Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Вірші / На крилах пісень / В’язень

На крилах пісень

В’язень

Леся Українка

Сидить в темниці в’язень самотний

І скрізь блукає поглядом, смутний:

То по закуренім низькім склепінню,

То по стіні, по брудному камінню.

Над головою в нього розпустила

Нудьга свої широкі сиві крила.

А думка рветься в той широкий світ,

Його вкрива тепер весняний цвіт…

«Забудь той світ! міцна твоя темниця!»

І думка пада, мов підбита птиця.

Не плаче бідний в’язень, не ридає,

Сумний, понурий, край вікна сідає.

Перед вікном широка бита путь,

По ній чужі байдужі люди йдуть.

Хто йде, хто їде – на темницю гляне.

Холодний погляд!.. Ох, як серце в’яне!

В темниці тут жива душа конає,

Ніхто про те не думає, не дбає…

Дорогою йде жінка молода.

Яка ж сумна, убога та бліда!

І на руках несе малу дитину,

Обгорнену в подерту сірячину.

Яка ж вродлива, гарна, мов картина,

Та безталанна вбогая дитина!

Побачив в’язень пару ту й зрадів,

А тільки вид йому як сніг збілів.

Ох, се ж його дружина молодая!

Ох, се ж його дитинонька малая!

«Здоров був, любий!» – жінка говорила, –

А в голосі її сльоза бриніла.

Але весела й жвавенька була

І щебетала дівчинка мала:

«Ку-ку, ку-ку! а де ти? тут, татусю?

Візьми на руці, поцілуй Марусю!»

Здавалось, певне, бідному дитяті,

Що татко жартами сховавсь за грати.

А татко ручку доні цілував

І гіркими сльозами обливав.

«Ох, ти ж моє дитя кохане, рідне!..»

А жінка мовила: «Радіє, бідне…

Мале, – його ще лихо не діймає;

Вже другий день, як хліба в нас немає.

В неділю ще за той нещасний хліб

Останнюю худобу жид загріб,

Продав за довг остатнюю корову…»

І сльози жінці перебили мову;

До каменя холодного припала

І гірко, розпачливо заридала.

Мала дитина почала квилить

І стиха їсти в матері просить.

«Прощай!» – промовила понуро мила,

Дитину до віконця підсадила.

Татусь, цілуючи свою дитинку,

Невільничого хліба дав скоринку…

Він погляд свій услід їм посилав.

Він і тепер не плакав, не ридав,

На очах в його сльози не блищали, –

Вони на серце каменем упали.

І в’язень руки заломив з журбою:

«Навіщо ми побралися з тобою!..»

[1889]


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 60 – 61.

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1889, № 23, стор. 335.

Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 747, стор. 1 – 4.

Датується 1889 р. на підставі першодруку.

Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 20 – 22.

Стежки

На крилах пісень

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 24988

Модифіковано : 30.03.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.