11.1902 р. До сестри Ольги

(Сей листок aparté, для тебе тільки).

Хвалю тебе, Лілея моя славная, що ти не ставиш всього на карту для любові. Мені дивно, що т[ьотя] Єля міряє любов таким надзвичайним аршином [мені дивно взагалі, як то можна міряти чужу любов – хто був в чужій душі?], я думала, що і в неї аршин наш. Взагалі вона мене тепер де в чому здивувала, та про се колись потім, не так се важно. Тільки ж не вважай ти так занадто і на всі околичності, бо знов же й у «жінок Косач» не раз буває, що вони приносять жертви таким людям або й околичностям, що зовсім того не варті. Не раз буває, що ми щадимо ті кошти, яких все одно ощадити не можемо і вони йдуть на справи, ще менше важні, ніж наші; не раз ми, щоб не зачепити чийого занадто дражливого почуття, ріжемо собі душу і завдаємо серцю повік незагойні рани. Але ж се вже «самосожигание» і до нього допускатись не слід.

Коли ти щаслива і маєш у всьому удачу, то не ображай своєї долі, не відпихай її дарунків, не марнуй їх. Що ти не переводишся до Львівського унів[ерситету], се, звісно, так і слід, бо тепер українцям ганьба вступати до нього. Що М. В. не їде до Києва, то теж розумно, бо міг би зруйнувати ледве-ледве налагоджену справу своєї заграничної науки. Але чому тобі не поїхати в гості до нього, то вже я не знаю. Вже ж од того нічого не завалиться і не пропаде, ні матеріально, ні морально. Се, звісно, ваше спільне діло, а не моє, тільки ж коли ви говорите зо мною на сі теми, то й я вимовляю свою думку. Trop de raison devient irraisonnable.

Взагалі, я, певне, менше розсудлива від тебе: я не завжди тямлю, «за що і через що я кого люблю», принаймі, часто буває, що за те саме я одного люблю, а другого ні люблю, ні не люблю. Здається, я тільки те напевно знаю, за що я кого перестаю любити. Часто, люблячи когось, я думаю: якби він був отакий і такий, вчинив те і те, то я б його не любила (і се напевне), але якби хто інший мав усі ті добрі прикмети, що сей, то чи я б того іншого любила? не знаю… навряд. На мою думку, в кожному почутті єсть іще щось недослідиме, un je ne sais quoi, і то, власне, теє «щось» дає барву цілому почуттю. І тут «чад» ні до чого. Напр[иклад], тебе я безперечно люблю без чаду і Мишу теж (братерське почуття, кажуть, найчистіше в світі), я стрічала людей, об’єктивно говорячи, не гірших од вас, чому ж я їх не любила більше од вас? Не знаю і, скажу правду, знати не домагаюсь. Люблю і вже. Любов абсолютної справедливості не знає, але в тім її вища справедливість. В світі стільки несправедливо-прикрого, що якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливості безпосередньо, будем же поправляти її іншою несправедливістю – любов’ю!

Я не стою за абсолютну правду такої «теорії любові», з мене взагалі кепський теоретик, але ж «кожний Іван Іванович має свою філософію», то нехай і в мене буде своя…

Коли ти пересердилась на Мишу, то добре, але я ще не пересердилась на нього за тебе (за других взагалі трудніше прощати, ніж за себе, – правда?). Я не розумію його поводіння в сій справі. Видно, справді «історія нас учить, що вона нічого не учить» – се власне я бачу на Миші і Шурі. Кому-кому, а їм би не випадало дивитись на все Familienstandpunkt, навіть om Philisterstandpunkt. Я з ними ще поговорю про се.

Ніжності Квітки тобі нема чого боятись ні з якого погляду: ти найбільшої ніжності варта, а він така чудово чиста натура, що від нього варто її приймати. Я дуже-дуже рада за ваші відносини. Він мені теж писав на сю тему.

Нападись там на Квітку, щоб не відносився з легкомисленим розпачем до свого здоров’я. То правда, що він дуже нещасний з тією неврастенією, і хто знає, що з нього буде з нею, але ж він тебе признав за Geistmedicus, то, може, ти якось його дух підтримаєш в сьому напрямі. Взагалі йому слід помогти. Папа обіцяв мені помогти найти місце «сиделицы» Квітчиній матері (не конче в Києві, можна в уїздах), та, здається, забув про сю справу. Нагадай йому якось (тільки не від мене, а від себе говори). Запитай Квітку, як стоїть тепер та справа, то він тобі скаже. Їх матеріальний стан дуже поганий, ще ж до того вони всі більш-менш хворі.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 380 – 382.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 435).

Датується за біографічними даними. У виданні: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 13, с. 457 для цього листа запропонована дата «Перед 1 (14) січня 1902 р.»

Що ти не переводишся до Львівського університету, се, звісно, так і слід – 1902 р. частина українських студентів на знак протесту проти політики австро-угорського уряду демонстративно залишила Львівський університет і виїхала на навчання за кордон (так звана «сецесія»).