Перед (не пізніше) 14.11.1902 р. До Анджело де Губернатіса 

[…] je vois plus d’une analogie et c’est surtout à ce point de vue que je voudrais envisager ma matière, si jamais je parviens à élever ma voix devant le public italien.

Je dois observer que je ne suis plus novice en littérature, il y a longtemps que je me donne aux belles lettres, à la critique et au folklore aussi. Je ne suis complétement ignorée dans les cercles littéraires en Russie, Autriche et Allemagne, mais en Italie – qui est – ce qui se doute du nom modeste d’une Lessia Oukraïnka (mon pseudonyme littéraire)? Puis-je éspérer de me faire entendre dans une littérature où je suis une «persona ignota»? Je sais que les articles d’un nom inconnu ontils rarement la chance d’être seulement parcourus par les rédacteurs toujours si occupés!..

Encore me risqueraisje d’envoyer quelque article tout droit à une revue quelconque, sans oser Vous incommoder, mais l’état chroniquement endommagé de ma santé m’oblige de ménager mes forces et d’éviter le risque de peine perdue dans mon travail, d’autant plus que la littérature est l’unique profession qui peut me procurer une certaine indépendance matérielle. Donc je Vous serais indiciblement obligée si Vous vouliez bien m’honorer de Vos indications sur mes chances d’être acquise à quelque sérieuse revue italienne et sur les conditions du travail littéraire en Italie.

Je ne suis pas si téméraire de Vous demander une protection, à Vous qui ne connaissez ni moi, ni ma valeur littéraire, mais j’ose Vous prier de ne pas laisser sans conseil «l’enfant de l’âme» de Michel Dragomanov. Toutefois, si Vous me trouvez importune avec mes questions, pardonnez moi par l’amour de la mémoire de Votre ami.

Ma tante m’a chargée de Vous remettre ses compliments et la lettre ce que je fais avec le plus vif plaisir en même temps que je Vous prie d’agréer de ma part les expressions les plus sincères de respect et de vénération.

Larisse Kossatch

[…] я передбачаю щось подібне, і саме з цієї точки зору хотілося б розглянути моє питання, якщо мені коли-небудь трапиться нагода заявити про себе перед італійською публікою.

Хочу зазначити, що я вже не новачок у літературі, я давно займаюся белетристикою, критикою, а також фольклором.

Мене певною мірою знають у літературних колах Росії, Австрії, Німеччини, але в Італії – кому відоме скромне ім’я Лесі Українки (мій літературний псевдонім)? Чи можу я сподіватися, що мене почують у літературі, де я «persona ignota»? Я знаю, що у статей, підписаних невідомим іменем, дуже мало шансів бути прочитаними редакторами, завжди такими зайнятими!..

І все ж я зважуюся надіслати котрусь свою статтю безпосередньо до якого-небудь журналу, не насмілюючись завдавати клопоту Вам, хоча стан мого здоров’я постійно погіршується і примушує мене берегти сили й уникати ризику марно витраченої праці, тим більше, що література – єдина професія, яка може забезпечити мені деяку матеріальну незалежність.

Я була б безмірно Вам вдячна, якби Ви знайшли за можливе порадити мені стосовно моїх шансів бути прийнятою до якого-небудь серйозного італійського журналу та умов літературної праці в Італії.

Я не настільки надокучлива, щоб просити протекції у Вас, бо Ви не знаєте ні мене, ні моїх літературних достоїнств, але насмілююсь просити Вас не залишити без поради «духовну дитину» Михайла Драгоманова. Коли ж Вам мої прохання видадуться нав’язливими, вибачте мені заради любові до пам’яті Вашого друга.

Моя тітка кланяється Вам і передає листа, що я й роблю з величезним задоволенням і прошу одночасно прийняти від мене запевнення в щирому шануванні й повазі.

Лариса Косач

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 13, с. 138 140 (текст); с. 493 (примітки).

Подається за першодруком мовою оригіналу: Варварцев М. Флорентійська знахідка: лист Лесі Українки. Радянське літературознавство. 1982. № 4. С. 63 – 67. Автограф зберігається у відділі рукописів Центральної національної бібліотеки м. Флоренції (Фонд А. де Губернатіса. Касета 71. № 47). Початок листа не зберігся.

Датовано орієнтовно за змістом та на підставі інформації з листа Лесі Українки до М.Кривинюка від 1 (14) листопада 1902 р. («треба було злагодити різні наглі листи (переважно ділові та ще й на різних мовах»).

Де Губернатіс Анджело (1840 – 1913) – італійський культурно-громадський діяч, письменник (номінант на Нобелівську премію з літератури), літературознавець, видавець, засновник й очільник низки періодичних видань, у яких публікував статті про літературну Європу («Східний огляд», «Європейський огляд» тощо), один із фундаторів україністики в Італії, приятель М.П.Драгоманова від 1871 р., його адресат; тоді професор Римського університету (1891 – 1908).