Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Листи Лесі Українки / 1907 р. / 6.02.1907 р. До матері

До матері

24 січня (6 лютого) 1907 р. Київ 24/I 1907

Люба мамочко!

Не писала тобі, бо сором мені було листа посилати без давно обіцяного перекладу, а тим часом усякий клопіт не давав мені відновити чи попросту насвіжо записати сеї речі. Тепер сей переклад вийшов у мене ближчим до тексту, ніж той російський, що увійшов колись у статтю, та й ніж той український, що загубився. Я тепер краще знаю метрику італьянську, ніж тоді, і через те змогла передати далеко точніше розмір сього вірша, можу навіть сказати, що передала його зовсім точно. Остатня строфа може бути виражена ще й так: «Де ж край того страждання?» Або: «Коли ж кінець страждання?», виберіть з трьох варіантів, котрий більше до сподоби.

Квітчина адреса: м. Иванков Радомышльского уезда Киевской губернии. 28 – 29 января Квітка буде в Києві на виборах, але недовго пробуде, то, може, все-таки гонорар йому краще послати в Іванків. Рецензія його справді нічого собі; він виражав замір писати подібні рецензії періодично – воно, може б, і добре було.

Ну, ти вже знаєш про ту халепу, що звідкись було взялася на нас. Якась чисто божевільна історія: натаскати людей, не раз хворих і старих, по участках і, не спитавши навіть нічогісінько, відпустити восвояси, – кому й нащо потрібно, щоб люди сі одну ніч не ночували дома? Нам з Лілею ще сяк-так було: камера більш-менш чиста і товариство не уголовне, та ще Грінченко, що був нашим vis à vis по камері, поділився з нами присланою йому з дому стравою (дав пляшку гарячого молока і дві котлети), то, значить, ми й без сніданку не зостались. Найгірше було дядині, бо її затаскали аж в Лук’янівський участок (ми були в Либедському), де взагалі дуже погано, тай при її здоров’ї та настрої се все дуже непідходяща річ. Прикро було теж Модестові Филиповичу, бо в жінки його саме було воспаленіє легких, та й сам він тільки що перед тим перебув тяжку інфлуенцу. Ну, все ж таки нікому не трапилось великого лиха, і то добре.

Тільки що приходила п. Романова і просила мене довідатись, чи ти отримала її твори, послані до «Рідного краю» і до «Зірки», та чи підуть вони до друку.

Хотілось би мені поїхати у февралі в Колодяжне, бо втомив мене Київ і неприємно мені, що папа все сам там сидить, але і тут буде без мене недобре, бо утятко буде півдня з Фросею само, а се теж недобре. То я собі все думаю, та ніяк не придумаю, що його робити. Може, таки на тім тижні поїду. Було б се добре ще й тим, що попідкінчувала б деякі уліти, бо тут їм все «бог спору не дає»: або люди раз у раз вештаються, або всякі слабості та карантини угнітають – якась погана була ця зима. Читала я сьогодні в газетах, що й на «Рідний край» був напад. Оце ще халепа! Тут, кажуть, страшенно розруйновано «Раду» і «Вісник». Добре, що мої уліти всі дома зостались, а листів сливе не було, бо я взагалі не бачу потреби збирати архів – без нього далеко приємніше жити, а то от, наприклад, ти нащось замкнула у вертіко пару одкриток Галайди до мене, то їх все одно забрали куди не слід. Положим, картки самі пустячні, як взагалі буває, але я не люблю, щоб і конверти з моїх листів діставались в чужі руки. Все-таки се пусте.

Утятко наше проводжало нас у полон дуже весело – саме прокинулось тоді, бо то вже була 6 година рано, – а перед тим спало і нічогісінько не чуло, що діялось від 12½ до 6. Маня вже збиралась зоставатись його глядіти, якби ми загостювались, але ми вернулись того ж дня, а вона другого дня виїхала в свої Бережці. Пан Кривинюк ще тут, але позавтрьому виїздить. «Веселі свята» він мав – нема що казати! Вони з Манею таки не видержали характеру спартанщини і покупили собі калоші й рукавиці, як притисли морози. А я таки глибоких калош не купувала (Ліля й Дора їх мають), бо морози хутко пересілись, як і слід було сподіватись, а тим часом я надівала камаші або й просто нікуди не рипалась; глибокі калоші мені все одно ні до чого, бо я їх не можу надіти інакше, як лягаючи для того, а сього ніде не можна зробити, хіба тільки дома, – то що ж мені з їх?

Як же справа з «Зіркою»? Оце ж уже «кінець января»… Та, певне, вам тепер не до неї. Все-таки хотілось би знати. «Просвіта» наша все-таки «не унывает», оце зараз піду та будемо виробляти план ряду публічних рефератів і писати прошеніє про дозвіл української початкової школи – може, якраз діло вигорить.

Пиши, мамочко, хоч коротко, як ти маєшся, а то сумно, як довго нема листів, – «по нынешним временам» всякого можна боятись. Погано, що ми тепер по всій Україні розтикані, було б охвітніше вкупі.

Пересилаю тобі листа з Гадяча, що прийшов учора.

Бувай здорова, цілую тебе міцно, наші всі теж цілують. Вони всі здорові і благополучні.

Твоя Леся

Напиши, як твоя адреса тепер, бо не можу знайти того листа, де вона була.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 175 – 177.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 526 – 527.

Подається за автографом (ф. 2, № 219).

Давно обіцяного перекладу – Йдеться про переклад вірша Ади Негрі «Кінець страйку» (надрукований в журналі «Рідний край», 1907, № 11, с. 10).

Увійшов колись у статтю – Російський варіант перекладу вірша «Кінець страйку» Леся Українка використала у статті «Два направления в новейшей итальянской литературе» («Жизнь», 1900, кн. 7, с. 187 – 214).

В Києві на виборах – Йдеться про вибори до другої Державної думи.

Рецензія його – Мається на увазі, мабуть, рецензія без підпису «Нові українські музичні твори» («Рідний край», 1906, № 45).

Про ту халепу – У січні 1907 р. в Києві відбулися масові арешти прогресивної інтелігенції, були також заарештовані Леся Українка та її сестра Ольга Косач-Кривинюк, на їхній квартирі зроблено обшук. Після цього арешту за Лесею Українкою встановлено гласний нагляд.

Романова Дарія Іванівна – українська письменниця, автор книжки «Пісні, думки, легенди» (1896), казок.

«Зірка» – під такою назвою Олена Пчілка збиралась видавати дитячий журнал.

Страшенно розруйновано «Раду» і «Вісник» – Львівська газета «Діло» 20 січня 1907 р. повідомляла:

«В першій годині ночі (тутешня поліція урядує звичайно вночі – щось так, як у нас не хоче, бачите, за дня перешкоджати людям в роботі!) явилася поліція в повній повноті сили і власті (около 20 штук) в локалю редакції «Ради», де тимчасово міститься й редакція «Літ[ературно]-наук[ового] вісника», щоби зробити ревізію в «Раді». При тій нагоді не минула, очевидно, й «Літ[ературно]-наук[ового] вісника», хоч не мала на це поручения. Погосподарювавши тут від 1 – 5 рано, зробила справді скрізь порядок. Всі рукописи, старі й нові, призначені до друку, забрала, злакомилась навіть на давні коректи, вибрала щонайцікавіше з видань Видавничої спілки, одним словом, тепер у нас скрізь чисто. Нічого недозволеного не знайдено».

Галайда – псевдонім Г. Хоткевича.

Від 12½ до 6 – У цей час уночі з 17 на 18 січня 1907 р. ст. ст. в квартирі Косачів на вул. Маріїнсько-Благовіщенській (нині вул. Саксаганського, 97) відбувався жандармський обшук.

В свої Бережці – Подруга Лесі Українки М. Биковська жила в с. Бережцях тепер Кременецького району Тернопільської області.

Виробляти план ряду публічних рефератів – У інформації «З шкільно-лекційної комісії тов[ариства] «Просвіта» газета «Рада» 21 січня 1907 р. повідомляла:

«На засіданні 17 січня шкільно-лекційна комісія ухвалила такі постанови:

1) вдатись до Міністерства народної просвіти з проханням про дозвіл т[овариств]у «Просвіта» заснувати в Києві народну школу з викладовою українською мовою;

2) влаштувати в найближчім часі відчити для народу на історичні теми, для чого доручено одному з членів комісії переглянути відповідний матеріал, а другому – довідатись, до кого треба звернутись за дозволом таких читалень;

3) влаштувати кілька публічних відчитів для більш широкої публіки […].

Член комісії Леся Українка згодилася прочитати два реферати на оці теми: «Роль юрби в сучасній белетристиці» і «Народницький театр на Заході і в нас».

Ця ж інформація в дещо зредагованому вигляді вміщена і в газеті «Руслан» за 25 січня 1907 р.

Про дозвіл української початкової школи – Товариство «Просвіта» на своєму засіданні 21 січня 1907 р. ухвалило звернутися до міністерства народної освіти в Петербурзі з проханням дозволити відкрити в Києві народну школу з українською мовою викладання. Крім того, було написано звернення до міністра народної освітив Петербурзі, текст якого наводимо повністю (зберігається в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР, відділ рукописів, № І, 33786. Рукопис. Засвідчена копія):

Его высокопревосходительству господину министру народного просвещения

Представленная при этом записка «Нужды украинской школы» принята была 26 февраля 1905 г. собранием лиц, сошедшихся почтить память Т. Г. Шевченка, и тогда же подписана пятьюстами лицами, как то было опубликовано своевременно в печати. Впоследствии из разных местностей России доставлена была масса подписей лиц, присоединившихся к этому заявлению.

Записка эта предназначалась для будущего собрания народных представителей.

В настоящее время непосредственное обращение к Государственной думе с петицией является невозможным. Ввиду этого, а также ввиду того, что Вашим высокопревосходительством изготовляется законопроект о реформе народного образования, нижеподписавшиеся находят необходимым представить Вам текст записки, не прилагая к нему подписей, так как они делались на условии представления документа в Государственную думу.

Нижеподписавшиеся полагают, что поднятый в записке вопрос представляет огромную важность для дела просвещения украинского народа и без скорого и удовлетворительного разрешения этого вопроса нет и не может быть у нас действительного образования. Что они не ошибаются – доказывается целым рядом постановлений земств, городских и общественных учреждений и сельских обществ, постановлений, перечислять которые было бы слишком долго, но которые все сводятся к одному положению: необходимо дать украинскому народу возможность учиться на его родном языке.

Интересы двадцатипятимиллионной массы народной достаточно важная вещь для того, чтобы нижеподписавшиеся могли выразить уверенность, что затронутый здесь вопрос будет внимательно исследован Вашим высокопревосходительством и разрешен в том направлении, которого потребует как педагогия, так и интересы населения.

Член-корреспондент императорской Академии наук Павел Житецкий

Дворянин Николай Лысенко

Жена действительного статского советника Ольга Косач

Дворянка Лариса Косач

Яка твоя адреса тепер – Олена Пчілка мешкала в цей час у Полтаві (вулиця Гончарська, 12), де видавала журнал «Рідний край».

Охвітно – приємно, зручно.

Попередній лист | Перелік листів | Наступний лист

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1907

Модифіковано : 6.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.