Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Драматичні твори / Оргія / 2

Оргія

2

Леся Українка

1 | 2 | 3 | 4

В господі Мецената, нащадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини: у першій, меншій (на передньому плані), поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей – прокуратора і префекта – і вряджено невисокий примост, засланий килимами, для виступів співців, мімів та інших артистів; у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо – на грецький лад, то з стільцями – на римський, там сидять і лежать гості різного стану і віку, греки і римляни. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклінія чільної частини світлиці. На примості хор панегіристів – між ними Хілон – кінчає спів.

Хор панегіристів

(співає)

Світло від світла

родиться вічно,

так і пресвітлий

рід Мецената

з променя в промінь

переливає

сяйво своє!

Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.

Меценат

(рухом пальця закликає раба-домоправителя)

Нехай тим часом тут поскачуть міми,

а потім ті єгиптянки безкості,

що то показують з мечами штуки,

але щоб те тривало все недовго:

хвилину-дві щоб кожне зоставалось

і щоб ніхто не смів виходить двічі.

(До прокуратора і префекта.)

Бо уявіть собі, що й тії мавпи

до слави не байдужі: раз плесніть,

то потім і прогнати з кону трудно.

Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, і на кону стали з’являтися міми, представляючи коротенькі мімічні фарси без слів, акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери і жонглерки з барвистими опуками і т. ін. Гості поплескують їм, часом кидають їм квіти й ласощі. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат і двоє його почесних гостей розмовляють межи собою, Меценат трохи зниженим голосом, префект рівно, однотонно і трохи недбало, прокуратор голосно і непримушено.

Меценат

Ся оргія моя, признатись мушу,

нагадує щось трошки царство тінів

перед Плутоновим тріумвіратом.

Ви не повірите, як я працюю,

щоб якось подолати сюю дикість

і недовірливість, щоб сполучити

в одну родину дві частини люду

корінфського – римлян і греків.

Префект

Друже,

ти й так уже великого досяг:

взірцевий маєш хор панегіристів,

такий і в Римі не щодня почуєш.

Меценат

(махнувши рукою)

Ет, що той хор!.. По щирості сказавши,

такій поезії на кухні місце,

бо їй недоїдки – миліша плата,

ніж лаври… Я прошу в вас вибачення,

що вас частую отаким злиденством –

(ще тихше)

бо се, властиве, тільки для юрби –

та я надолужити сподіваюсь

на іншому. Я тут назнав співця

справдешнього. Не дуже він славутній,

та се вже грекам сором, не співцеві.

Я покажу Корінфові, що треба

римлянина для цінування хисту,

інакше хист лишиться неужитком.

Прокуратор

Співець той хутко прийде?

Меценат

Я не знаю.

Я запросив його, але відповідь

була від нього невиразна.

Прокуратор

От ще!

Просити їх… ти просто б наказав!

Меценат

Наказувати тут не випадає.

Антей не раб, а вільний громадянин.

Префект

Він римський громадянин?

Меценат

Се то ні,

а все ж він роду чесного. В Корінфі

його родину здавна поважають,

колись якісь герої з неї вийшли.

Прокуратор

У гречуків отих усі герої!

Хто кине в зваді миску через стіл

і в лоб сусіду влучить – вже й уславивсь

discobolos!..

(Сміється.)

Такі ж і їх поети:

на грецький лад Горація спартачить,

і вже вінець на чолі – лавреат!

В атенській академії купити

двох лавреатів можна за обол –

один поет, другий філософ буде!

Обачніше – не витрачать обола.

Меценат

Не забувай, мій друже, що боги

невдячності не люблять. Пам’ятай же,

що Рим ходив у Грецію до школи.

Префект

Відомо, що поганий той школяр,

який учителя не переважить.

Меценат

Се так, а все ж він мусить мати вдячність.

Префект

Рим гойно заплатив за ту науку:

він Греції дав спокій і закон,

чого вона не мала споконвіку.

Прокуратор

(впадає в річ)

А Греція в своїй преславній школі

навчила Рим лиш бабських теревенів,

що тільки нам релігію зганьбили,

та ще привчила розумом крутити

без жадної мети, як пес хвостом.

Оце і вся наука. Більш нічого

не знали тії греки й не створили.

В їх навіть мови не було ніколи!

Меценат

Ну отакої! Як то не було?

Ти, друже, щось нечуване говориш.

Прокуратор

Авжеж, був іонійський діалект,

аттічний, ще не знаю там який, –

що не письменник, то й балачка інша, –

але гартованої міцно мови,

єдиної, всесвітньої, як наша,

не мали греки зроду.

Меценат

Се то так.

Префект

Та й їх поезія, скажу по правді,

таки супроти нашої не встоїть.

Добірності такої, як Горацій,

грек не досяг ніколи й не досягне.

Меценат

А все ж і рідну мову шанувати

навчив нас грек. Поезію латинську

почав нам еллін-бранець, не римлянин.

Прокуратор

Бо мусив мову пана перейняти,

а пан мав, певне, поважніші справи,

ніж рідну мову сікти на трохеї.

Префект

(до Мецената)

Мій друже, ти ж не будеш запевняти,

що тії вірші не були партацькі,

а тая мова не була потворна?

Меценат

Хто знає, друже, чим була та іскра,

з якої на землі вогонь з’явився?

То, може, був нікчемний перегар,

а все ж нам шанувать її годиться

і поважати батька Прометея,

хоч, може, він і був звичайний злодій.

Прокуратор

(до префекта, киваючи на Мецената)

Оце ж і плід від грецької науки!

Префект

Наш Меценат відомий філеллен, –

коли б іще не відділив од Риму

Корінфської республіки!

(Сміється.)

Прокуратор

Жарт жартом,

а Римові з такого філелленства

все ж може вийти шкода.

Меценат

Не турбуйся,

стара учителька те добре тямить,

що їй при старощах підпорки треба.

Якби так Рим на Грецію розсердивсь

і відштовхнув, то закричала б «гину!».

Префект

Все ж друг наш має рацію: є шкода.

Замилування наше до чужинців

до того довело, що ми сами

на варварів якихсь перевернулись,

навчившись «африканської латині»

від чорновидих «римських громадян».

Меценат

Ба, що ж, без варварів не обійтися,

бо ми вже мусим обновляти кров,

знесилену від праці та розкошів.

Чи ти б хотів, щоб наші всі народи

по-варварськи довіку говорили?

Навряд чи з того буде слава Риму.

Прокуратор

Нехай мовчать, поки як слід навчаться

поправної латині!

Меценат

Се трудненько!

Навчитись мовчки доброї вимови –

сього б і Демосфен не доказав.

Прокуратор

Так що ж робити?

Меценат

Те, що я роблю:

привчати ласкою, дарами навіть,

всіх видатних чужинців Рим любити.

Хто любить, той уподобитись може

до любого і тілом, і душею.

Прокуратор

Розніжило тебе те філелленство!

Цікавий знати, як би ти, наприклад,

збирав податки «ласкою й дарами»?

Багато б назбирав!

Меценат

(сміючись)

Ну, тут я мушу

зложити зброю. В сьому ти найдужчий.

Раб-атрієнзій

(увіходить)

Прийшов Антей-співець.

Меценат

А! клич сюди.

Стій! Як Антей уже почне співати,

я знак подам, тоді хай танцівниці

сюди увійдуть. Тільки ж не раніше.

Гляди мені! Рушай.

Атрієнзій виходить.

Оці раби

псують мені раз по раз лад усякий.

На їхню думку, оргія – то скоки.

Антей

(у порога)

Вітаю вас, преславні.

Меценат

А, здоров!

Та ближче приступи. Коханцю музи

в порога перестоювать не личить.

Антей підходить ближче, але місця йому при столі нема і він лишається стояти перед лежачими гостями.

Меценат

(до гостей)

Се, друзі, найкоштовніша перлина

Корінфської затоки.

Антей

Ти, преславний,

надмірну ласку положив на мене,

Корінфові ж віддав замало честі.

Меценат

Чому замало честі?

Антей

Бо не можна

злічити перлів нашої затоки

і зважити, котра з них найдорожча.

Префект

Любити рідне місто – се годиться,

але ж не треба забувати правди

і вдячності. Якщо в Корінфі дійсно

є скілька перлів хисту і науки,

то се є Меценатова заслуга.

Меценат

Моя заслуга півняча, мій друже.

Прокуратор

Як розуміти сеє, Меценате?

Меценат

Бо я на всяких смітниках громаджу

і там вишукую коштовні перли.

Префект

Та ти ж їх не ковтаєш так, як півень,

але даєш в оправу.

Антей мовчки рушає.

Меценат

Стій, Антею!

Куди ти йдеш?

Антей

Туди, куди належу.

Меценат

Я бачу, ти образився.

Прокуратор

Се дивно,

які ті греки всі вражливі!

Антей

Справді,

се дивно, як ми досі не привикли,

що переможцям вільно називати

країну нашу смітником, а нас,

поки ми не в «оправі», просто сміттям.

Меценат

Моєму слову ти дав колючки,

але не я. Уся моя вина,

що мій язик був якось послизнувся,

але ж його боги слизьким створили.

Винуй Юпітера чи Прометея, –

ти краще знаєш, хто з них більше винен.

Префект

А я, минаючи усякі вини,

вертаю до заслуг. Мій Меценате,

сей раз я маю затягти позов

супроти тебе.

Меценат

Як?

Префект

Бо сю перлину

не ти, а я відкрив уперше.

Меценат

Справді?

Префект

І в тім моя заслуга є ще більша,

що перли я не проковтнув, знайшовши,

хоч, власне, я повинен був ковтнути.

Меценат

Я хтів би сеє краще зрозуміти.

Префект

О, се не таїна! Колись я тута

відкрив, чи, краще мовити, закрив

гетерію співецьку потаємну.

Товаришем у ній був наймолодшим

осей співець. Я ощадив його,

вважаючи на молодощі ніжні,

і він один лишився з товариства,

бо, знаю добре, більше в цілім краї

гетерій не було, нема й не буде.

Антей

Ти помиляєшся, ще є одна.

Префект

Де?

Антей

На Парнасі. Дев’ять і один

там сходяться на оргії таємні

і закриваються від ока влади

густими хмарами.

Меценат

Ха-ха! Се влучно!

Префект

(змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький)

Не так-то вже і влучно, Меценате.

Ті «дев’ять і один» – Феб і Камени –

зовсім то не гетерія таємна,

а хор панегіристів. Їм же треба

амброзію та нектар заробити,

то й мусять панегірики співати.

Антей

Кому?

Префект

Звичайно, генієві Риму.

Парнас, Олімп і всі святії гори

тепер в його імперію дістались,

і тільки тим богам живеться добре,

що мають гідність римських громадян

або принаймні ласку Мецената

всесвітнього, а той є геній Риму.

Котрі ж боги йому не покорились,

ті вигнані були або й розп’яті.

Антей

І що ж? вони від того повмирали?

Меценат

(нишком, нахилившись до префекта)

Мій друже, вибачай, але юрбі

сі жарти можуть видатись блюзнірством.

Префект

(знов здержано)

Нехай боги простять, не міг римлянин

остатнє слово полишить за греком.

Меценат

(голосно до Антея)

Людською мовою ми наситились.

Час обізватись мовою богів

тобі, Антею.

Антей

Вибачай, преславний,

мені не хоче муза помагати,

либонь, вона сьогодні не голодна,

а я без неї – мов безструнна ліра.

Меценат

Невже се друг мій відібрав їй настрій?

Префект

За правду перепрошувать не буду,

а музі, що сьогодні не голодна,

слід пам’ятать, що й у богів є завтра

лише тоді, коли його заслужать.

Антей

Не раз, хто забувається про завтра,

той має вічність.

В атріумі чутно гомін.

Меценат

Що се там за гомін?

Атрієнзій

(з порога)

Преславний пане, там якась грекиня

прийшла й дозволу просить уступити,

щоб тут постояти коло порогу,

поки співець Антей співати буде.

Меценат

Та хто ж вона? Якого стану?

Атрієнзій

Каже,

що єсть вона Антеєва жона.

Меценат

Що ж, хай увійде.

Атрієнзій виходять. На порозі з’являється Неріса і вклоняється мовчки.

Антей

Нащо се, Нерісо?

Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.

Вернись додому!

Меценат

Вибачай, Антею!

Тут я господар і не дозволяю

своїх гостей нікому проганяти.

Ти вільний зоставатися чи ні,

Але й твоя жона так само вільна,

поки вона в гостині в Мецената.

Антей

(до Неріси)

Ти хочеш тут лишитись?

Неріса

(тихо, але твердо)

Я лишуся.

Прокуратор

(стиха до Мецената)

Се ти не дурно так, – вона зграбненька.

І звідки він узяв собі сю німфу?

Меценат

Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.

Мені повір, я знаюся на тому.

(До Неріси.)

Чи ви давно по шлюбі?

Неріса

Перший місяць.

Меценат

(до Антея)

О, то невже тобі, Антею, треба

ще й муз до помочі в медовий місяць?

Ти й так повинен би співать, як бог,

коли ся грація перед тобою!

Але чого ж вона під покривалом?

Антей

Так звичай еллінський жінкам велять.

Меценат

Але в моїй господі звичай римський,

і він свої вимоги має. Мусиш

дозволити дружині відслонитись.

Неріса, не ждучи Антеєвої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.

Боги мої! Ви подивіться, друзі!

Се ж тая мармурова Терпсіхора,

що я купив учора від Федона!

Се випадок? Ні, випадків таких

не може бути!

(До Неріси.)

Він різьбив із тебе?

Неріса

Так, пане.

Меценат

Що ж, ти й танцювати вмієш?

Неріса

Не знаю…

Меценат

Як не знаєш? Терпсіхора

не знає, що вона богиня танцю?

Антей

Се значить, що вона не танцівниця

і поза домом танцювать не вміє.

Меценат

То я прийду колись до твого дому.

Антей

Се буде честь мені. Але не знаю,

чи трапиться тобі Нерісу бачить,

бо мати, жінка і сестра у мене

перебувають завжди в гінекеї,

а я ж тебе не смію там вітати.

Меценат

Недобрий звичай ваш!

Антей

Такий він здавна, –

не я його, преславний, встановив.

Прокуратор

Але ти радо з нього користаєш!

Меценат

Що ж, се не диво. Заздрощі Антея

я розумію. Отже й я поставив

не в атріум камінну Терпсіхору,

а в свій таблін, щоб не профанувалась.

Антей

(щиро)

За се тобі я справді винен дяку!

Меценат

Так докажи ж нам ділом тую вдячність,

а власне, співом.

(До раба.)

Принеси, Евтіме,

ту ліру, що сьогодні я купив.

Евтім приносить велику, пишно оздоблену ліру.

Антею, сяя ліра – дар всесвіту,

бо роги в неї з тура пущ германських,

слон африканський дав оздоби з кості,

край аравійський золота прислав,

а дерева – індійський ліс таємний,

мозаїка прийшла з країни сінів,

найкращі в світі струни італійські

оправлено в британське ясне срібло.

Антей

Лиш еллінського в ній нема нічого?

Меценат

Вся буде грецька, як твоєю стане,

бо ти її дістанеш в дар від мене,

коли вподобаєш. Торкни їй струни.

Антей

(торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним і чистим голосом. Антей здригається від подиву)

Який прекрасний, надзвичайний голос!

Дай ліру, хлопче!

(Бере до рук ліру.)

Ох, яка важка!

Меценат

Ти сам її держать не потребуєш.

На те є раб. Евтіме, на коліна!

І так держи, як сей співець накаже.

Евтім стає на коліна і піддержує Антеєві ліру.

Антей

Ні, їй не слід звикати до такого.

В своїй оселі я рабів не маю,

і прийдеться їй висіть на повітрі

на ремінці.

Меценат

Рапсодів давніх спосіб!

Се дуже гарно! Почепи, Евтіме,

її отам, де тая лампа висить.

Евтім чіпляє ліру на великий канделябр, знявши з канделябра велику лампаду,

Антей зіходить на примост і торкає струни сильніше, ніж уперше. Почувши той акорд, Хілон і Федон схоплюються на рівні ноги.

Хілон

(до товаришів-хористів, що сидять там же за задніми столами, зайняті їдою і балачками)

Товариші! Мовчіть! Антей заграв!

Федон

Антею! Заспівай епіталаму!

Антей спиняється, спускає руки і схиляє голову. Пауза.

Меценат

Антею, що тобі? Чи ти недужий?

Чи, може, ліра ся тобі незручна?

Неріса

(до Мецената, озиваючись від порога)

Мій чоловік недавно встав з недуги.

(До Антея дбайливо і ніжно.)

Антею, ти зовсім не розважаєш

своєї сили. Краще вже дозволь

мені за тебе доказати вдячність

преславному. Хоч я не танцівниця,

та потанцюю, як в Танагрі звичай,

як матінка навчила. Хай пробачать.

Меценат

Я згоджуюсь, хоча було б ще краще,

якби в особах ваших поєднались

музика і танець в одне подружжя.

Антей

Моя жона зовсім не розважає

своєї мови. Чуюся на силі

і гратиму, й співатиму без танців.

Так прошено мене, так обіцяв я,

а твій танець, Нерісо, не для оргій.

Спинився я тому, що добирав

у пам’яті своїй доречних співів.

Федон

Співай епіталаму! Се до речі!

Антей

Ні, не до речі, – ми не на весіллі.

Меценат

Чому ж? Ти уяви, що в сьому домі

шлюб відбувається Еллади з Римом.

Антей

Я бачу оргію перед собою,

то й спів пригадується не весільний,

скоріш вакхічний.

Прокуратор

Ба, воно ще й краще!

Антей знов приступає до ліри. Меценат подає знак гостям, щоб мовчали; гомін розмов стихає, тільки часом чутно бренькіт посуду там, де гості п’ють.

Антей першу стрічку промовляє повагом і без музики, далі раптом, без прелюдії, починає співати, приграючи собі гучно, впевнено, в темпі вакхічного танцю.

Антей

Тепер, всесвітній даре, послужи мені,

Дзвени! дзвени! грай! грай!

Духа оргії нам збуди!

Голос дай німоті рабів!

Розворуш нам оспалу кров,

розмах дай нашій силі скритій!

Меценат дав знак атрієнзієві, вбігають танцівниці і корибанти і пускаються у вакхічний танець.

Ми вакхічний почнем танець!

Змінить оргію шал весни!

Зникне холод і жах із душ,

як від сонця нагірний сніг!

Діонісе! з’яви нам диво!

Грає в тім же темпі пригрив без слів і не завважає, що Неріса незамітно опинилася в гурті танцівниць. Згодом Антей міняє темп на повільніший і лагідніший, з іншого тону.

Мірного танцю

лад гармонічний,

тихе та яснеє літо

прийде по буйній, гучній весні,

і запанує урочисте свято.

При зміні темпу танцівниці спинились, одна Неріса танцює, все держачись позад Антея; танцює безгучно, тихо, плавко, мірно. Антей все не бачить її, захоплений грою, і знову бере попередній темп, тільки з більшим завзяттям.

Дзвени! дзвени! грай! грай!

Дай почути нам яру міць!

Дай сп’яніти з надміру сил!..

Танцівниці і корибанти знов оточили Нерісу вакхічним колом, але Меценат спиняє їх раптовим рухом і гучним покликом.

Меценат

Спиніться всі! Неріса хай танцює!

При сьому поклику Антей спиняється, обертається і не може одразу отямитися з дива та урази, побачивши Нерісу на чолі танцівниць. Меценат, завваживши те, сплескує в долоні.

Музики! Гей! танець вакхічний грайте!

З’являються музики з подвійними флейтами, кімвалами, тимпанами, грають вакхічний танець. Неріса, після короткого збентеження, блиснувши очима, пускається в прудкий танець, з несамовитими, але гарними рухами менади. Дехто з гостей припліскує їй влад долонями та приляскує пальцями. Меценат, рухом закликавши Евтіма, шепнув йому на вухо, той приносить оздобну скриньку і подає її Меценатові.

Антей

Нерісо! Годі!

Меценат

Ні, танцюй, богине!

Танцюй, прекрасна музо Терпсіхоро!

(Виймає із скриньки діамантове намисто, здіймає його обома руками вгору і вабить ним до себе Нерісу.)

Неріса, не перестаючи танцювати, наближається до Мецената, очі її горять, рухи нагадують зграбні викрути хижого звіряти. Гості зриваються з місць і товпляться, намагаючись кожне краще бачити Нерісу. На неї сипляться квіти і грім оплесків.

Голос з хору панегіристів

Се наша муза!

Прокуратор

(ласо)

Гарна, гарна штучка!

Префект

Ся муха, певне, з голоду не згине.

Неріса, зблизившись до Мецената, стає перед ним на одно коліно і відхиляється назад, немов готова впасти від знесилення, але розкішна і зальотна усмішка грає на її устах. Прокуратор кидається піддержувати її, але Меценат попереджає його, надівши Нерісі намисто на шию і тим самим рухом піддержавши її.

Неріса

Мій пане, дякую!

(Хоче поцілувати його в руку.)

Меценат

Не так, безсмертна!

(Цілує її в уста.)

Неріса встає.

Префект

(з місця, посуваючись трохи на ложі і простягаючи чашу з вином)

Ходи, вакханко, відпочинь край тигра!

Неріса, усміхнувшись, подається до нього. В юрбі здержаний сміх. Антей раптом зриває ліру з канделябра і кидає її з розмаху в Нерісу. Неріса заточується і падає додолу.

Неріса

Рятуйте! Він мене убив!..

Антей нахиляється до неї і бачить, що вона конає.

Антей

(тихо і наче спокійно)

Убив…

Префект

(гукає рабам)

Сюди вігілів!

Антей

Стій, дай закінчити.

(Здіймає з ліри одну струну. Звертається до Хілона і Федона, що стоять попереду юрби.)

Товариші, даю вам добрий приклад.

(Задавлюється струною і падає мертвий край Неріси).


Примітки

Плутонів тріумвірат – міфічні брати Мінос, Радамант та Еак (сини Зевса), які після смерті стали суддями над душами померлих у підземному світі, богом якого був брат Зевса Плутон (Аїд).

ГораційКвінт Горацій Флак (65 р. до н.е. – 8 р. н.е.), римський поет, автор од.

Обол – найдрібніша старогрецька монета.

Поезію латинську почав нам еллін-бранецьЛівій Андронік (бл. 284 – бл.204 р. до н.е.) – грек родом з Тарента на півдні Італії, потім раб у Римі і вільновідпущеник дому Лівіїв. Його латинський переклад «Одісеї» уважають за початок римської літератури. Твори його збереглись в уривках.

Філеллен – друг, прихильник греків (еллінів).

Феб – у грецькій міфології одне з імен бога сонця Геліоса (Аполлона). Римський бог, відповідник грецького Аполлона. Антей говорив про Аполона та муз, але префект навмисно розшифровує його алегорію в римських термінах – Феб і Камени. Але і про це в «Маніфесті Комуністичної партії» не пишеться.

Демосфен (бл.384 – 322 рр. до н.е) – афінський оратор і політичний діяч, найславніший оратор давньої Греції.

Камени – за давньоримською міфологією, богині, покровительки наук і мистецтв (як у давніх греків музи).

Країна сінів – Китай.

Корибанти – комедійні актори.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5860

Модифіковано : 8.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.