Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Драматичні твори / Кассандра / 7

Кассандра

7

Леся Українка

X

Варіанти тексту

Великий майдан з храмом посередині на чималому підвищенні. Праворуч в глибині двір царя Пріама, ближче до сцени різні інші будови міста Іліона. Ліворуч близько до сцени Скейська брама.

Ясний ранок, майдан залитий сонцем.

Велика юрба люду троянського то входить у браму, товпиться перед храмом, гомонить то дужче, то тихше, часом зовсім затихає і жде чогось, насторожившись. З царського двору виходить Гелен в святочній білій одежі, у срібній діадемі, з білою посрібленою патерицею в руці: іде урочистою гіератичною походою.

Голоси в народі

Гелен іде! Дорогу прозорливцю!

Гелен

(зіходить на храмовий перистиль і дає знак патерицею, стукнувши нею тричі об мармуровий поміст, далі починає промову велично-віщим голосом)

Батьки, брати й синове! рідна Троє!

Боги з Олімпу зглянулись на сльози,

на гекатомби, на благання наші, –

без зброї подолали ворогів.

Зевс еллінам поклав у серце звагу

по добрій волі залишити Трою.

Підіть за браму – зник ахейський табор,

лиш кінь один стоїть на таборищі, –

богам троянським в дар дали ахейці

того коня. Він з дерева, не пишний

і не коштовний військовий дарунок,

та він дорожчий нам від срібла-злота,

від мармуру й каміння дорогого.

Дарунок згоди ліпший над здобуток,

що на війні ціною крові взято.

Ахейці відплили від нас по волі

своїх і всіх богів, а дар лишили

на знак пошани й згоди. Честь ахейцям!

Люди

Ахейцям честь!

Голос Кассандри

(з храму)

За кров, за смерть, за сльози!

Деїфоб

(обертаючись до дверей храмових)

Мовчи, Кассандро!

Гелен

(до троянців)

Вам, троянські мужі,

я раджу дар той повезти у храм

і край Палладіона там поставить.

Кассандра

(з’являється на дверях з чорною патерицею і простяга її, немов загороджуючи вхід)

Я не пускаю в храм.

Гелен

(одбиває її патерицю своєю)

Вступись, Кассандро !

Кассандра

(знов загороджує)

Мені належить влада не пускати.

Чоловіки не сміють наближатись

до постаті Паллади. Я сторожа

Палладіона. Ти вступись, Гелене,

гляди своїх пташок.

(Дивиться йому в вічі, він спускає патерицю.)

Нечистий дар!

Проклятий дар!

Люд порікує, видимо збентежений.

Голос з юрби

Та геть її женіть,

зловісницю!

Другий голос

Мовчи! вона ж царівна!

Перший голос

Дарма!

Вже те її пророкування

уїлось нам в печінки. Не доки ж

терпіти се!

Третій голос

Убить її!

Якийсь молодик заміряється списом.

Гелен

(здержує знаком руки)

Не руште!

Не проливайте крові – там святиня!

Деїфоб

То як же буде, брате, з подарунком?

Гелен

Ми храм новий збудуємо для нього,

«храм згоди» буде зватись. Поки що

стоятиме в царськім дворі дарунок.

(До Деїфоба.)

Ти призначи сторожу для пошани.

Кассандра

Сліпий побитих на сторожу ставить!

Деїфоб

Кассандро!

Гелен

Брате, й ви, троянські мужі,

перевезіть коня в царське подвір’я.

Деїфоб дає знак рушати і подається сам до Скейської брами.

Голоси з люду

Гелен наказує! Рушаймо, браття!

Гелена хай боги благословлять!

Він розум наш! Він наше око ясне!

Кассандра

Єдине око – й те більмом зайшло!

Увесь люд рушає за Скейську браму.

Гелен

Кассандро, слухай, нащо ти мене

на пробу ставиш дотинками тими?

Кассандра

На пробу, чи не станеш раз видющим.

Гелен

Кассандро, се ж безумство! Річ видима:

ахейський табор спорожнів; на морі

ані човна, ні цяточки немає.

Розвідачів далеко розсилали

ми з Деїфобом, найбистріших хлопців

і кінно, й піхотою. І не видко,

щоб де була яка залога, чати

чи щось подібне.

Кассандра

Дурно не дає

дарунків ворог.

Гелен

Та же той дарунок –

то миру знак. Чи ти ж не розумієш?

Кассандра

Вже ж ні. Якби оце посеред моря

палка жарина плавала по хвилях,

розжеврена вогнем, – то був би знак

воді від полум’я на мир. Та хто ж би

збагнув такеє?

Гелен

Люди не стихії,

і лиху, й гніву людському є край.

Ахеянок вже підросло багато

за час війни, і, може, Менелай

молодшу дома знайде від Гелени.

Кассандра

Гелену бачив він на Скейській брамі

учора зрана.

Гелен

Що ж?

Кассандра

Піди, Гелене,

до неї в гінекей і там подумай,

що ти сказав.

Гелен

(задумується. Тим часом з Скейської брами показується гурт узброєних троянців. Гелен показує їх Кассандрі)

Ти бачиш ті списи

і ті мечі? Не треба й остороги

пророчої. Он вартовий сурмач.

То ж сурма голос має, Троя – вуха.

Кассандра

Німий глухого буде вартувати!

Гелен

Кассандро, годі! Я глухий для тебе,

так же й твої слова німі для мене.

Договорились ми до краю. Годі.

Деїфоб

(з юрбою узброєних веде зв’язаного елліна до Кассандри й Гелена)

Сюди його, сюди! Нехай розсудять

троянські прозорливці сюю справу

і скажуть нам, що маємо робити,

з оцим чужинцем. Брате, й ти, Кассандро,

послухайте і зважте. Ми застали

сього чужинця край коня на полі.

Блукав мов непритомний, сльози лив

і, руки ламлючи, слова безладні

викрикував. Ми зайняли його,

пізнавши елліна з одежі й мови.

Тепер між нами розділилась думка:

одні говорять одпустить його, –

він тим покинутий, що божевільний,

і, певне, він не зробить зла нікому,

а другі кажуть: се розвідач хитрий,

убить його, щоб не було біди.

Поки Деїфоб говорить, надходять люди, чоловіки й жінки, хто з поля від Скейської брами, хто з будинків від міста, і збираються в гурт.

Голоси з гурту

Убить! убить!

Один голос

За віщо?

Другий голос

Так, для помсти.

Третій голос

Для остороги.

Четвертий голос

Покарає Зевс

за кров невинну.

Деїфоб

(дужим голосом)

Замовчіть, троянці!

Не вам належить суд. Скажи, Гелене,

убить його чи визволити радиш?

Гелен

Ні те, ні друге. Марне убивати

немає честі нам, та й небезпечно,

бо як дізнаються про те ахейці,

що елліна убито без вини,

то знову можуть розпочати чвару

на довгі роки. Тільки ж і пустити

непевного чужинця – необачно.

Нехай собі живе, але у путах,

під пильною сторожею.

Сінон

(полонений еллін)

Ой царю,

чи віщий прозорливцю! Я не знаю,

як маю величать мого владаря…

Але я бачу розум боговитий

у тебе на чолі. Збагни ж, премудрий,

ти душу елліна. Я сам з Еллади.

Еллада – се ж колиска споконвічна

святої волі. Правний син Еллади

без рідної стихії жить не може,

а хоч би й міг – не хоче.

Кассандра

Ти сим словом

на смерть почесну в Трої заслужив.

Гелен

Чого на смерть? Пусти його на волю,

коли нема вини на ньому.

Кассандра

Брате,

що єсть вина? Хіба гієна винна,

що смертю й розпадом живитись мусить?

Деїфоб

Хіба ти знаєш заміри чужинця,

що так його рівняєш до гієни?

Коли ти знаєш, то скажи виразно,

що саме він замислив нам на згубу.

Кассандра

Не знаю я нічого, тільки бачу

кривий гієни погляд, тільки чую

проникливий хижацький голос…

(В раптовім нестямі.)

Ой!

Гієни бродять по руїнах Трої

і лижуть кров іще живу… гарячу…

обнюхують ще не застиглі трупи

і радо скиглять…

(Стогнучи, закриває обличчя руками.)

Люди стоять у важкій мовчанці, далі починають перешіптуватись. Сінон тривожно оглядається на всі боки.

Деїфоб

(бере Кассандру за руку і потрясає. Стиха)

Сестро, спам’ятайся!

Доволі слів тих темних і страшних,

що придавили люд, мов димна хмара.

(Вголос.)

Коли гієну бачиш в сім чужинці,

ну, що ж, убий його, ми не бороним.

Гелен

(подає їй жертовний меч)

Ось маєш меч!

Кассандра

(збентежена)

Ні, браття, я не вмію

мечем владати.

Гелен

Жриця мусить вміти

в потребі всяку жертву заколоти

рукою власною.

Кассандра

Хіба се жертва?

Гелен

Се жертва прозорливості твоїй.

Кассандра

Чому ж ти сам сю жертву не заколеш?

Гелен

Сліпий наосліп лити кров не хоче.

Нехай твоє видюще око править

рукою певною. Єдине серце

нехай наказує руці й очам.

Деїфоб

Хай буде так. Нехай хоч раз Кассандра

не скаржиться на людську неймовірність.

Коли не винен еллін, хай за кров

спокутує Кассандра перед Зевсом,

а людський суд мовчатиме тепер,

за сеє ручить старший син Пріама.

Гелен вкладає меч в руку Кассандрі. Кассандра мовчки бере меч. На знак Деїфобовий Сінона підводять ближче.

Сінон

(простягає до Кассандри зв’язані руки і падає на коліна)

Пророчице!.. Ох, як благати маю

негідний я пречистую тебе?

Чужі тобі дрібні діла людськії,

ти, богорівна, дивишся, як Мойра,

на болі серця смертного, слабкого…

Ще, може, горе кревної родини

тобі, як і богам, святе здається,

та я, нещасний, без родини в світі,

я сирота, без матері, без батька, –

признатись мушу, ти ж бо всевидюща…

Єдину тільки маю наречену,

вона мене кохає… О, я тямлю,

для твого слуху сі слова – марниця…

Коли б ти знала… Ох, коли б ти знала,

як рветься серце з тяжкої розлуки

і як душа вмирає від тривоги!..

Серед троянок рух, зітхання, декотрі втирають сльози.

Кассандра

(хоче запанувати над власним зрушенням)

Встань, елліне, і говори спокійно.

Сінон

(встає)

Пробач мені, але про це спокійно

уста мої не можуть говорити…

прости, вони тремтять…

(Закриває лице плащем і замовкає. Згодом одкривається і провадить далі.)

Чом я, бездольний,

моєї Левкотеї не послухав?

Тож так вона мене тоді благала,

як я тепер тебе благаю ревне.

«Ох, не вбивай мене! – вона волала, –

згляньсь на мої весняні молодощі!»

Та я стояв, мов скеля, і дивився

на чорний корабель, на темні хвилі.

І крикнула до моря Левкотея:

«Ой море, море! Ти жива розлуко!»

І безліч раз оті слова безумні,

ридаючи, нещасна промовляла…

І я їх чув, аж поки зашуміли

навколо мене темні, чорні води…

(Береться за голову і тихим, немов далеким голосом квилить-промовляє.)

«Ой море, море! Ти жива розлуко!»…

Кассандра

(стурбована)

Тебе лишили вмисне?

Сінон

(покірно)

Так, царівно.

Кассандра

Навіщо?

Сінон

Ох, царівно, я не знаю!

Мене лишили сонного. Прокинувсь –

аж серед поля я, один як палець.

Либонь, давно ще мав на мене гнів

потужний Діомед, що я прилюдно

безжалісним назвав його Хароном

в той час, як він, а з ним ще наших двоє,

розвідача троянського вбивали.

Кассандра

(напружено)

Коли?

Сінон

Давно, пророчице, тоді ще

Пелід наш був живий. Та пам’ятливий

у гніві Діомед, – його вразило,

що я насмів обороняти бранця,

його рукою взятого на смерть.

Але ж мені так жаль було троянця.

Такий був молоденький і вродливий,

так жалісно благав про милосердя…

Ой горе! Так і я тепер благаю,

та нікому за мене заступитись

хоч би єдиним словом… Всі мовчать…

Смерть неминуча… Нащо ж протягати

остатні сі хвилини під мечем?!

(Раптом падає на коліна і нахиляє голову.)

Спусти свій меч на мене, невблаганна!

Кассандра

Гелене, я не певна, може, справді

не винен цей чужинець? Як гадаєш?

Гелен

Я, сестро, не вгадаю без пташок.

Деїфоб

А я дивуюся з твого вагання.

Адже могла колись ти ціле військо

людей невинних одіслать на страту

єдиним словом, – і не жаль було.

Так що ж тобі якийсь один чужинець?

Невже він ласку заслужив у тебе

заступництвом єдиним за троянця

єдиного? Адже лідійське військо

бажало врятувати цілу Трою

і то від тебе ласки не зазнало.

Кассандра

(з розпачливим поривом здіймає вгору меч над Сіноном, але рука їй затремтіла, і вона повагом спускає меч, не зачепивши Сінона)

Ти одібрав мені остатню силу

тим спогадом… Пролита марне кров

волає до богів супроти мене…

Багряна хмара насува на очі,

на розум мій… Ох, непрозора хмара!

(Меч випадає їй з рук.)

Рука моя зов’яла… серце всохло…

тьма… тьма…

(Хитається і падає на руки Геленові.)

Гелен

Вона зомліла! Поможіте,

троянки-сестри!

Троянки несуть Кассандру в глибину храму.

Гелен

(до Сінона)

Елліне, ти вільний,

бо не хотять боги твоєї смерті.

Сінон відходить і, змішавшись в юрбу троянців, іде до царського двору. Тим часом у Скейську браму вводять великого дерев’яного коня і з радісним гуканням тягнуть його глибиною сцени теж до царського двору.

Деїфоб

(визначає місце сторожі)

Ти будь отут.

(Показуючи на браму царського двору)

Ти коло брами стій.

(Показує на Скейську браму)

А ти при храмі. Ти ходи навколо,

меч наготові. Ти на мурі стань

і сурму щоб у руках держав. Пильнуйте!

(Хоче йти.)

З храму находять троянки і йдуть за сцену.

Кассандра

(знов стає на дверях храмових, держачись за одвірок. Несміливо)

Зостанься, брате.

Деїфоб

Я пришлю Паріса.

Я старший брат, без мене не годиться

на бенкеті. Ладу не дасть без мене

наш батько – він уже недобачає,

образити чиюсь повагу може,

частуючи недбало найстаріших.

Кассандра

Нехай Паріс на бенкеті лишиться.

Деїфоб

Ти, сестро, мов забула всі звичаї!

Кассандра

При надзвичайному нема звичаїв.

Деїфоб

Та що ж тут надзвичайного такого?

І дурень може на сторожу стати.

Кассандра

Допильнувать розумний тільки здатен.

Деїфоб

Тут ти, розумна, будеш.

Кассандра

(пригноблена)

Я безсила.

Деїфоб

Так, на діла немає в тебе сили,

а на словах ти справжня амазонка !

(зневажливо одвертається від неї і йде геть.)

Кассандра

(Іде в глибину храму, стає коло Палладіона, обіймає ноги статуї і ховає обличчя в її шаті.)


Примітки

Палладіон – статуя озброєного божества.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5228

Модифіковано : 10.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.