12.11.1901 р. До М. В. Кривинюка
| Київ |
Дорогий брате!
Не знаю, чому Ви вважаєте мене винною в неписанні, бо я на два листи від Вас відповіді не мала, на один з грошима (20 р.) і на другий звичайний. Про Вас, правда, деякі інформації мала, тільки ж то своїм порядком. Отже, хтіла б знати, чи вважаєте Ви, чи не вважаєте мене винною перед Вами. Як вважаєте, то я вже, може, особисто перепрошу Вас, бо сподіваюсь одвідати Вас так, може, за два тижні, — я ж таки оце нібито їду до Сан-Ремо. Тільки що ми з папою розмовляли «принципіяльно» і практично та й прийшли до рішення, що таки варт їхати. Я все in statu quo, кашляю собі потроху, може, навіть трохи більше, почуваю маленьку стінку в грудях та анемічну порожність в голові; не слаба, але й не здорова. Коли Вам Ліля про вирок Яновського писала, то не буду його тут повторяти. Воно, може, се й занадто «жирно» через саме якесь «предрасположение» до Італії вибиратись, коли й виразно слабі люди здебільшого сидять і не рипаються, та вже нехай, аби не було потім нарікання, що от «якби було раніш захопити» і т. і.
Сподіваюсь также, що, може, до Відня їхатиму в компанії приятеля, бо маючи коло 100 р. на дорогу, він, певне, могтиме хутко зібратись, а матиме ж напевне. Йому также варто б надовше вибратись в приємніший клімат, через те — «имеющие уши слышати да слышат».
В надії близького побачення не пишу тепер багато, бо і так мушу ще багато паперу за сей час списати. А се тільки попрошу Вас написати: 1) як хутко потрібний Вам чай, чи маєте ще його тижнів на два? — там я могла б привезти; 2) як стоїть справа професорського конфлікту? Тут сим дуже інтересуються, бо не знають, як належить на се реагувати. Попросіть, будьте ласкаві, М. Шухевича, аби він реферував сю справу (від початку до теперішньої точки) в листі до мене або до Мик. В. (краще до М. В., бо зо мною лист може розминутись), ну і самі, як що цікавого знаєте, то напишіть. Не вважаючи на всі дотеперішні інформації, я все таки мало що розумію в сій справі: «темна вода во облацех».
Рада жде від Вас листа. М. І. «почав» писати листа до Вас, і єсть надія, що колись його скінчить. Його, як і решту Ваших приятелів, я часто бачу і свідчу Вам з певністю, що приятелі Ваші в Києві, а Київ єсть на світі, таки в дійсності, а не тільки в географії.
Ліля писала недавно до п. Квітки і запевняла словом чести, що вже поправилась після екзаменів, що очі заспокоїлись, а тільки горло від часу до часу поболює (він питав її про здоров’я і просив написати по щирості). Не вірити в її слово чести я не маю жадних причин і через те радію з такої звістки. Все ж таки було б краще, якби вона вибралась з Петерб[ургу], та хто зна, від чого і від кого се тепер залежить.
Ага, коли не послали чай Марії Кобил[янській], то можна б його тепер послати Ользі Кобил[янській], та чи єсть же він ще?
Ну, до побачення! Стискаю Вашу руку, або хоч і обидві. Все таки ще напишіть «кореспондентку». Всі приятелі і сестри кланяються Вам. Мама теж, вона вже тут.
Ваша сестра Леся
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 570 – 571, з архіву М. В. Кривинюка.