Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

15.03.1892 р. До Л. М. Драгоманової-Шишманової
та І. Д. Шишманова

Колодяжне

Незнайома та люба родино, Ліда та Ваня!

От пробиваю лід! Тепер вже весна, то легше всякий лід пробивається. Насамперед стоїть фатальне «язикове питання», якою мовою провадить нам розмову? Та я так гадаю: по-болгарськи не вмію, по-французьки не звикла, по-московськи не хочу (бо теж не звикла), отже, як почала, так вже і кінчатиму. А відповідь пишіть якою хочете з сих чотирьох мов, або і всіма чотирма заразом, то я вже прочитаю, аби лиш написали.

Може, розсердитесь, що так до обох разом пишу? Але простіть, не можу інакше, «es hat seine Gründe». Я таки трохи боюся писати до вас – Ваня, здається, висказував надію, що мої листи мусять бути інтересні, а тут якраз спостигне гірке розчарування, таке ж, як і після мого «личика», коли воно з’явиться у вас у Болгарії. Бо те «личико» мало чим краще (проте все ж краще!), ніж одне з тих «монстрів і раритетів», що папа Вам прислав «на позорище».

Шкода, що Маусиковий портрет погано вийшов, давнішній був краще, а тут вийшло, «так, щось чорненьке». Тільки очки гарненькі, бистрі. Щось не віриться, аби то він був у вас таким благонравним, як ви хвалитесь, не на те його очі показують. А якщо правда, то вам його розбалую, приїхавши, ось побачите! Ось я тепер зосталась з дітьми, бо мама в Києві, але я ще їм нікому жадної покути не завдала. Тільки тут цікавий феномен: наші малі слухають мене далеко краще, ніж було при мамі, і навіть куди краще, ніж самої мами, – я сама не знаю, чому се так. Я думаю, що наші діти буйніші від Зорьки, бо Зорька на портреті такий філософський вираз має. Я боюсь, коли б Зорі не забрали на літо в Париж, то я його мало бачитиму.

Я таки маю справжній проект їхати літом до вас. Коли дядькові не впору, щоб мене бачити, то я виберусь на іюль, а зачекаю поки він вернеться, тоді вже, може, і він мене не прожене. Ви мені порадьте по правді, як його краще зробити? Я ж собі думала так, щоб мені на літо вибратись десь в Болгарські гори чи над море та запросити Зорю і Раду тримати мені компанію, то ми б собі гляділися навзаєм і, певне, нам скучно не було б. Врешті, куди б ви поїхали, туди і я. Та ще б я хтіла знати, як-то краще випадає їхати, чи на Бургас, чи на Ізмаїл, а там «краєм Дунаєм», а коли Дунаєм, то до якого пункту? Ви вже, може, і не вірите моїм зборам, але ж на сей раз то хіба тільки яка диявольська сила мене затримає, коли я не дійду свого. Ще от що: не пошкодило б, якби я мала хоч поганенький болгарсько-який-небудь словар, то, може, б там у мене де-не-де слово маячило, так щоб для першої знайомості з Маусиком був сякий-такий репертуар слів. Бо хоч я з цілої нашої сім’ї найбільше розумію по-болгарськи, але се ще не показує великих моїх познаній. Я навіть і читати не зовсім тямлю, от не знаю, як треба «ять» читати (чи є, чи я?), як «г» (чи h, чи g). Трудно мені розібрати, де власне і як треба вживати praepositiones і як то обходитись без infinitiv-a. Не розумію інших звичайних слів, як напр[иклад], «ильадь». Се вже подібне до того, як один кацап казав: «Я все понимаю по-малорусски, только не знаю, что это такое «мов» (мов дурний, напр[иклад])». Однак на перший раз чи не годі?

Занадто вже інтересний лист виходить, а хорошого, знаєте, потрошку! Лід пробитий! Цілую вас, і чорненького Маусика, і Радозоріє.

Ваша Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 127 – 128.

Друкується за рукописною копією (ф. 2, № 1548).

Лист вперше надруковано у книзі: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 177 – 178, з рукопису Г.Лазаревського. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.