1. Поетична форма

Борис Якубський

В творчій спадщині Лесі Українки більшу частину становлять і більшу вагу набули її драматичні твори. Проте Леся Українка займає почесне місце і зокрема в історії української ліричної поезії. Як лірик, вона є певний цікавий та визначний етап в еволюції української ліричної поезії. Накреслити власне це значення лірики Лесі Українки є завдання цієї статті.

Коли перш за все охопити загальним оглядом всю лірику нашої поетки, то відразу кинеться в очі, як характерна внутрішня риса цієї лірики, властива їй ідея необхідності здвигу української лірики з того місця, що його вона досі мала, тон певного свідомого новаторства.

Про цей здвиг, про це новаторство говорять перш за все ранішні поетичні кроки молодої поетки – звернення до зразків європейської поезії, як джерела нової тематики та нової форми. Коли велична й оригінальна, цілком національна постать Шевченкова велетенською тінню лягла на десятиліття української поезії, коли поетичний націоналізм, у найкращому розумінню цього слова, Шевченкової поезії надовго примусив мати його для дальшої української поезії за єдине джерело і незрівняний зразок, Леся Українка в дуже молоді роки зважилася своєю поетичною школою зробити, головним чином, у першу чергу – європейську поезію. Говоримо отже – головним чином, бо і Леся Українка в молодих своїх поезіях відчула чималий вплив міцної Шевченкової традиції. Про цей вплив вже не раз згадувано в усіх, присвячених творчості Лесі Українки, працях.

Такі перші речі Лесині, як «Конвалія», «Надія», «Пісня», «Вечірня година», «На роковини Шевченка», цикл «В дитячому крузі» і низка інших переважно користуються ще Шевченкової доби лексикою поетичною, оцими відомими зменшеними «панночка», «музиченька», «квіточка», «таночок», «могилки», «рута зелененька», «дівчинонька молоденька» і багатьма подібними, Шевченківським простим та чисто народним синтаксисом; значно менше в перших же поетичних спробах Лесі Українки ми побачимо впливу Шевченкової метрики чи ритміки. В цій царині в неї вже на самому початку була ота згадувана поетична школа європейської поезії, певна для її віку тодішнього широка поетична ерудиція.

Нам невідома точна дата «Останньої пісні Марії Стюарт», але вже 1888 року її було видруковано, значить, коли Лесі було ледве 16 років, і це є вже перша спроба її такої незвичайної для української поезії форми, як форми сонета. Так само, вже перші поетичні спроби Лесі Українки шукають нових для себе строфічних форм: в першому десяткові надрукованих поезій маємо вже всі чотири форми чотирьохрядкової строфи: авав («На провесні»), авсв («Сафо»), аавс («Чого-то часами»), авва («До натури»), маємо згаданий перший сонет, маємо гекзаметра («Завітання»), дворядкову строфу (ааввсс) («Надія») та дві поезії Шевченкового «коломийкового» ритму («Конвалія» та «Пісня»). Тематика таких перших віршів її, як ті самі «Сафо, «Завітання», «До натури», вже дуже ясно показує нехай слабенький, нехай дитячий, але безперечний вихід за межі традиційної тоді української ліричної тематики.

Взагалі, беручи для розгляду так званої «ранішньої» лірики Лесі Українки її першу, майже дитячу, книжку «На крилах пісень» Львівського видання року 1892-го, маємо виразні вже зразки того новаторства у віршовій техніці і того тематичного здвигу, що на нього ми вказуємо. Візьмемо, наприклад, строфіку цієї ранньої доби, – вона найбільш виразно це свідчить. Крім названих восьми строфічних форм у першому десяткові, знаходимо далі:

1) п’ятирядкову строфу типу: аавва («Досвітні огні»);

2) п’ятирядкову строфу типу: аавав («Надсонова домівка», «Місяць яснесенький»…);

3) шестирядкову строфу типу: аавосс («В’язень»);

4) шестирядкову строфу типу: ававсс («Мій шлях»);

5) шостирядкову строфу типу: аавссе («Єсть у мене одна»…);

6) п’ятистоповий ямб, білий («Коли втомлюся я», «Заспів»);

7) восьмискладовий козачковий (танковий, шумковий) ритм народний («Реве гуде негодонька»);

8) десятискладовий варіант колядкового ритму народного («Вечірня година»);

9) такі поезії, як «У путь» та «Мамо, іде вже зима», де строфіка й метрика вільні й різноманітні;

10) нарешті, такі витончено-класичні форми ліричні, як сонети (в першій книжці їх шість), терцини («Байдари»), рондо («Соловейковий спів»…), сеттина («Сім струн я торкаю»…), нарешті – октава незвичайної метричної конструкції, цілком оригінальної («Сосна»).

Ця строфічна вибагливість та різноманітність ніколи не трапляються в поетів випадково; звичайно, дозрілий поет має свої улюблені строфічні прийоми; Леся Українка пізніше так само їх набуває; можна сказати, що її улюбленою ліричною формою пізніших часів були білі п’ятистопові ямби, – метр, що й досі вважається для ліричної медитації в поезії за один з найкращих, найбільш придатних. Але в молоді роки – вона шукала. Нової, свіжої строфіки шукала особливо старанно. Конче хотіла внести до рідної ліричної поезії якомога більше різноманітних європейських віршових конструкцій.

Після строфічної композиції вірша, друге місце в шуканнях формальних у молодої поетки займає метрика. Прекрасна і оригінальна метрика Шевченкова (кілька народніх розмірів, переважно коломийковий, та в другу половину діяльності поетичної – оригінальний, зовсім не «пушкінський», а свій, типово шевченківський чотирьохстоповий ямб) все ж таки дуже одноманітна. Треба внести в українську поезію і всю складність європейської метрики; українська мова, багата й гнучка, не тільки знає свою (народну) ритміку, не тільки здавна володіє прищепленою їй польською силабікою, але в повній мірі здібна розвинути в себе найтиповішу для Європи тонічну систему віршування. Для її засвоєння українською поезією чималу роботу зробили до Лесі Українки такі лірики українські, як Куліш та Щоголів, але Леся Українка принесла з собою в цій галузі найбільшу широкість та різноманітність.

Ранішня Леся Українка (першої збірки року 1892) вже дає такі метричні ходи: хореї – чотирьохстопові («Тиша морська…»), чотирьох- і трьохстопові («Я сьогодні в тузі…»), шести- і трьохстопові («На човні», 5-9 строфи), п’ятистопові («Татарочка», («На давній мотив»); ямби – шестистопові та п’ятистопові («До мого фортеп’яно», всі сонети), чисті п’ятистопові ямби («В’язень», «Коли втомлюся…», «Мій шлях», «Сон», «Заспів»), чотирьохстопові ямби («Скрізь плач і стогін…»). Але найбільше приваблюють її метри трьохскладові, так звані «трьохдольники», – в світовій тонічній поезії специфічно-ліричні метри, особливо анапест – їх вона вносить в нашу поезію відразу в великій кількості та залишається їм вірною до кінця своєї ліричної творчості. В першій збірці Лесі Українки маємо дактилю різного – сім поезій, амфібрахію – чотирнадцять, анапесту – п’ятнадцять, притому, що ця збірка містить 57 поезій. Можна нагадати, що ці «трьохдольні» метри, наприклад, в сусідній поезії російській, добре відомій молодій Лесі Українці, в невеликій кількості зустрічалися тільки в Жуковського, в меншій – у Лермонтова, майже чужі були для Пушкіна і розквітли для російської лірики тільки в роки п’ятидесяті 19-го століття – в Некрасова та Фета. Перший з цих російських поетів «трьохдольника» був не чужий для Лесі Українки – переважно через молоді впливи поезії Старицького.

Ми торкнулися поки що тільки-но формального новаторства молодої Лесі Українки; треба сказати, що і в галузі поетичного змісту, поетичної тематики вона навіть першою своєю книжкою не менший «здвиг» з традиційних позицій української поезії зробила. Подати українській ліриці такі теми, як «Сафо», «Остання пісня Марії Стюарт», «Натура гине – вся в оздобах», цикл «Кримських спогадів» і спромогтися на таку оригінальну тематичну лірику, як її поезії «Contra spem spero», «У путь», «Лагідні веснянії ночі» чи «Як що прийде журба» і «До мого фортеп’яно» – це справжній «здвиг», роль якого можемо оцінити тільки в аспекті традиційної української ліричної тематики тої доби. Тут безперечно є відгомін пізньої інтимної лірики Кулішевої книжки «Дзвін», може до певної міри й Щоголівих елегій, але обрій цих поезій Лесі Українки (не кажемо художній рівень, – бо це перші спроби Лесині) значно ширший, не стільки навіть інтимний, скільки якийсь «вселюдський».

Ми зупинилися досі на «новаторстві» та «здвигові» Лесиних тільки ранішньої доби (першої її збірки), це було досить показово, особливо для 14-20-літньої поетки. Але ці риси новаторства, незадоволення сучасними їй обріями української лірики, як з боку змістового, так і з боку формального, характеризують всю лірику Лесі Українки і роблять з неї безперечно нову, свіжу, несподівану і темами, і мотивами, і настроями і, нарешті, формальним виглядом віршів – українську лірику. Нам доведеться далі це показати на розгляді нових мотивів її різноманітної то сумно-елегійної, то уперто-бадьорої ліричної тематики, нових ліричних жанрів, що вона їх старанно, в міру сили, їй даної, вносила в свою лірику, нових і свіжих та різноманітних метро-ритмічних її ходів, її евфонічних засобів та образового матеріалу її лірики, взагалі того нового, що вона внесла в український поетичний стиль своєї доби.