Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Драматичні твори / Кассандра / 5

Кассандра

5

Леся Українка

X

Варіанти тексту

Покій Кассандри. Нема нікого.

Деїфоб

(ввіходить)

Кассандро! сестро! де се ти? Рабині!

(Плеще в долоні і гукає.)

Рабині, гей!

З сусіднього покою увіходить рабиня старенька.

Рабиня

Що, владарю?

Деїфоб

Та що се,

невже моя сестра служниць не має,

що й не докличешся нікого?

Рабиня

Вжеж,

пророчиця рабинь всіх розпустила,

казала: годі вже тих царських звичок,

час привикати без рабинь до праці,

бо хутко здасться.

Деїфоб

От нові ще примхи !

А ти чия?

Рабиня

Царівни Поліксени.

Деїфоб

Ну, все одно, піди поклич сестру.

Рабиня

Котору? Поліксену?

Деїфоб

Ні, Кассандру,

та хутко.

Рабиня

(йде воркотячи)

Хутко! бач, який швидкий.

Старі вже ноги в мене, де тут хутко…

(На порозі.)

Та он вона й сама… Царівно, швидше –

там братик дожидається…

(Виходить.)

Кассандра

(з кужілкою за поясом і з веретеном іде, прядучи)

Вітаю.

Деїфоб

І що ти справді вигадала, сестро?

Рабинь всіх розпустила, а сама

кужілки з рук не випускаєш.

Кассандра

Брате,

воно завчасу краще привикати

до неминучого.

Деїфоб

Се рабська мова!

Царівна так би не сказала зроду.

Кассандра

А що ж казати?

Деїфоб

«Або царювати,

або загинути!»

Кассандра

Ми всі загинем,

та не царюючи.

Деїфоб

Дай спокій, сестро,

і не частуй мене пророкуванням.

Се чисте горе: брат – пророк, сестра –

пророчиця, нема де проступити

у власнім домі за віщунством рідних.

Ось ти взяла кужілку, се й гаразд,

казати правду, дівчині се личить

далеко краще, ніж пророча мова.

Отак пряди й не пророкуй.

Кассандра

Я, брате,

сама б радніша прясти білу вовну,

ніж віщувати всім нам чорну долю.

Деїфоб

Пряди, пряди – ниток багато білих

зарученій потрібно на весілля,

на шлюбні шати й на дари для гостей.

Кассандра

Се й ти вже, брате, бачу, у пророках,

та шкода, що не в пору й не до речі.

(Ображена одвертається.)

Деїфоб

I в пору, і до речі. Я, сестрице,

не звик даремне марнувати мову.

Якщо кажу, то, значить, варто слухать,

а ти хоч і віщунка, та сама

своєї долі, видно, не вгадаєш,

то я тобі скажу: ми заручили

тебе оце тепер за Ономая,

царя лідійського.

Кассандра

Зарані, брате,

говориш ти мені: «Ми заручили»,

бо ще ж я не рабиня поки що

і маю власну волю.

Деїфоб

Ні, Кассандро,

бо кожна дівчина, чи то рабиня,

чи то царівна, слухає родини.

Кассандра

Я, брате, й не рабиня, й не царівна,

а більше й менше, ніж вони обидві.

Деїфоб

Я не для загадок прийшов сюди,

не для пустих розмов. Кажу виразно,

що ти заручена. Цар Ономай

тебе собі жадає в надгороду

за спілку й поміч проти ворогів.

Хвалився він, що піде в бій сьогодні,

і всіх своїх лідійців поведе,

і що не зайде сонце, як вже буде

розбите впень усе вороже військо.

«Коли се правда, – ми сказали, – завтра

ти поведеш Кассандру до намету».

Кассандра

Хіба що так! «Коли се правда…» Власне,

що се неправда.

Деїфоб

Я не сподівався,

що ти, троянка і дочка Пріама,

так самолюбно можеш відрікатись

подать рятунок Трої і родині.

Атрідова дочка була величніш,

недарма еллінки проти троянок

так величаються, бо вийшла з них

славутня Іфігенія, що радо

життя своє дівоче положила

за славу рідного народу.

Кассандра

Брате,

не знаєш ти ціни жіночим жертвам,

а я тобі кажу: з усіх жінок

славутня Іфігенія зложила

ще не найбільшу й не найтяжчу жертву.

Ох, скільки тяжких, хоч безславних жертов

зложили ті жінки, що не лишили

імення по собі! Якби схотів ти

від мене жертви крові, певне б, я

її здолала дати, але сеї

не можу, брате, я не героїня.

Деїфоб

Так, я се бачу, ти сестра Паріса,

але не Гектора. Наш Гектор міг

життя віддати, жінку залишити,

осиротити сина для рятунку

або для честі Трої. А Паріс

готовий для Гелени загубити

весь рідний край. Отак і ти, Кассандро,

для тіні млявого свого Долона,

хоч сам він був зрадливий проти тебе,

готова всіх нас утопити.

Кассандра

Брате!

Не ображай загубленої тіні!

Ти кажеш, млявий був Долон, зрадливий?

Чому ж той млявий та пішов на згубу,

на смерть видиму в той час, як ніхто

з моїх братів-героїв не одваживсь?

Либонь, тому, що Гектор вже був мертвий,

а Деїфоб одважний тільки словом.

Деїфоб

Старий я для розвідок. Ти ж, Кассандро,

ще молода, щоб старшого судити.

Кассандра

Над всіх старших найстарша Правда, брате.

На ймення правди, я тебе питаю,

за що ти тінь Долонову образив,

за що героя ти назвав зрадливим,

героя, що за рідний край загинув?

Кого він зрадив?

Деїфоб

Та тебе ж, Кассандро!

Чи ти забула?

Кассандра

Брате, ти не знаєш,

яка буває зрада. Я тобі

на ймення Аполлона присягаюсь:

я перша віддала Долону перстень,

бо я від нього не хотіла жертви

такої, як тепер від мене ти бажаєш.

Нещиро стати за дружину – зрада,

але Долон мій зрадником не був.

Деїфоб

Лишім. Хто вмер, не встане. Річ не в сьому,

а в тому, що повинна ти вчинити

для щастя й для рятунку всеї Трої.

Кассандра

Почім же знаєш ти, що в тім рятунок?

Деїфоб

Я знаю те, що се остатня змога.

Чи ти даси рятунок – невідомо,

але повинна ти вчинить сю пробу.

Коли уб’ють лідійця – люди скажуть:

«Що ж, не судилось!» А як ти відмовиш,

то скажуть всі, що ти нас загубила.

Цар Ономай до тебе зараз прийде,

щоб ти йому сама сказала слово.

Єдине слово «згода!» – і лідійці,

вшиковані до бою, рушать зараз.

Кассандра

Мій брате, се була б потрійна зрада –

себе самої, правди і лідійців,

бо я отим одним-єдиним словом

погнала б на погибель ціле військо.

Деїфоб

Миліш тобі чужинці, ніж родина!

Кассандра

А нащо ж нам даремне їх губити?

Не врятував нас Гектор богорівний,

куди ж сьому лідійцеві!

Деїфоб

Кассандро,

забула ти, що був тоді Пелід,

теж богорівний, ще й богорожденний,

тепер його нема.

Кассандра

Так говорила

Пентезілея, красна амазонка,

що згинула за Трою без пори.

Деїфоб

Та що Пентезілея! Все ж то жінка! –

не жінці врятувати Іліон.

Кассандра

Се правда, брате, отже й не Кассандрі.

Деїфоб

(гнівно)

Гей, не чіпляйсь до слів!

Стара рабиня

(виходить)

Там той, чужий,

все домагається, чому його не кличуть.

Кассандра

Скажи йому, щоб він ішов сюди,

а ти лиши нас, брате.

Деїфоб

Що ж ти скажеш?

Кассандра

Що бог мені звелить.

Деїфоб

Ну, пам’ятай,

як тільки бог звелить сказать: «не згода», –

до тебе ймення зрадниці пристане

віднині і довіку.

Кассандра

Деїфобе!

Деїфоб

Я перший прикладу його до тебе

прилюдно, на майдані, пам’ятай.

(Виходить.)

Ономай

(входить і спиняється у порога. Мовчання.)

Царівно, радуйся.

Кассандра мовчить.

Я соромливість

високо поважаю, але все ж

бажав би я таки почути слово,

хоч те єдине, що мені належить.

Кассандра

Ти певен, що воно тобі належить?

Ономай

Твій батько й брат запевнили мені

те слово.

Кассандра

Так від них ти й чув його,

а я тобі його не запевняла,

та ти ж і не просив, і не питав,

а хочеш просто взяти як належне.

Ономай

Прости, царівно, знаю, що дівчата

солодкі речі люблять, але я

не вдавсь для того. В мене річ коротка,

не ти мене, а я тебе посватав,

то, значить, уподобав, справа ясна.

Адже тебе за жінку я бажаю.

Кассандра

З одного боку.

Протезілай

А дівчат питати

про любощі не випадає, кажуть,

бо все одно вони не скажуть правди.

Кассандра

Ні, я скажу, Протезілаю, знай,

я іншого любила.

Протезілай

Де ж той інший?

Кассандра

Загинув він за рідний край.

Протезілай

Дарма!

Хто вмер, не оживе, і що минуло,

не вернеться.

Кассандра

То був мій наречений,

Протезілаю.

Протезілай

Що ж, я гекатомби

для тіні не пожалую, царівно,

коли її загодити чим треба.

Кассандра

А чим же ти мене загодиш, царю?

Протезілай

Я нареченій змовчу се питання,

а жінці відповім.

Кассандра

Як можеш ти мене бажать за жінку?

Ти ж бачиш, я душею не твоя.

Ономай

Як буде мій сей стан, і сії очі,

і сі уста, вся горда пишна постать,

то де ж із них подінеться душа?

Адже й вона тоді моєю буде.

Кассандра

Не більше, ніж душа твоїх рабинь.

Ономай

Не прикладай сюди рабинь, Кассандро!

Царицею ти будеш так, як личить

моїй дружині і дочці Пріама.

Кассандра

Не личить їй десь по неволі жити,

хоч би й царицею.

Ономай

Я ж не беру тебе

рукою збройною, по волі підеш.

Я міг би прилучитись до ахейців,

і зруйнувати Трою, і забрати

тебе в полон, але я чесно хочу

тебе від батька взяти, заслуживши

послугою великою.

Кассандра

Купити

мене ти хочеш, царю?

Ономай

Всі герої,

найбільші навіть, купували так

собі жінок.

Кассандра

То не було геройство.

Герой користі не шукає зроду.

Ономай

Геройство мусить мати надгороду,

се і боги, і люди признають.

Кассандра

Хіба не досить слави?

Ономай

Слави маю

я й так, царівно, досить, а дружини

не маю ще, от і беру тебе.

Кассандра

Уже й береш? Я ще не віддаюся.

Ономай

Царівно, правду мовити, я честь

хотів тобі, питаючи, зробити,

як жриці божій і царівні Трої,

а в нас у Лідії нема звичаю

дівчат питати, коли батько згоден.

Кассандра

Знай, Ономаю, шлюб такий не буде

з Кассандрою щасливий.

Ономай

Не лякай,

пророчице, мене пророкуванням.

Я думаю, що й доля любить сильних,

одважних і рішучих; кожна жінка

повинна їх любити, а не любить,

то муситиме полюбити.

Кассандра

Царю,

не знаєш ти мене, що так говориш.

Ономай

Жінок я досить знаю.

Кассандра

Та Кассандра

ще не була між ними.

Ономай

От тому

я й хочу взять її.

Кассандра

На лихо взяв би!

Я не люблю тебе.

Ономай

Полюбиш!

Кассандра

Ні, ніколи

не полюблю того, хто так підступно

скористав з нашої недолі.

Ономай

Хто так славно

твій край відрятував?

Кассандра

Не квапся, царю,

то ще лежить у Зевса на колінах.

Ономай

А якби стало так?

Кассандра

Я оборонцю

хвалу і дяку склала б,

але за себе я б його кляла,

так як тепер клену, даючи слово.

Протезілай

А слово все ж даєш?

Кассандра

Я мушу, царю.

Протезілай

Про те я не питаю, з мене досить,

коли ти скажеш: «Згода».

Кассандра

Згода, царю.

Так каже бранець, як спитає ворог.

Протезілай

Я друг твого народу, ти побачиш.

Кассандра

Я не побачу. Коли є ще правда

в богів, то я тебе востаннє бачу!

Протезілай

Як я загину, то загине й Троя.

Кассандра

(в пророчому нестямі)

Загине Троя, і Пріам загине,

і все даремне, всі слова, всі жертви,

усі несвітські муки. Нащо? Нащо

моє карання, сей даремний біль?

Протезілай

Царівно, коли так ти серцем рвешся,

то заспокойся, я вертаю слово.

І справді ти мене востаннє бачиш.

Ще до заходу сонця геть відійде

у Лідію усе лідійське військо.

Кассандра

У Лідію?

Протезілай

Вже ж не куди, царівно.

Невже ти думала Протезілая

для Трої в оборонці залучити

речами згірдними та ще й прокльоном?

Кассандра

Протезілаю, я тобі казала,

що склала б щиро я хвалу і дяку

тобі за оборону, якби він

покинув вимагати в нагороду

мене…

хвалу і дяку склала б, якби він

покинув вимагати в надгороду

мене…

Ономай

Я бачу, ти, царівно, мудра!

«Хвала і дяка» – от і вся заплата.

Та се я дам якому злидареві

від свого столу м’яса, то й почую

хвали і дяки досить.

Кассандра

Чи ти бачив,

як оборонця визволені славлять?

Ономай

Не раз, не два! Скажу тобі, царівно,

що переможця і не так ще славлять

подолані. Я й те і друге знаю –

ціна обом однакова, бо все то

безсилля силу славить. Але силу

віддати за таке – збожеволіти!

Я не безумний. Голову нести,

губити військо, щоб «хвалу і дяку»

сказав хтось по-троянськи? Я се дома

почую по-лідійськи від жіноцтва,

як військо приведу назад без бою.

Мовчання.

Так що ж, царівно?

(Налагоджується йти.)

Кассандра мовчить, але, видимо, бореться з собою. Ономай бариться, завваживши се.

Деїфоб

(увіходить. Завваживши нерішучі постави обох, проникливо і грізно дивиться на Кассандру)

Згода, сестро?

Кассандра

Згода!

Ономай

По щирості?

Кассандра

Як голову нести,

губити військо ти готов за теє,

щоб я сказала: «Сі уста твої,

ся постать, сії очі», – добре, згода.

Коли твій люд готов своїх жінок

лишити вдовами, аби цареві

здобути наречену – добре, згода.

По щирості кажу!

Ономай

Чудна у тебе,

Кассандро, щирість. Ну, та годі

змагатися словами, час іти,

щоб заслужити ділом надгороду.

Кассандра

Які діла, така і надгорода!

Прощай же, Ономаю!

Ономай

Будь здорова.

Ономай і Деїфоб виходять. Знадвору чутно глухий лемент великої юрби.

Поліксена

(вбігає)

Кассандро, пробі, що ти наробила?

Кассандра

Я мусила, сестрице, дати слово.

Поліксена

Так ти дала? Так, значить, то неправда?

Кассандра

(холодно)

Ти, Поліксено, чиниш, мов безумна;

не знаєш, за що і кориш і хвалиш.

Поліксена

Хвалю за те, що ти вволила волю

і батька, й брата, і всії родини.

Кассандра

То, значить, і твою?

Поліксена

Та що ж, сестричко,

видима смерть страшна.

Кассандра

А для рятунку

не варто жалувать, хоч і сестри?

Поліксена

Але ж тобі там буде добре, люба,

царицею у Лідії багатій,

її ж недарма золотою звуть.

Кассандра

На золото Кассандра не жадібна,

і з неї досить однії обручки.

(Дивиться на Долонову обручку на своїй правиці.)

Поліксена

(пестить її)

Сестриченько, я знаю, як се тяжко

забути милого, та нащо ж мертвим

щось інше, крім волосся, сліз і жертви?

Долонові ти справиш гекатомбу,

як богові, бо Лідія багатша

від Трої, там царицею ти будеш.

Кассандра

За нелюбом?

Поліксена

Та що робити, сестро?

Чи то ж багато є таких, що йдуть

по волі й по любові? Се вже доля

така жіноча слухати не серця,

а волі рідних – добре ще, як рідних,

а то ж не раз і переможець гордий

примусить бранку за дружину стати.

Он Деїфобова Антея йшла

за нього по неволі, а протеє

тепер вона йому дружина вірна

і дітям ніжна мати.

Кассандра

Поліксено,

а якби знов посватали тебе

після Пеліда за якого-небудь?

Поліксена

Та що ж… я знаю, другого не буде

такого, як Пелід, але ж мені

довіку дівувати не годиться,

і я пішла б, якби хто був до пари,

як не дружину, то діток любила б,

як не кохання, то хоч господарність,

покірливість і вірність принесла б

дружині в посаг.

Кассандра

А якби не мала

нічого, крім ненависті й прокльонів,

то що б ти принесла своїй «дружині»?

Поліксена

Яка ти знов страшна, як се говориш!

Кассандро, признавайся, значить, правда,

що ти його кляла і віщувала

йому й лідійцям згубу?

Кассандра

Відки знаєш?

Поліксена

(трошки збентежена)

Мої рабині під вікном були,

сушили вовну, чули ненароком

розмову вашу. І не знаю, як

твої слова передались лідійцям.

Ти чула гомін? То гукало військо

лідійське: «Царю, ми не йдем на згубу,

Кассандра закляла! Ми йдем додому!

Хай гине Троя, як їй те судилось!»

І вже три лави подались додому.

Кассандра

(мимохіть)

Хвала богам!

Поліксена

Кассандро! безсоромна!

Кассандра

Але ж вони б загинули всі марне,

бо се ж їх смерть – заручини мої!

Поліксена

То нащо ж ти дала цареві слово?

Кассандра

Не обертай меча в гарячій рані!

Се нечесть, Поліксено, тяжкий сором

на голові моїй, отеє слово.

Се примус і ненависть промовляли

ганебне слово, а не я. Ой сестро!

Я так його ненавиділа палко,

його і все його безглузде військо,

оту юрбу рабів! Я радо, щиро

промовила – їм на погибель – «згода»!

Поліксена

Страшна, незрозуміла ти, Кассандро!

Андромаха

(увіходить)

Хвала богам! Пішли-таки лідійці!

Пішли на бій. Цар Ономай сказав:

«Я маю слово згоди від Кассандри».

Гелен запевнив, що по птаству бачив

щасливий знак на шлюб і перемогу,

а Деїфоб сказав, що то неправда,

немовби ти кляла царя й лідійців.

І заспокоїлись вони, й пішли.

Кассандра

Гелен казав, що він по птаству бачив

щасливий знак на шлюб і перемогу?

Неправду він сказав!

Андромаха

Та що, Кассандро,

доволі з нас уже твоєї правди,

зловісної, згубливої, так дай же

нам хоч неправдою пожить в надії.

Ох, я вже втомлена від тої правди!

Ой, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро!

Дай вірити хоч день, що мій синочок,

Астіанакс єдиний, буде жити,

що не загине він од рук ворожих

і буде сильний, владний, богорівний,

як був його отець, мій любий Гектор!

Ох, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро!

Кассандра

Для сну, для мрії ти згубить готова

усе те військо? Сором, Андромахо!

Андромаха

Не сором, ні, і кожна мати скаже,

що се не сором. Що мені чужинці?

Чого я маю жалувати їх?

А може ж, то і правда, що врятують

вони нам Трою? Може ж, то і правда?

Кассандра

Та тільки «може»!

Андромаха

Досить і того.

Надія є, Кассандро, є надія!

Кассандра

Прошу тебе, сестрице Поліксене,

пошли свою рабиню по Гелена.

Поліксена

Гаразд.

(Виходить.)

Андромаха

Нащо тобі Гелен?

Кассандра

Я хочу

його спитати. Я собі не вірю.

Вже бачиш, довершилась божа кара:

не тільки інші, а й сама Кассандра

зневірилась в Кассандрі. Я не знаю,

чи все те правда, що тепер я бачу.

Андромаха

А що ж ти бачиш?

Кассандра

Годі, Андромахо,

мене питати, щоб потім клясти.

На голові моїй вже й так прокльони

тяжать, немов залізна діадема,

сплелися над чолом слова вразливі,

немов гадюки над чолом Медузи,

шиплять вороже, труять, глушать розум.

Іди, збери своїх рабинь, звели їм

кітари й флейти взяти і музику

збратати з ніжним співом, може, сон

і мрію золоту вони накличуть

тобі на очі, втомлені від сліз.

Є в тебе фінікіянка рабиня,

ота, що вміє змії замовляти,

вона приспить в тобі змію тривоги,

і ти заснеш, і в сні тому не буде

нічого злого, ні війни, ні смерті,

ні страху, ні Кассандри.

Андромаха

Не глузуй.

Я вірю, що таки лідійці прийдуть

з царем і з перемогою. Прощай!

(Виходить.)


Примітки

Пентезілея – цариця амазонок, яка прийшла на допомогу троянцям під час війни, вбита Ахіллесом.

Лідія – рабовласницька держава в західній частині Малої Азії в XII – VI ст. до н. е. Насправді як окрема держава Лідія відома не раніше як з 7 ст. до н.е., тобто вона виникла років через 500 після Троянської війни. Ім’я царя «Ономай» вигадане Лесею Українкою і не зустрічається ніде, окрім її драми. Воно подібне до імені царя Еномая, але цей останній не має відношення до Троянської війни.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 7111

Модифіковано : 2.06.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.