Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Народні пісні,
записані з голосу Лесі Українки Климентом Квіткою

Запис К.В.Квітки

Сі пісні переймала Леся Українка найбільше від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа і в ранній молодості. Деякі з них Леся знала від своєї матері. Олена Пчілка з любов’ю переносила в родинне життя кращі мелодії, які находила в народі.

Частина мелодій була списана мною з голосу Лесі 1899 і 1900 року в Гадячому і в Києві, а частина – 1907 і 1908 року в Балаклаві і Ялті. Деякі тексти записала Леся і її брат Михайло Косач коло 1890 року безпосередньо від волинських селянок і селян, але більшу часть Леся держала в пам’яті ввесь свій вік і продиктувала мені в кінці мая і початку червня 1913 року в Кутаїсі.

Зовсім малою, либонь, п’ятилітньою дитиною запам’ятала Леся деякі весняні танкові пісні, тут уміщені, і то був несвідомий початок її чинності. За складанням свого збірника застала її остання смертельна стадія її хвороби. Вона диктувала сі тексти ще кілька днів після того, як покинула від знесилення свою останню повість «Екбаль-ганем». Отож її життєва праця, почавши з народної пісні і відбігши потім дуже далеко, скінчилася народною піснею.

К. Квітка

Зміст

Веснянки, весняні гри і танці

На Купала

Пісні жниварські

Колядки

Щедрівка. Різдвяна гра. На колодку

Весільні

На хрестини

Пісні історичні, козацькі, рекрутські

Балади

Пісні ліричні і побутові

Пісні жартівні

Колискові

Мелодія до приповістки «Скрипка і бубон»


Примітки

Збірник «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядкував Климент Квітка». К., 1917, становить підсумкове видання пісень з голосу Лесі Українки, які записав Климент Квітка між 1899 і 1913 рр.

Збірник, виданий літографічним способом, уміщує 225 пісень, які поділені упорядником на 18 груп: веснянки, весняні гри і танки; на Купала; пісні жниварські; колядки; щедрівки; різдвяна гра; на колодку; весільні; на хрестини; пісні історичні, козацькі, рекрутські; балади; пісні ліричні і побутові; пісні жартовні; пісні до танцю; колискові; дитячі пісні; мелодії до казок.

Поділ збірника на дві частини, як це зазначено на шмуцтитулі цього видання, не був передбачений упорядником при здачі збірника в літографію і не відбився на систематизації матеріалу, а вийшов стихійно, в процесі літографування, після виготовлення аркушів, на яких містилось 122 пісні. Після перерви, у 1918 р., решта 103 пісні (№ 123 – 225) були видані як друга частина [Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. M. T. Рильського НАНУ, ф. 14-2, од. зб. 195, арк. 31]. В коментарях до розділу «Записи Миколи Лисенка» вже відзначалось, що значна частина пісень, які Леся Українка проспівала колись М. Лисенкові, вона повторно проспівала К. Квітці, і той вмістив їх у цьому збірнику. Темпи при піснях, як відзначає сам К. Квітка, він ставив повільніші, ніж Лисенко. Звуковисотний рівень у піснях «Подолянка», «Женчик», «Заїньку» у Квітки той же, що і в Лисенка. З цього, однак, не випливає, що Леся Українка виконувала пісню в одній і тій же тональності. Як і в інших співаків, висотний рівень залежав від її самопочуття.

«Я взагалі не турбувався про точність, оскільки знав (Леся Українка сама про це засвідчувала), що селянки з Волині загалом співають на більш низькому звуковисотному рівні. За деякими даними, Лисенко при запису теж вибирав тональність на свій розсуд; до того ж при виданні шкільного збірника він міг викладати наспіви не в тих тональностях, в яких записував» [там же, арк. 23].

Майже до кожної пісні К. Квітка подав широкі паралелі з інших видань, а до окремих, наприклад, до балади про вдову та її женихів – рідних синів (див. стор 286 – 299 даного тому) цілу наукову розвідку.

Хоч К. Квітка з властивою йому вимогливістю відзначав недоліки збірки – лаконічність передмови, відсутність достатніх відомостей про ступінь придатності цього матеріалу для історико-теоретичних досліджень, праця мала величезне значення як для вивчення творчої спадщини поетеси і її фольклорних зацікавлень, так і для суто наукової і практичної мети. Багато пісень із збірки було використано композиторами.

Назви пропущених двох груп пісень перераховуються у примітках упорядників під тими ж номерами, що й у К. Квітки. Там же подаються і його примітки та паралелі до вказаних пісень, які він доповнив, готуючи їх перевидання.

Пісні під номерами 1, 11, 35, 128, 179, 181 разом з іншими вісьма Леся Українка використала як додаток до драми-феєрії «Лісова пісня» під заголовком «Народні волинські мелодії».

У кінці книги К. Квітка подав «Поправи», «Розклад мелодій по місцях» та «Додаткові показання паралелей». Всі ці нові відомості про місце запису окремих пісень враховано у нашому виданні відповідно до вказівок автора.