензуры», а звідти ще й до «духовной цензуры» (за сюжет з первохристиянських часів), а там їй легко міг би бути «амінь». По новому курсові щодо «инородцев» усього можна сподіватися. Може, се я вже й в іпохондрію вдаюся, але хворій людині се простимо. Навряд, чи я ще коли напишу таку велику (щодо об’єму) річ, бо сила моя не вертається, а ще падає, навіть переписати вдруге цю саму я вже неспроможна, в тих же сторонах, де я мешкати мушу тепера, навіть переписувач з українського навдивовижу хіба трапиться. Сим, між іншим, пояснюється і те, що «Руфіна і Прісціллу» переписано не так добре, як би я хотіла.

Хоча працювала я над сим твором багато й інтенсивно, а все ж, може, я ще попрошу Вас колись (наприклад, восени, як буду знов у Єгипті) переслати її мені назад для нових remaniements. Коли б можна було Вам до того часу її прочитати, то се було б мені дуже до мислі, бо, сподіваюсь, Ви б не відмовили вказати мені на промахи в ній щодо історії. Я дуже хотіла показати її якому спеціалістові по римському карному праву (властиве, знавцеві процесу судового в справах карних), але досі не знайшла такого, надто ж такого, що розумів би українську мову… З погляду історико-юридичного важно переглянути першу і остатню сцени 1-ї дії, остатні дві сторінки 2-ї, перші 2 – 3 стор. 3-ї, першу сцену 4-ї дії і всю 5-ту дію. Се вже так à la rigueur, якщо не схочеться читати цілої «драмищи», а для мене, звичайне, було б краще, якби ціла була прочитана. Безмірно буду вдячна Вам за всяку поміч і пораду в сій справі. Ся драма дуже лежить мені на серці, і хотілось би випустити її в світ без грубих промахів».

Редакція ЛНВ, ознайомившись з драмою, повернула її авторці для грунтовної переробки, пропонуючи звести перші дві дії в одну, вилучити останню дію й усі місця, спрямовані проти угодовства і ренегатства. Леся Українка була вражена цими вимогами, які фактично руйнували її задум. «І і II акти, – писала вона у відповідь 28.10.1910 р., – ніяк не можна злучати в один без нарушення сценічного плану, тому не сполучуйте». Заперечувала вона і проти інших втручань у текст.

«Коли нема грубих промахів історичних, то вже, може, друкуйте без змін… – зауважувала вона і, посилаючись на хворобу, додавала: – Тепер я не можу ще довго взятись до обміркування їх, а як трохи поправлюсь, то, либонь, знов кудись на довші ліки помандрую, мінятиму адреси, томитимусь, відпочиватиму і тільки гаятиму час і Вам і собі».

Вона неначе відчувала, що часу їй лишилося небагато, і, щоб хоч якось швидше надрукувати свою «драмищу», змушена була все ж піти на деякі поступки. Леся Українка погодилася, що «…І акт можна скоротити, обірвавши діалог з префектом, ледве він скаже, що був у Секста і бачив Крусту, а тоді одразу дати сцену з жінкою, що розшукує свого дитину». П’яту дію, проти друкування якої рішуче заперечувала редакція, вона просила віддати Михайлові Кривинюку «на схов», сподіваючись згодом повернутися до неї («може, колись той акт на щось мені придасться»). «Fiat voluntas Dei» над моїми святими і грішними героями, – гірко зауважує поетеса, – а я вже їм не поможу».

Одержавши рукопис з ЛНВ і не полишаючи думки в майбутньому надрукувати свій твір повністю, Леся Українка спробувала дещо пристосувати його до цензури, звернувши особливу увагу на місця, пов’язані з гострою критикою християнства і релігії. Не псуючи свого рукопису, вона поробила деякі купюри; нові варіанти написала на окремих смужках паперу і приклеїла їх до країв рукопису; автокупюри, що не мали варіантів, обережно заклеїла чистим папером, який закривав тільки попередній текст. Таким чином, текст всієї драми був збережений і став основою для повного її друкування вже в радянський час.

Леся Українка не раз поверталася думками до драми; дбаючи про історичну достовірність, вона ще в червні 1911 р. думала щось уточнити чи змінити в ній. Після опублікування «скаліченої» драми вона пише сестрі Ользі 27.10.1911 р. з Хоні: «…забери «Руфіна і Прісціллу»… колись, може, сей рукопис буде потрібний, як буде нагода видати сю річ з непопсованим текстом, на що я не трачу надії». Навіть через рік, коли чергова спроба провести п’єсу через драматичну цензуру в Петербурзі не вдалася (див. журн. «Рідний край», 1912, № 7, стор. 23), Леся Українка 5.10.1912 р. писала сестрі Ользі: «Мені здавалось, що я не смію вмерти, не скінчивши «Руфіна і Прісціллу».

З гірким почуттям писала Леся Українка і матері 25.12.1912 р. про «скалічену» драму, яку вона мусила підписати своїм власним іменем: «Невідомо, що тяжче, чи підписуватися ініціалами, чи підписувати своїм повним іменням річ свідомо скалічену, як це трапилося з «Руфіном і Прісціллою». Там автор сам калічив (і з яким болем!), сам і підписуватися мусив…»

Тільки через сорок років М. С. Возняк у праці «Свідомо скалічена драма Лесі Українки» опублікував за чистовим автографом вилучені з тексту драми місця та редакційні скорочення («Літературно-критичний збірник», Львів, 1951, стор. 52 – 77).

Вперше повністю за чистовим автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 802) драма була опублікована в другому томі п’ятитомного видання 1951 р.

Між чистовим і чорновим автографами є великі відмінності. Чорновий автограф являє собою текст з численними авторськими поправками, закресленнями, варіантами окремих сцен, писаними чорним чорнилом, олівцем, а потім виправлених чорним і червоним чорнилом. У чорновому автографі зберігається аркуш, на якому Леся Українка записала назву планованої дилогії – «Великі роздоріжжя. Драматична поема в двох образах». Перший образ циклу мала скласти драма «Руфін і Прісцілла». Оскільки друга частина дилогії не була написана, в чистовому автографі ця загальна назва знята. У процесі роботи значних змін зазнав образ самої героїні, була перекомпонована перша дія, скорочені окремі монологи і діалоги, змінена кількість дійових осіб, знято деякі персонажі (Арістобал, Валерія, Альбіна), змінено ім’я Амрітіс на Нофретіс та ін.

Чистовий автограф відтворює текст чорнового з врахуванням останніх поправок, зроблених у ньому червоним чорнилом. Проте і в чистовому автографі є також чимало закреслень і поправок, варіантів окремих рядків, ремарок, реплік, діалогів та ін. Зберігаються окремі сторінки, розрізані на невеликі клаптики, які засвідчують перекомпонування сцен після повернення рукопису з ЛНВ. Є також сліди роботи редактора ЛНВ – закреслення і підкреслення червоним і синім олівцями, вказівки на те, які місця необхідно зняти у п’єсі (саме ці рядки у ЛНВ не друкувались).

В чистовому автографі бракує кількох сторінок кінця четвертої дії, від слів Прісцілли: «Та хіба ж усі / такі, як той клієнт, умом убогий?..» Вони збереглись у чорновому автографі і збігаються з текстом, надрукованим у ЛНВ.

Переписуючи начисто драму, Леся Українка вносила деякі зміни, скорочувала, редагувала окремі місця, ущільнювала текст. Так, уже в чистовому автографі була закреслена частина слів Руфіна з другої дії. Закреслено також кілька діалогів з п’ятої дії, які уповільнювали розвиток сюжету. Крім того, у чистовому автографі п’ятої дії є два незакреслені варіанти, які переписані начисто, але не увійшли до остаточного тексту.

З чорнового автографа Леся Українка не переносить до остаточної редакції великі, художньо викінчені сцени. Так, в кінці другої дії вона знімає діалог між Руфіном і Люцієм. (Щоб побачити ці тексти, клацайте кнопку «Автограф» у розділі «Варіанти тексту» в кінці відповідної дії).

Драма подається за чистовим автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 802), крім втрачених окремих сторінок, які подаються за чорновим автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 803).

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 10930

Модифіковано : 8.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.