29.06.1909 р. До М. М. та Б. Д. Грінченків
Телаві |
3-я Нагорная, 31 |
Вельмишановні Маріє Миколаївно і Борисе Дмитровичу!
Дуже-дуже ми обоє вдячні Вам за авторські дарунки, а ще більше за пам’ять про нас. Раз у раз ми згадуємо про Вас і довідуємось через родину, як Вам живеться, а писати просто до Вас якось не одважувались, думаючи, що, може, Вам і не до листування… Ще якби могло писане слово справді вимовити все, що так глибоко почувається, а то воно все виходить наче холодне чи офіціальне, може, тому, що й живе слово часто німіє перед величчю горя. Так, принаймні, буває у мене. Та либонь і Ви се гаразд розумієте, бо, певне, з тої самої причини не обізвалися листом до мене, посилаючи Ваш цінний подарунок.
Але тепер я таки одважусь обізватись до Вас, бо думаю, що, може, чимсь можу стати Вам у пригоді. Я чула, Борисе Дмитровичу, що Ви все нездужаєте і що на зиму маєте десь виїхати на ліки. Чи зважили вже, куди саме? Коли ні, то, може, я послужу Вам до якої поради, гірким досвідом умудрена. Якби Ви знали, як ми тепера жалкуємо, що стільки грошей витратили на Крим, коли за кордоном усе те було б ліпше й дешевше. Он люди пишуть, що в Єгипті можна чудово прожити за 75 p. y місяць, а в Криму за сі гроші люди Hundesleben мають. Коли б Ви наважились туди поїхати, то я була б рада, бо й мені конче треба в Єгипет на сю зиму, а то я сього року так ниділа, що вже, здається, гірше нікуди. Може, й Клим поїде зо мною на місяць – два, але надовше йому не можна, отже, муситиму сама сидіти цілу зиму (либонь, з грудня до квітня).
У Сан-Ремо досі живе Надія Кибальчич (Козловська) з чоловіком і писала мені, що хоче з осені одкрити недорогий пансіон для хворих (чоловік же її лікар), то, може, і в неї не було б Вам погано – вона людина симпатична і порядна.
А як уже не змога або нехіть Вам їхати на чужину, то, може, ліпше, ніж у Криму, було б понад Дністром у Кам’янці, – сей курортик тепер дуже вилюднів, а проте ще не навчився так обдирати людей, як «русская Ривьера», клімат там гарний, околиця гарна, а народ рідний. Я б там з охотою жила, коли б вибір житла залежав від мене.
Але, може, Вам і зайві усі мої поради. Простіть, що настираюся, бо се справді тільки од щирого серця. Коли б же Вам таки треба було щось більше довідатись про такі справи, то я з охотою і сама напишу, що знаю, і людей допитаюсь по дальших світах.
Поки там Єгипет, то ми з чоловіком уприскуємо собі антитуберкулічну сироватку д[окто]ра Spendler’а. Мені, сказати правду, користі щось не видко з того (бо, кажуть, туберкульоз нирок якось мало сим способам піддається), а Климові таки є користь, бо груди видимо зміцніли, відколи став міцніший розчин уприскувати. Воно правда, що Климові таки лікар сеє радив, а я вже так за компанію і собі почала, хоча мені ніхто не радив, бо мене якось лікарі зовсім бояться зачіпати і ніколи мені нічого не радять. Остання порада була мені в Берліні – ото, щоб їхати в Єгипет, та й я тієї досі не виконала, може, собі на погибель… Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, бо часто од виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції. Проте все ж дещо пишу, та от і лежить воно «втуне», бо речі все великі, а в «Віснику» – хвалиться – «залежи», от і жде воно слушного часу, бо деінде довшої речі не можна примістити, а сама видавати я не вмію, та воно і трудно з такої далечі, як оцей Телав. Місто се яко місто поганеньке дуже, але околиця дуже гарна і клімат нічого собі, тільки не для мене, бо надзвичайно часто дощ іде, і хоча спливає з гори хутко, а все ж у повітрі багато пари, то через се мені і тутешнє тепло не служить.
А найгірше не служить мені чужина. Стільки вже я на їй жила, а ніяк не привикну… Хоча рідному краєві з мене тепер небагато користі було б, хоч би я й там була. Я ж «большею частию лежу на кровати».
Читала я про переміни на «Просвіті». Який то там лад тепер буде?.. Боюся, що ніякого, бо стали на чолі люди може й добрі, та без досвіду і без престижу, а се для товариства в наші часи дуже погано.
Однак годі вже мені, може, я Вас і втомила.
Посилаємо Вам групу грузинських писателів, – може, цікаво. Гарненьке видання, правда? Якось дотепно скомпоновано.
Вітаємо Вас якнайщиріше.
Л. Квітка
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 281 – 283. В ціє публікації допущена помилка в даті – 16.IV.1909 замість 16.VI.1909. Виправляємо згідно вказівки І. Щукіної (4.03.2018 р.).
Вперше надруковано в журналі «Радянське літературознавство», 1965, № 6, с. 85 – 86.
Подається за першодруком.
Спендлер – особа не встановлена.
речі все великі – в цей час писались і готувались до друку драми «У пущі», «Руфін і Прісцілла», драматичні поеми «На полі крові», «Йоганна, жінка Хусова».
«Большею частию лежу на кровати» – Вислів із твору М. В. Гоголя «Записки божевільного».